«Птах гнізда Дніпропетрова» вилітає з клітки

01.11.2012
«Птах гнізда Дніпропетрова» вилітає з клітки

Одне з публічних фото Павла Лазаренка під час розгляду його справи в американському суді у 2005 році.

Минулу ніч один iз найскандальніших очільників українського уряду Павло Лазаренко провів «на валізах» в очікуванні звільнення. Восени 1998 року, одразу після того, як Генпрокуратура України порушила кримінальну справу проти нього за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, на одній iз прес–конференцій Павло Іванович заявив, що він не святий. За кілька місяців після цього — у лютому 1999 році — він утік з України, але опинився в американській в’язниці. Доля розпорядилася так, що нині майже повністю сивий 60–річний Павло Лазаренко виходить на волю саме 1 листопада 2012 року — у День усіх святих за католицькою традицією. На сайті Федерального бюро в’язниць США у загальному списку ув’язнених навпроти імені Pavel Lazarenko значиться саме ця дата звільнення. Невідомий точний час виходу Павла Івановича за ворота федеральної в’язниці Terminal Island у Лос–Анджелесі (Каліфорнія). Варто враховувати, що різниця в часі між градом Кия та містом янголів становить дев’ять годин. Отже, якщо у Києві — дев’ята ранку, то у Лос–Анджелесі ще північ.

«Україна молода» регулярно протягом цих чотирнадцяти років висвітлювала перебіг судового процесу Лазаренка у США та його будні за ґратами. Пропонуємо увазі читачів «УМ» найцікавіші факти, у тому числі й раніше невідомі.

 

Дитя корупції

Ця людина мала всі шанси стати третім Президентом України, натомість через жадібність утратила майже все. Згідно з рейтингом найбільших корупціонерів світу, складеним у 2008 році Світовим банком за спільною програмою з ООН «Повернення вкрадених активів», Павло Лазаренко увійшов у десятку найбільш корумпованих діячів світу. Але за ці роки в Україні вже давно розтягнули його майно та бізнес–імперію інші ласі до здобичі «хижаки». Тож він виглядає «школярем» порівняно з нинішніми українськими корумпованими можновладцями, жоден з яких так і не сів до в’язниці. Тоді як Лазаренко «відмотав» чотирнадцять: п’ять років під справжнім домашнім арештом, вісім — у тюрмі, а декілька місяців — взагалі у одиночній спецкамері.

Нині він виходить на волю, не маючи жодного впливу та матеріальної підтримки, тим більше що навіть колишні його соратники Кириченко та Дитятковський відмовились від нього і свідчили проти нього в американському суді. Хіба що він може сподіватися на арештовані рахунки на суму 280 млн. доларів, на які також претендують уряди України і США. Звісно, одному Лазаренку відомо про ті рахунки, які правоохоронці США, Швейцарії та України так і не змогли знайти. Але навіть iз цими грошима він не увійшов би й у сотню нинішніх багатіїв України. Лазаренку знадобилося кілька років, щоб завдяки хабарам та «відкатам» накопичити 150 млн. доларів, тоді як нинішні господарі життя можуть украсти таку суму з бюджету за одну–дві оборудки.

«Історія Павла Лазаренка показова. По–перше, це приклад того, як у демократичній країні діє принцип невідворотності покарання корупціонерів. Гроші не врятують тебе від тюрми, а твердження про «політичне переслідування» не справлятимуть враження на присяжних, — пише журналіст видання «Українська правда» Сергій Лещенко, якому без проблем надали матеріали справи Лазаренка в суді Північного округу Каліфорнії (про таку відкритість суду в Україні можна лише мріяти). — Зрештою, це історія того, як розумний і хвацький, але жадібний і брехливий чоловік занапастив своє життя в гонитві за наживою. Якщо б зараз йому запропонували обирати — 14 років на волі чи 140 мільйонів після відбуття покарання — не факт, що він зробив би вибір на користь грошей».

Куди податися?

В’язня Лазаренка, якого в лихі 90–ті в Україні в певних колах називали «Пашка–бульдозер», почали готувати до звільнення заздалегідь. Ще 4 серпня його перевели у федеральну в’язницю Terminal Island у Каліфорнії з низьким режимом безпеки, яка розташована мало не в курортній зоні — на острові у гирлі затоки Лос–Анджелеса. Вікна багатьох будівель виходять на море, на території самої в’язниці є великі поля для гри у волейбол та баскетбол.

Тут із Лазаренком, як і з іншими ув’язненими, в обов’язковому режимі працюють психологи, які мають підготувати засуджених до життя на свободі. У всьому іншому ув’язнені такої тюрми де–факто полишені на самих себе: наглядачі стежать за ними лише через систему відеоспостереження. Тож Лазаренко міг часто зустрічатися з родичами, користуватися телефоном та відправляти електронні листи.

Звісно, Павло Іванович неодноразово заявляв, що після виходу на волю одразу повернеться в Україну. Але одна справа говорити, а інша — знати, що тебе одразу заарештують. Адже в Україні проти нього порушено низку кримінальних справ, у тому числі й ті, які розслідують відносно колишньої соратниці Павла Івановича — Юлії Тимошенко. Тож адвокати Лазаренка кажуть, що він, швидше за все, спробує залишитися у США, у країні, міграційне законодавство якої порушив. Бо тут у нього є нерухомість, тут живе нова сім’я — молода дружина Оксана Цикова з дітьми.

Проситиме Лазаренко політичного притулку чи шукатиме інших шляхів отримання громадянства, побачимо вже невдовзі. Адже після звільнення він лишається під юрисдикцією суду Північного округу Каліфорнії і буде обмеженим у пересуванні. Згідно з рішенням суду, Лазаренко ще два роки перебуватиме під наглядом співробітників служби апробації (відсьогодні має протягом трьох діб стати на облік у службі) і за цей час не має права скоїти новий злочин. Йому також заборонено мати зброю та наказано сприяти в здачі аналізів ДНК. Щоправда, все це залежить від того, чи буде Лазаренка депортовано зі США, адже суд попередив його три роки тому, що це цілком вірогідно.

Шанс звільнитися десять років тому

Коли 19 лютого 1999–го літак iз Павлом Лазаренком на борту приземлився в аеропорту імені Джона Кеннеді в Нью–Йорку, його затримали за стандартною процедурою, оскільки вiн попросив про політичний притулок у Сполучених Штатах (мовляв, в Україні його хотів знищити як політичного суперника Президент Кучма). Але тоді він рятувався ще й від судового процесу у Швейцарії (за два місяці до того екс–Прем’єра затримали у Базелі, де офіційно звинуватили у відмиванні коштів). Тож у квітні 1999 року Швейцарія видала ордер на екстрадицію Лазаренка. Після цього каліфорнійська прокуратура виступила проти звільнення українського втікача, і він провів у тюрмі понад чотири роки, поки арешт не змінили на домашній.

У 2000 році Феміда Швейцарії, допитавши Лазаренка у США, засудила його до півтора року ув’язнення — в цей термін було зараховано його арешт у США, а також йому було заборонено в’їзд до Швейцарії протягом п’яти років. Крім того, Лазаренко мав заплатити компенсацію кантону Женева в сумі близько 10,7 млн. франків. Окремим рішенням було ухвалено знищити панамський паспорт Лазаренка, з яким він свого часу приїздив до Швейцарії.

Цікаво, що у 2002 році Лазаренко був дуже близький до звільнення, якби уклав угоду зі слідством про визнання своєї вини. За угодою, він протягом 96 годин мав залишити США та зобов’язувався знайти та назвати країну, яка погоджувалася б його прийняти на свою територію. Але Держдепартамент США виступив проти передачі Лазаренка третій країні — він переконав цю країну відкликати пропозицію щодо прийняття у себе Лазаренка. Назва цієї країни досі не відома громадськості.

Від «одиночки до домашнього арешту»

17 серпня 2000 року Павла Лазаренка перевели... в одиночну камеру, бо американське Бюро тюрем отримало інформацію від ФБР, що життю Лазаренка існує загроза. Тут він провів півтора місяця. Але після повернення до загальної камери його життя в тюрмі стало просто нестерпним. Свідки в його справі були розкидані по різних континентах, а під час їхніх допитів Лазаренко повинен був бути присутнім у режимі телефонної конференції. Через різницю в часі Павло Іванович брав участь у допитах свідків iз Європи вночі, тоді як у тюрмі заборонено спати вдень.

Як скаржилися адвокати в клопотанні про звільнення свого клієнта, в окремі моменти він жив без сну 43 години і до конференц–зали ішов, наче в трансі. Коли адвокати потрапили всередину, вони побачили, що Лазаренко опустив голову на руки, які лежали на столі. Він виглядав жахливо. А далі чоловік, при згадці прізвища якого колись в Україні переходили на шепіт, не витримав і заснув... просто на підлозі!

Через це 14 травня 2003 року суд проявив гуманність і змінив українському підслідному запобіжний захід: Лазаренка помістили під домашній арешт, у квартирі, розташованій на півшляху до суду, а не в його приватному маєтку у Новато (цю віллу раніше орендував голлівудський актор Едді Мерфі). Палац Лазаренка не підходив через віддаленість від центру Сан–Франциско та неможливість контролювати обвинуваченого. Йому наділи браслет на ногу — для електронного моніторингу. Крім того, він мав щиросердно розповісти про свої грошові активи, що повинно було стати базою угоди про його звільнення. Діти в’язня мали право відвідувати батька чотири рази на тиждень, кожне побачення не більше години.

На квартирі в рожевому будинку, що в емігрантському районі Ричмонд у Сан–Франциско, де мешкають переважно азіати, Павло Лазаренко провів під домашнім арештом понад п’ять років, до жовтня 2008–го. Людина, яку боялися не менше, ніж сьогоднішнього Президента Януковича, утримувалася в умовах, які не назвеш інакше, ніж принизливими, — при тому, що у цей час простоював порожнім маєток Лазаренка. Екс–Прем’єру було дозволено відвідувати богослужіння напередодні Різдва або Великодня. Наприкінці 2007 року йому пом’якшили умови: дозволили залишати будинок протягом шести годин на тиждень — тільки вдень і тільки по понеділках, середах і п’ятницях. Лазаренка зобов’язали вести журнал про свої виходи. В ньому Лазаренко повідомляв, що ходить до супермаркету Safeway, розташованого за кілька кварталів, аби купити продукти. Окрім цього, Лазаренку дозволялося залишати будинок сім днів на тиждень з 4–ї по 5–ту годину дня для фізичних вправ на задньому дворі.

Але в листопаді 2008 року суд видав наказ про повернення Лазаренка в тюрму. Головною причиною стало те, що Лазаренко, на думку судді, «не продемонстрував доказів того, що він не втече». Крім цього, він не перевів жодних активів як заставу. У разі втечі Лазаренко обіцяв розплатитися своїми активами у розмірі 86 мільйонів на Антигуа та 150 мільйонів на острові Гернсі. Але він заявив, що ці кошти «зараз за межами можливості зняття» та «за межами бути досяжними нашим урядом», повідомляє «УП». Крім того, зазначив суддя, «Лазаренко не був відкритий у питанні своїх загальних статків».

Через рік Апеляційний суд виніс остаточний вердикт Лазаренку — 97 місяців в’язниці, відмовившись зараховувати домашній арешт у цей термін. А також штраф — 9 млн. доларів та компенсацію за відмивання коштів — майже 22,9 млн. доларів, включно з вартістю вілли у Новато, яка не була конфіскована.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>