Замучений мамою...

11.07.2012
Замучений мамою...

У наших бабусь і мам від голоду чи недогляду навіть у найтяжчі часи дітки не помирали. Фото з архіву «УМ»

Напевне, кожну нормальну людину вражають злочини, скоєні проти дітей. І тим паче не залишають нікого байдужими злодіяння, скоєні проти власної дитини матір’ю. На жаль, нинішні реалії такі, що матусь, які доводять до смерті своїх кровиночок, з року в рік більшає. «Заморила дитя голодом», «діти померли від недоїдання» — повідомленнями такого змісту рясніють українські кримінальні новини. І не лише українські — на пострадянському просторі подібне трапляється дуже часто, особливо в сусідній Росії. І якщо кільканадцять років тому це було в принципі неможливим або вважалося подією винятковою, то тепер ці факти перестають вражати. Ми навіть не задумуємось: як сталося, що в наш час, без війн і голодоморів, малюки гинуть від недоїдання й недогляду матерів? І як наші бабусі й мами, не маючи ані багаторічних декретних відпусток, не отримуючи від держави ні копійки за народжену дитину, ростили дітей, тяжко працювали й від голоду чи недогляду навіть у найтяжчі часи їхні дітки не помирали?

 

Нічого не бачимо, нічого не чуємо?

На Волині лише з початку цього року прокуратурою області порушено чотири кримінальні справи за ст. 166 Кримінального кодексу України — злісне невиконання обов’язків із догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки. І хоч покарання за вчинення такого злочину ніби серйозне — обмеження чи позбавлення волі на строк від двох до п’яти років,— горе–матусь, на жаль, більшає. Дві кримінальні справи щодо двох жінок нещодавно спрямовано до суду. Жителька села Запілля минулого року довела до смерті тримісячну донечку. Дівчинка народилася не дуже здоровою. Глава сімейства заробляв гроші в Росії, а мати, замість того щоб рятувати дитину, їхати до Луцька, як радили їй педіатри в районі, гуляла на дитячі гроші. Побувши тиждень у районній лікарні, вона звідти відпросилася і повернулася з хворою дитиною додому. Більше нікуди не їздила, нічого не робила, поки у вересні 2011 дитина не померла. Маленькому мешканцеві Володимира–Волинського не пощастило ще більше — він прожив лише місяць. І за цей час не набрав ваги ані на грам, хоч у перший місяць­ життя новонароджені дуже активно ростуть і поправляються. Матір просто забувала його годувати, вдарившись у пиятику, як тільки вийшла із пологового будинку.

Пишу ці рядки, а по шкірі — мурашки. Як могла жінка при здоровому глузді чинити таку екзекуцію над власним дитям? І чому не кваліфікувати подібну поведінку як навмисне вбивство? Бо залишити новонародженого без їжі — це рівнозначно вбивству. Якщо тільки мати не була хворою й не перебувала у стані депресії, що часто буває після пологів. Судячи з того, що цю жінку вже позбавляли батьківських прав на ­трьох дітей, такий спосіб життя вона вела й раніше. Отож увага до її особи з боку різноманітних служб, що опікуються в місті захистом прав дитини (а їх немало), мала б бути неабияка. Але дитина померла від виснаження. Не знаю, як вирішить суд долі цих двох «матусь» (свідомо взяла це слово в лапки, бо надто поважаю його).

Два роки тому в Камінь–Каширському мати двох дітей, народивши третю дитину, безпробудно пиячила цілий день із кумою, а коли вранці прокинулася, то немовля вже було мертвим. Від чого воно померло — від алкоголю, що потрапив у дитячий організм із грудним молоком, чи з інших причин — невідомо. Висновок слідства — «з невідомих причин». Ця справа до суду не дійшла. Кажуть, ніби матуся ця вже взялася за розум і знову народила дитинку, хоч у міліції казали, що вона перебуває на обліку як алкоголік. Очевидно одне: якщо дітки помирають через недогляд батьків, значить механізм контролю держави за виконанням ними своїх обов’язків і потребує вдосконалення.

В Італії батьки бояться на вулиці навіть легенько вдарити свою дитину, бо миттєво хтось зателефонує до поліції. Бо суспільство не байдуже до цього. А в нас діти помирають голодні й холодні, скільки вже таких фактів було оприлюднено вітчизняними ЗМІ. І лише потім, коли стається непоправне, всі починають діяти: кримінальні справи порушують, батьківства позбавляють, судять. Але ці жінки не жили й не живуть на безлюдному острові. У них є сусіди, родина, односельці, медичні працівники, які зобов’язані відвідувати породіллю й новонароджених удома й фіксувати в медичній картці стан їхнього здоров’я. Невже ніхто нічого не бачив і не чув? Бачили, чули, але оте кляте українське «моя хата скраю» не дозволяє інколи подивитися далі свого порога. Просто наше суспільство стало поблажливо сприймати ці страшні речі.

«Гроші мають — от і п’ють»

Мені стало цікаво: як після всього, що сталося, напередодні суду живе одна з матусь? Телефоную у сільську раду села Запілля. Моє запитання викликало на тому кінці дроту легку іронію. Як живе? Як і жила. «Чоловік на заробітках, а вона далі собі випиває. На їхньому кутку зібралася компанія, ще одна подібна сім’я приїхала, от вони собі й гуляють, — розповіли у сільраді. — А що їй суд? Вона впевнена, що її не посадять. Бо в неї ще троє дітей малолітніх. Кому вони будуть потрібні? Якби ж то вона одна така була. Гроші мають, от і п’ють».

Сільський голова Микола Біднюк вважає, що держава, надаючи фінансову допомогу матерям після народження дитини, часто робить ведмежу послугу. Він бачить це на прикладі свого села:

— Дитячі гроші їх геть розпаскудили. Не треба ні про що думати — тільки чекай державну подачку. Навіть нормальні сім’ї, які раніше господарку вели, тепер позбували все й вдарилися у пиятику. Як можна жити в селі й не тримати корови, не саджати городів, не обробляти полів? Колись уявити цього не можна було. А тепер це — звичайне явище. Я не кажу, що гроші не треба платити. У нормальних сім’ях вони йдуть за призначенням. Але треба якось диференційовано підходити. Якщо родина пиячить, не доглядає дітей належним чином, мусить бути механізм, який би дозволяв позбавляти її державної допомоги. Тоді, може, соціальні служби мали б купувати на ці гроші дітям їжу, одяг, а не щоб батьки все пропивали.

— Невже сільська громада ніяк не може вплинути на таких матусь? Є дільничний інспектор, церква, священик. Зрештою, якийсь сором перед людьми вони мають відчувати...

— Яка церква?! Вони що, туди ходять? Не смішіть мене. Виховній роботі такі не піддаються. Колись у селі щоб жінка пила — де таке було? А тепер п’ють — і хай собі п’ють. Збираються компанії — хай собі збираються. Ось таке ставлення. Жіночий алкоголізм — велика проблема для всієї країни, а не лише для нашого села. Вирішувати її треба кардинально. Як? Не знаю. Але і залишати ситуацію так, як є, теж не можна. Не буду ж я гарапою їх по спині виховувати, не маю права. Що дільничний їм зробить? Нічого. Думаєте, раді ті правоохоронці, що кримінальну справу проти нашої матусі порушили? Скільки вони сюди виїздили, скільки то треба було роботи зробити, поки справу до суду довели. А що з того буде? Нічого. Вона навіть не переймається, попиває собі далі.

Шукати вихід разом

З 1 липня цього року в кожній сільській та селищній раді має з’явитися посада соціального інспектора, який працюватиме із сім’ями, що потрапили у складні життєві обставини. Ця людина працюватиме у структурі центрів соціальних служб для молоді й дітей. Вона має виявляти такі проблемні сім’ї й надавати їм соціальний супровід. Хоча виявити їх не проблема. У кожному селі знають, хто чим дихає, як живе, як поводиться. Тут нічого не приховаєш. А проблеми в сім’ї починаються тоді, коли мати чи тато занадто часто заглядають у чарку. Алкоголізм — не просто шкідлива звичка, це хвороба, яку треба лікувати. І жінки хворіють дуже важко й спиваються набагато швидше, ніж чоловіки. Головне, щоб усі, хто живе поруч, це розуміли й не були байдужими. Бо така біда може прийти в кожну родину.

Чи буде передбачена психологічна допомога таким родинам? Складні життєві обставини логічно передбачають і допомогу психолога. Сьогодні у штатах центрів соціальних служб для молоді не передбачено посади психолога, бо працівники цієї установи є держслужбовцями. Спеціаліст центру може, звичайно, мати освіту психолога, але самої посади як такої не існує. І не планується. Як пояснили мені в обласному центрі соціальних служб для молоді, у райони виїжджають їхні мобільно–консультативні групи й за потреби до них включають і психологів. Запрошують спеціалістів із університету. Ніхто не заперечує, що допомога батькам, які зловживають алкоголем і через це неналежно виконують батьківські обов’язки, потрібна. Дехто потребує не лише психологічної, а й медичної допомоги. І тут мають діяти всі разом — громада, державні установи, церква. На жаль, із дієвими прикладами такої консолідації зустрічатися не доводилося. Наше суспільство до цього ще не доросло.