До Богданового університету у Черкасах приїжджали митці з Києва
Упродовж мистецького дійства звучали українські народні пісні, твори Кобзаря, покладені на музику та у виконанні Анатолія Паламаренка. >>
Кадр iз фільму «Остання казка Рити». (з сайту kinonews.ru.)
Друга режисерська спроба богемної москвички Ренати Литвинової — стрiчка «Остання казка Рити» — «зазнала» української прем’єри. Нагадаємо, що росiйська телекритика називала цей фiльм «найбiльш очiкуваною прем’єрою Мiжнародного московського кiнофестивалю», також «Казка...» була представлена на фестивалi у Каннi.
Цей фiльм Рената Литвинова знімала за власні кошти, сама була режисером, продюсером та художником по костюмах. Тому акторів, задіяних у фільмі, називає не інакше, як «сподвижниками» — гонорари їхні були більш ніж скромні.
На презентації в Києві своєї «іронічної стрічки про смерть» (це висловлювання самої Литвинової) режисерка з’явилась у відповідному вбранні — чорній сукні, «нарядну» траурність якої підкреслювала прикраса у вигляді срiблястої змії. На запитання журналiстки, чому пані знімає такі депресивні фільми (перша стрічка Литвинової–режисерки «Богиня: як я покохала» також торкається теми смерті), вона відрізала: «Якщо ви вважаєте, що мій фільм депресивний — отже, ви його не дивились».
Справді, попри гнітючу атмосферу смерті у занедбаній клініці, що стала місцем дії фільму, лікарі та хворі тут не позбавлені почуття гумору, а найголовнішою оптимісткою залишається медсестра з моргу Таня Неубивко. Насправді ж Таня є ніким іншим, як смертю, що ховається у людській подобі й готує головну героїню — пацієнтку Маргариту — до відходу у вічність. Специфічний характер стрічки повною мірою показує торжество, з яким режисерка сприймає подорож на той світ. Так, до головної героїні смерть приходить у жовтій сукні і пригощає хвору шампанським. Сама Рената зізналась, що дуже любить жовтий колір, і власну смерть бачить дуже нетрадиційно: «Помираючи, я би із задоволенням зустрілась із самою собою».
Дехто може звинуватити режисерку в неоднозначності та неясності дійства. Абсурдна, похмура стрічка, в якій холодні не лише стіни лікарні і засніжені вулиці міста, а й лікарі, які, не випускаючи з рота цигарки, байдуже проводять щоденну «п’ятихвилинку», зачитуючи список померлих за останню ніч. Проте Литвинова, здається, навіть не мала на меті щось пояснити: сюжетні лінії починаються з хиткого розвитку, який можна впіймати лише з кількох діалогів; логічного ж завершення можна і не чекати, остаточним залишається лише одне — смерть Маргарити.
Парадоксально, та найживішим персонажем є янгол смерті у виконаннi самої Ренати. Режисерка розказала, що грати у власному фільмі наміру не мала, роль відійшла до неї від іншої потенційної виконавиці смерті. З акторкою на роль Тані Неубивко не склалось, отже, Литвинова «трохи переписала роль під себе», і на екрані з’явилась в амплуа збирательки закоханих душ, адже саме такі, на думку її героїні, є найціннішими. Саме завдяки колоритній грі Литвинової «Остання казка Рити» набула виразності.
До слова, навіть у риториці богемної діви дуже часто звучить слово «смерть». Наприклад, період зйомок, що тривав два роки, вона називає «смертельним експериментом». А те, що «вся знімальна група настраждалася», — «це добре», бо «на майданчику (знімальному. — Ред.) потрібно страждати, плівка обожнює чиюсь кров, це ж енергетична субстанція».
У фільмі, як відомо, звучить музика, що її написала подруга Литвинової — Земфіра. Через малобюджетність стрічки авторський гонорар відомій композиторці та співачці також склав копійки, каже Литвинова: «Ми з Земфірою уклали контракт на один рубль. Це було просто необхідно, аби дали прокатне посвідчення».
P.S. «Остання казка Рити» стартувала в українському прокаті 2 листопада.
Упродовж мистецького дійства звучали українські народні пісні, твори Кобзаря, покладені на музику та у виконанні Анатолія Паламаренка. >>
Актор-лялькар та доброволець Євген Невинський зник безвісти під час бою на Запорізькому напрямку ще 27 липня 2023 року. Лише нещодавно генетична експертиза підтвердила загибель військового 118-ї бригади. >>
У Києві в ніч на 17 травня демонтували будівлю, яку всупереч законодавству самочинно звела релігійна громада УПЦ МП на території Національного музею історії України в буферній зоні об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра". >>
Цьогоріч виповнюється ювілей фестивалю Дні української музики у Варшаві, які проходитимуть вже в десятий раз за 25 років існування. >>
Ця історія майже містична. Неймовірний збіг обставин сприяв створенню цього проєкту, присвяченого сміливості та стійкості українців. >>
Так уже склалося історично, що український спротив завжди вигадливий і яскравий, мистецький, символічний, сатиричний, зухвалий. >>