Щоб співати пісню на реальні слова...

17.11.2011

«Не плачте душею, мій друже ковалю, бо дуже нелегко й мені самому», — незнайомі слова на дуже знайому мелодію. Поки не впізнали? Тоді ще один куплет: «Кудись наші коні помчали далеко І долю понесли у зоряну ніч. Нам сниться в розлуці згорьований батько, Зсивіла дружина приходить у сні...» Під цю мелодію немало російських патріотів сумували над долею білогвардійця поручика Голіцина. Насправді ж «поручик» з’явився набагато пізніше від громадянської. Його «народив» у 70–х Звєздінський. Оригінальну ж пісню створив Микола Матол у 1949 році, у Львові, в ОУНівському підпіллі. Так само вкраденою була й пісня, яку багато років старші покоління вважали радянською, — «Смело мы в бой пойдем за власть Советов...». Автентичний текст відносять до січня 1918 року, коли бійці армії Української Народної Республіки обороняли підступи до Києва від більшовицьких загарбників, очолюваних Мурав’йовим. «Чуєш, мій друже, славний юначе, як Україна стогне і плаче... Ми сміло в бій підем за Україну...»

 

Це ми зазирнули лише до одного розділу сумського Історичного порталу — «Історичні образи в мистецтві». Вміщує ж він багато частин і вмістить ще більше матеріалів. Портал (www.history.sumynews.com) — новий проект громадської організації Центр досліджень регіональної політики. «Звичайно, це поки, швидше, сайт із претензією на портал, але скоро ми доведемо його до потрібного рівня», — сказав на презентації керівник Центру досліджень Олександр Хоруженко. І наголосив: портал — громадський ресурс. Адже єдині вкладення, зроблені в нього, — десятки годин власного часу ініціаторів і авторів.

Історична інформаційна платформа в інтернеті була колективною ідеєю, що зріла давно, розповів редактор, один з авторів і модератор порталу Геннадій Іванущенко. Колишній директор обласного державного архіву, скандально звільнений нинішнім керівництвом (про це не раз писала «УМ»), нині має роботу, яка допомагає реалізовувати ідею. Геннадій є упорядником архіву Української інформаційної служби в Лондоні.

В Україні вже є вдалі історичні інтернет–проекти, наприклад «Україна інкогніта». Відмінність сумського в тому, що він розширює діапазон у бік науковості: тут будуть оригінали численних документів, статті з усіма необхідними посиланнями. А ще — у бік життєвих історій: повсякденності, відомчих історій, історій родин.

Рідкісні карти, які багато років збирав Олександр Хоруженко. Відцифровані газети, наприклад «Українські вісті», редаговані Багряним. Навіть афіші, як ось ця — часів німецької окупації Роменського драматичного театру; у ролях — і відомий Степан Шкурат. А ще — історичні екскурсії...

Історик Валерій Власенко, один з авторів порталу, наголошує на ще одній особливості: тут розміщуватимуться й епістолярії. Офіційна історія особистих листів не використовує, а вони, впевнений пан Валерій, дають відчуття часу, можливість його інакшого сприйняття.

Подією вважає появу такого поєднання інформаційних ресурсів у одній «скриньці» ще один відомий історик Галина Корогод. І до плюсів додає те, що науковці зможуть дізнатися про те, чим займаються їхні колеги, тобто портал буде й своєрідним координатором наукових досліджень. «Це потрібна ідея. Адже ми знаємо, як завантажені архіви, як часто важко знайти й отримати потрібний документ», — каже пані Галина.

А головне — кожен читає документи по–своєму, залежно від часу. Портал дає можливість прочитати його «сам на сам». «У людей уявлення про історію складається з суміші художніх фільмів, публіцистичних передач, публікацій журналістів та рештків знань, отриманих при навчанні. А це почасти далеке від об’єктивності. Адже нашу історію постійно заганяли в рамки: якісь періоди показували, якісь замовчували. Тут можна вивчати оригінали», — підкреслює ще один автор порталу Олег Корнієнко.

Такий виклад історичного матеріалу справді є відходом від міфологізації минулого. «А чим ліпше ми знатимемо історію, тим важче буде нами маніпулювати», — переконаний Геннадій Іванущенко.