Креативність гарантую!

21.12.2011
Креативність гарантую!

Денис Матвієнко.

Віднедавна балетну трупу Національної опери України очолив всесвітньо відомий танцівник Денис Матвієнко. Призначення цікаве вже саме по собі, адже на посаду худрука зазвичай приходять люди, чия балетна кар’єра наближається до завершення. А Матвієнку лише 32, і як артист він надзвичайно затребуваний — звання прем’єра Маріїнського і запрошеного соліста Большого театрів говорить саме за себе. Танцювати в Санкт–Петербурзі та Москві (а ще — в Парижі, Лондоні, Нью–Йорку, Токіо) Денис буде і надалі, проте більшість часу і творчих зусиль відтепер присвячуватиме рідному театрові, зі сцени якого він колись і розпочав своє сходження на балетний олімп... «УМ» поцікавилася, які «ниточки долі» привели світову зірку знову до Києва і на які балетні події варто розраховувати київському глядачеві в наступному році.

 

«Вистави мають «заграти» по–новому»

— Цю посаду мені запропонував міністр культури України Михайло Кулиняк, — каже пан Матвієнко. — Я погодився, бо цікаво спробувати себе в новій якості. Як танцівник я вже пройшов усі етапи — станцював практично весь головний класичний репертуар, працював із багатьма найвідомішими сучасними хореографами. Тепер хочеться робити щось більш глобальне. Національна опера України — це мій рідний театр. Тут завжди була сильна балетна трупа. Але атмосфера в колективі останнім часом мало сприяла творчому зростанню. В репертуарі значиться переважно сама класика, багато вистав фізично застаріли — в хореографії, декораціях, костюмах тощо. Сучасний балет представлено маловиразними творами. І зараз переді мною головне завдання — зробити репертуар більш цікавим, відповідним сучасним балетним тенденціям. Це не означає відкинути класику, ні. Але й класичні вистави мають «заграти» по–новому.

— Які вистави буде поновлено насамперед?

— Почнемо з «Баядерки». Власне це буде не поновлення, а нова версія балету. Хореографом–постановником запрошено Наталію Макарову. Сценографію здійснить В’ячеслав Окунєв, який оформляв виставу, що йде зараз. Якщо все буде гаразд, то кінцевий результат глядачі побачать наприкінці наступного року.

— А яких модернових постановок варто чекати?

— Модерн також буде. Вже в квітні плануємо випустити два одноактні балети. Назва, музика, імена постановників — поки що таємниця. Але креативність гарантую.

— В уяві більшості балет — це не тільки танець, а й декорації, костюми. Проте в сучасних постановках декорації майже відсутні, а костюми дуже прості. Заплановані вистави теж будуть у стилі «мінімалізму»?

— Ну, по–перше, порожня сцена — не є обов’язковою умовою для модерну. Є багато сучасних вистав iз цікавою сценографією, світловим оформленням. Хоча деякі хореографи, зокрема Едвард Клюг (саме цей хореограф поставив балети «Кватро» та «Радіо і Джульєтта», які цьогоріч було показано в Києві з ініціативи Дениса Матвієнка. — Авт.) дійсно притримуються думки, що все зайве на сцені відволікає увагу глядача від власне танцю. Бо в сучасному балеті головне — мова тіла.

«Дисциплiна на сценi — як в армiї»

— Чи залишився працювати в театрі ваш попередник Віктор Яременко?

— Так, Віктор Анатолі­йович працює на посаді балетмейстера. В репертуарі театру залишаються всі поставлені ним вистави, зокрема «Весілля Фігаро», «Шехерезада», «Раймонда» та ін.

— Як колектив сприйняв ваше призначення?

— Балетна трупа НОУ — це майже 170 чоловік, у душу кожному не заглянеш. Та й завдання худрука не в тому, щоб вести задушевні розмови. Головне — побудувати роботу таким чином, щоб кожен працював на спільну справу. Як це досягається? Насамперед дисципліною. Вона має бути такою, як в армії. Наведу один приклад. У балеті є така річ, як клас — це щоденні заняття, обов’язкові для кожного артиста, незалежно від того, танцює він сьогодні у виставі чи ні. В усіх театрах відвідування класу — обов’язкове. Це насамперед потрібно самому артисту — для підтримання форми, попередження травм. Але в НОУ пропустити клас донедавна вважалося нормальним. Я цьому поклав край... Запізнення на репетиції, зайва вага — все це заважає роботі й суворо каратиметься. Спочатку — штрафами, не допомагає — заява на стіл і — «до побачення».

— Не боїтеся, що трупа розбіжиться?

— Охочі танцювати в НОУ будуть завжди. Це престижно. І не лише для українців. У трупі театру є вихідці з Японії, Чехії... Кадрового дефіциту я не боюся. Для талановитого, в міру амбітного артиста високі вимоги в театрі — це тільки плюс. А от танцівника, що дозволяє собі випити перед виставою, треба в три шиї гнати.

— Артист балету на сцені напідпитку — невже таке буває?

— Я вже звільнив двох за цю провину. Сподіваюся, надалі таких інцидентів у нас не буде.

— У провідних балетних трупах світу давно існує чітке розподілення танцівників на балерин і прем’єрів, провідних, перших і других солістів, корифеїв та артистів кордебалету. І вся ця інформація є на офіційних сайтах театрів. Проте у нас, наскільки знаю, такої градації немає.

— Такий розподіл справді має бути. І найближчим часом ми його, очевидно, зробимо. Але це далеко не головне. Набагато важливіше, як людина танцює, а не те, яка у неї категорія. Хоча категорія, звісно, впливає на заробітну платню. На жаль, у НОУ звичайною є ситуація, коли стажер працює набагато більше і плідніше, ніж «штатник» iз категорією, а отримує значно менше. Це нонсенс. Якщо людина талановита, хоче й може працювати, то треба її підтримувати, а не маринувати в так званій «кар’єрній черзі».

«Запрошувати зірок — це нормальна практика»

— Професія артиста балету пов’язана з великим ризиком отримати травму. Наскільки захищені в цьому сенсі артисти НОУ — маю на увазі медичну підтримку, страхування тощо?

— Це надзвичайно велика проблема на всьому пострадянському просторі. Навіть у провідних російських театрах юридично ці питання не вирішені до кінця. А в Україні артист балету абсолютно не захищений. Не дай Бог щось трапиться — лікуйся за свої гроші. І краще — за кордоном, в Україні просто немає спеціалістів, які розуміються на балетних травмах. Зате вони є в Мюнхені — не тому, що там гарний балет, а завдяки... футболу. Балетні травми багато в чому схожі на футбольні.

— Якби ще й увага з боку ЗМІ до артистів балету в Україні становила хоча б десяту частину від популярності футболу...

— Це було б чудово... Втім, сподіваюсь, найближчим часом балет як явище заявить про себе в українському телепросторі.

— Яким чином?

— Переманимо Волочкову (сміється). А якщо серйозно, то є ідеї телевізійних проектів, які можуть бути цікавими не лише балетній публіці, а й широкому загалу.

— А як щодо оцифровування репертуарних вистав НОУ? Звісно, сьогодні в інтернеті можна безплатно скачати все, що хочеш. Але я впевнена: якби в Національній опері перед виставою продавали записи з балетами у виконанні українських артистів, то на них був би попит...

— Це треба робити хоча б для престижу. От відновимо «Баядерку» й одразу запишемо.

— Денисе, а ви особисто як часто радуватимете київську публіку своїм танцем?

— Я танцюватиму на сцені НОУ, але не дуже часто. Ймовірніше за все, під час прем’єрних показів і в різних проектах. Але у зв’язку з діяльністю на посаді худрука НОУ загальна кількість виступів суттєво зменшиться.

— Ваша дружина, Анастасія Матвієнко, не повернулася до рідного театру?

— Ні, Настя, як і раніше, є солісткою Маріїнського театру. Але на сцені Національної опери вона, гадаю, виступить ще неодноразово.

— А чи немає у ваших планах періодично залучати до участі в репертуарних виставах НОУ запрошених зірок?

— Інакше бути просто не може. Це загальноприйнята у світі практика — час від часу запрошувати для виконання провідних партій у репертуарних виставах прим з інших театрів. І я, чесно кажучи, не знаю, що заважало керівництву театру робити це раніше.

 

Є ВИХІД!

Про авторські права просто домовлятимемося

— Звернення до творів сучасних авторів так чи інакше впирається в проблему авторських прав? У репертуарі НОУ, наприклад, є балет «Сюїта в білому», але глядачі його можуть побачити хіба що під час якогось концерту...

— Авторські права на «Сюїту в білому» належать Фонду Сержа Лифаря. В 2004 році фонд дав дозвіл на два покази на сцені НОУ. Але театр на цьому не зупинився, вистави йшли й далі — вже нелегально. У Фонді Лифаря про це, звісно, дізналися і поклали край «піратству». Насправді проб­лема авторських прав не є настільки складною, як здається. По–перше, багато моментів можна вирішити на рівні особистих контактів. Не скажу, що я дружу з усіма балетмейстерами світу, але з багатьма в мене гарні стосунки. І ніхто з них не відмовить, якщо по–людськи попросити дати дозвіл на певну кількість вистав. З іншого боку, авторські відрахування — це не такі вже великі гроші порівняно з бюджетом театру, щоб вважати їх нездоланною перепоною.