Не газом єдиним

За місяць до Нового року перед мешканцями столицi постала реальна перспектива замерзнути в темряві. Якщо не цієї зими — то вже точно наступної. Причина — ситуація, що назріває довкола енергокомпанії «Київенерго» та її майбутніх власників. Не виключено, що проблему штучно розгойдують ззовні. І, схоже, без наших північних сусідів тут не обійшлося. Отож подамо кiлька можливих версiй розвитку подiй i корпоративних зв’язкiв.

Дивні зміни

Масштабну приватизацію енергокомпаній готували ще з середини 2000–х років. Проте крига скресла лише 2011–го, коли на продаж виставили одразу з десяток пакетів державних акцій обленерго і генерацій. Найдорожчі пакети — «Київенерго» і «Західенерго» — вирішили продати першими. Якщо державну частку «Західенерго» передали інвестору без особливих клопотів, то зі столичною компанією вийшло складніше.

На конкурс подали заявки два учасники — ДТЕК донецького олігарха Ріната Ахметова та «Полтаваобленерго», номінальними власниками якої значаться переважно офшори. Але, згідно з умовами конкурсу, в ньому не може брати участь компанія з державною часткою та компанія походженням з країни з «чорного списку» FATF (Організація з боротьби з відмиванням грошей). Коли про фактичних власників нічого не відомо, неможливо визначити, чи відповідають вони цим умовам. Немає впевненості, що за респектабельною енергетикою не стоїть фінансування тероризму, міжнародний наркотрафік чи контрабанда. І що «легальний» енергобізнес — це не схема відмивання здобутих злочинним шляхом коштів. Крім того, якщо виявиться, що є хоча б натяки на причетнiсть компанiї до «чорного списку», результати конкурсу можна буде легко скасувати.

Першим на відсутність достатніх документів звернув увагу Антимонопольний комітет. Він відмовив «Полтаваобленерго» у наданні дозволу на придбання 25% акцій «Київенерго», пославшись саме на те, що немає даних про кінцевих власників. Фонд держмайна не став знімати компанію iз забігу, а переніс конкурс із 25 листопада на 9 грудня — дав час полтавцям «донести» документи. Колишній голова ФДМ Олександр Бондар назвав це рішення безпрецедентним. За словами іншого екс–голови відомства Валентини Семенюк–Самсоненко, Фонд таким кроком пішов назустріч інвесторам. Проте між рядків експертних думок читається — цей крок назустріч аж занадто щедрий. Бо ж «доподавання» документів може і затягнутися.

Хто сховався — той винен

Щодо «Полтаваобленерго» — самі знаки питання. Як компанія, що отримала минулого року 70 млн. грн. прибутку, буде інвестувати гроші в «Київенерго», що потребує щонайменше 1 млрд. грн. щороку? Хто відповідатиме за невиконання інвестпрограми, якщо власники безликих Larva Investments Ltd, UA Energy Distribution Holding Ltd, ТОВ «Фрунзе–Флора», ТОВ «ІК Бізнес–Інвест», Bikontia Enterprises Ltd, яким формально належить компанія, невідомі? Де гарантія, що компанія з офшорним корінням взагалі збирається вкладати в підприємство гроші, а не відмивати кримінальні капітали?

Неофіційно давно відомо, що «Полтаваобленерго» контролюють між собою співвласник групи «Приват» Ігор Коломойський і російський підприємець Костянтин Григоришин. Проте вголос (і в документах) вони себе не називають. Не виключено, що саме Григоришин вирішив узяти участь у конкурсі, аби насолити своєму «запеклому» партнерові, з яким він через різнi обставини змушений ділити полтавську компанію. У експертів є кілька версій того, що насправді відбувається.

Перша — Костянтин Іванович не збирався купувати держпакет «Київ–енерго», а лише хотів спровокувати інтерес до «Полтаваобленерго» та її власників з боку Антимонопольного комітету. Наприклад, ТОВ «ІК Бізнес–Інвест», за словами старшого партнера ЮФ «Ілляшев і партнери» Романа Марченка, неодноразово брало участь у схемах із захоплення влади на «Укрнафті», «Укртатнафті» (Кременчуцький НПЗ), Дніпрообленерго. Відповідно, коли імена власників будуть названі, постраждалі матимуть на кого скаржитися. Більше того, АМКУ знатиме точно, на кого накладати штрафи за поглинання частки акцій «Полтаваобленерго» без його погоджень.

Друга версія — пан Григоришин хоче взяти участь у конкурсі, але лише з метою бути відстороненим. І мати можливість у суді оскаржити законність такого відсторонення. Інтерес такої комбінації передусім у тому, щоб домовитися із владою про купівлю дрібніших пакетів обленерго, які будуть виставлені на продаж уже на початку 2012 року. В обмін на розблокування конкурсу. В цій спекулятивній схемі цілком може брати участь і формальний «ворог» Григоришина Ігор Коломойський. За подібною схемою затягування процедур продажів державних активів авіакомпанії «Привату» кілька місяців тримали «в тонусі» керівництво Міжнародних авіаліній України.

Існує і третє припущення: Костянтин Іванович може справді мати бажання взяти участь у конкурсі. Наприклад, для того, щоб «розігнати» ціну компанії до незручного для ДТЕК рівня. Чи, навпаки, провести переговори про символічне втручання в хід аукціону за певну грошову винагороду чи подяку у вигляді знову ж таки сприяння у приватизації інших активів. Наприклад, «Турбоатома», до якого він традиційно небайдужий.

Уявити ж, що «Полтаваобленерго» буде дійсно інвестувати кошти в столичну компанію — важко. За оцінками колишнього голови «Київ­енерго» і міністра палива та енергетики Івана Плачкова, у київські теплові та електромережі, генерацію треба вкласти щонайменше 22 мільярди гривень. Де їх візьме компанія, яка навіть у 300–тисячному Кременчуці не завжди здатна забезпечити безпроблемний опалювальний сезон, питання риторичне.

Партія веде

Щоб зрозуміти, чому це одному з потенційних інвесторів створюються преференції (можливiсть «донести» документи) і чому взагалі Костянтин Григоришин сплив у цій історії, варто згадати, як у своє крісло потрапив голова Фонду Олександр Рябченко. Не секрет, що відомий експерт із питань приватизації, який завжди дотримувався ліберальних поглядів щодо продажу державного майна, пішов у владу за квотою Комуністичної партії. З іншого боку, у вузьких колах відомо про взаємну симпатію Григоришина і вірних ленінців. Заснована, звісно, не на ідеології, а на лобіюванні фракцією інтересів російського бізнесмена в Україні.

Те, що iснує неформальний зв’язок Рябченка з Григоришиним, припускає голова аналітичного центру «Пента» Володимир Фесенко. Причому зв’язок цей може існувати і на користь третьої сторони. Наприклад, керівництва Росії. Рiч у тiм, що Кременчуцька ТЕЦ, якою керує «Полтаваобленерго», забезпечує життєдіяльність Кременчуцького НПЗ («Укртатнафта»), на який дуже хочуть повернутись росіяни, витіснені «Приватом» ще кілька років тому. Блокуючи роботу ТЕЦ чи вставляючи палицi в колеса Ігорю Коломойському в інших проектах, Костянтин Григоришин може маніпулювати позицією дніпропетровського олігарха щодо заводу.

Є також дуже ймовірний шанс, що Григоришин виступає в інтересах Москви в особі свого давнього партнера у Кремлі, такого собі Михайла Абизова. Про нього відомо, що колишній топ–менеджер РАО «ЄЕС Росії» завжди спеціалізувався на жорсткому поверненні боргів, а згодом створив власну компанію «Група Е4».

Абизов не вперше цікавиться українськими обленерго. В 2003 році він за допомогою того ж Григоришина вже намагався прибрати до рук 6 електророзподільчих компаній. Але тоді йому завадив Президент Леонід Кучма. В сферу інтересів Абизова в Україні входять «Донецькміськгаз», «Криворіжгаз», «Харківгаз» та «Дніпрогаз», які він придбав у 2006 році. Такі захоплення російського мільярдера наштовхують на думку, що однією з його цілей є також «Київгаз», але вкупі з «Київенерго». З них може бути побудований вертикально–інтегрований холдинг, що дозволить регулювати політичну температуру в Києві. Потреба для такого важеля впливу завжди була актуальною для Кремля. То ж недарма Михайло Абизов відносно недавно став координатором Громадського комітету прибічників Дмитра Медведєва та намагається лобіювати свою кандидатуру на посаду міністра енергетики Росії.

Якщо плани Григоришина та Абизова збудуться, то вони за традицією зможуть це відсвяткувати під Новий рік у Куршевелі, як вони це робили 3 січня 2011 року.

Чи справедливі ці припущення, можна буде дізнатися вже 9 грудня. По–перше, якщо полтавській компанії буде дозволено не розкривати своїх кінцевих бенефіціарів, це означатиме, що всі подальші продажі енергопакетів, та й узагалі приватизацію стратегічних об’єктів, що лишились в Україні, можна буде проводити в каламутній водичці, залучаючи до конкурсів навіть криміналітет. І це незважаючи на гучні заяви пана Рябченка про відкритість конкурсів. По–друге, якщо непрозора компанія ще й переможе в конкурсі, на київську енергетику без інвестицій чекають далеко не кращі часи. Без оновлення мереж столиця, що постійно розбудовується, протримається лише рік–два. І це не враховуючи того факту, що навантаження на міські мережі зросте в рази під час проведення Євро–2012. Утiм навіть якщо перемоги не буде, а компанія просто затягуватиме приватизацію в судах, муситимемо визнати, що через інтереси наших північних сусідів та сварку двох багатіїв є ризик, що столиця може лишитися без світла і тепла.

Сергій ФЕДОРЧЕНКО