Наприкінці червня 2009 року відомий німецько–американський історик Фріц Штерн три дні гостював у Гамбурзі у свого старого друга, п’ято­го канцлера ФРН Гельмута Шмідта, того самого, який охрестив колись Радянський Союз «Верхньою Вольтою з балістичними ракетами». Наслідком їхніх дружніх розмов стала книга–діалог Unser Jahrhundert («Наша епоха»). Правду кажучи, люди політики мене мало цікавлять, тож я навряд чи розгорнув би цю книжку, якби її українським перекладачем не був мій син. Але ті кілька годин, які я присвятив читанню діалогу, не стали для мене втраченим часом, бо співрозмовники — освічені, щирі, небайдужі люди, за чиїми плечима велике й насичене подіями життя, що зробило обох по–справжньому мудрими. І десь на середині їхньої бесіди зринає питання: чи можна контролювати сучасний капіталізм за допомогою певних правил? Шмідт відповідає на це ствердно, а от Штерн сумнівається, бо, на його думку, сьогоднішня нестримна гонитва людей за багатством — річ дуже тривожна й регулювання не зарадить тут справі, якщо не змінити людської свідомості. «Це пов’язано з вихованням, — каже він, — передовсім із моральним вихованням. Жадібність слід самостійно обмежити певними рамками, адже має бути зрозуміло, що в житті є інші цінності, крім грошей...» Штернові здається, що гасло «Багатство понад усе!» набуло сили зовсім недавно, адже ще в середині минулого століття молодь залюбки йшла до університетів на різні спеціальності, тим часом як тепер більшість студентів хоче вивчати бізнес і лише бізнес. Навіщо? «Тільки задля того, щоб заробляти гроші». Так–так, «сьогодні гроші — єдина форма визнання».