Євген Хитров: У Баку ми були потягом, який не спинити

14.10.2011
Євген Хитров: У Баку ми були потягом, який не спинити

Бій із «відкритим забралом» — стихія чемпіона світу з боксу Євгена Хитрова (праворуч). (Фото Рейтер.)

Як з’ясувалося, збірна українських боксерів, здобувши на аматорському чемпіонаті світу в Баку чотири золоті нагороди, перекрила багаторічний рекорд за кількістю золотих медалей, завойованих однією країною на одному чемпіонаті світу. Майже 40 років першість за цим показником утримували кубинці, які на ЧС–1974 виграли три золоті відзнаки.

На Батьківщині переможців командного заліку зустріли як героїв. Уже після квітів та бризок шампанського підопічні Дмитра Сосновського позавчора побували на офіційному прийомі у Президента Віктора Януковича. Крім привітань, члени команди отримали високі державні нагороди. Головний тренер Сосновський і Василь Ломаченко — ордени «За заслуги» II ступеня, Олександр Усик, Тарас Шелестюк, Євген Хитров — «За заслуги» IIІ ступеня, срібний призер Денис Берінчик — орден Данила Галицького.

Однією з головних сенсацій світового боксерського форуму в Азербайджані став 23–річний криворіжець Хитров, який щойно дебютував на чемпіонатах світу. Як йому та всій команді вдалося досягнути таких висот, Євген розповів «Україні молодій».

 

«Заряджалися бойовим духом «Вконтакті»

— Євгене, вітаємо ще раз із перемогою. Але скажіть, чи сподівалася збірна України виграти командний залік на чемпіонаті світу?

— Не скажу, що ми розраховували на такий результат. Але всі ми їхали на чемпіонат зі сподіваннями на максимальний здобуток, адже кожен боксер виконав великий обсяг роботи, пройшов виснажливі збори. Тож Господь винагородив нас за наші старання чотирма золотими та однією срібною медалями. До слова, незважаючи на те що Денис Берінчик став другим, уся наша команда вважає його чемпіоном. Судді відібрали в нього чемпіонство, хоча ми знаємо, що саме він був кращим у фінальному протистоянні.

— Коли ви в команді відчули, що можете звернути гори?

— Від бою до бою ми почувалися дедалі впевненіше, й уже перед фіналами нагадували потяг, який не спинити. Із кожною новою перемогою зростав наш командний дух, з’являлися додаткові моральні сили. Неабияк допомогли й уболівальники, які впродовж усього чемпіонату підтримували нас через інтернет. Це була єдина можливість спілкуватися зі світом, тож багато часу ми проводили в соціальній мережі «Вконтакті» та на сайті Федерації боксу України.

— Цікаво, що саме на вашій сторінці «Вконтакті» вперше з’явилася інформація про задоволення апеляції української сторони щодо необ’єктивного суддівства в бою Василя Ломаченка. Розкажіть, як ваш колектив пережив той вечір?

— Зрозуміло, що такий перебіг подій дещо вибив нас із колії. Ми всі хвилювалися за свою майбутню долю на турнірі. Адже якщо судді несправедливо вчинили із найкращим боксером десятиліття, то що вже говорити про інших?

До пізньої ночі ніхто не спав — усі чекали повернення тренерів із засідання апеляційного комітету АІБА.

Ситуація з Васею, власне, була створена для того, щоб погасити переможний запал української збірної, не дозволити нам здобути багато медалей.

— В 1/8 фіналу, коли судді взялися за Ломаченка, вже було зрозуміло, що Україна має величезний медальний потенціал?

— Так, уже тоді було помітно, наскільки яскраво завершують свої бої українські боксери.

«Бій — це свято»

— Бокс — індивідуальний вид змагань, але відчувається, що в Баку українські боксери виступили єдиним фронтом…

— Я пройшов кадетську, юніорську збірні, тепер ось кілька років як член дорослої.

Можу сказати, що за свою 15–річну кар’єру такої дружної команди я ще не бачив. До того ж, приємна атмосфера тут не тільки серед боксерів — чудові стосунки мають і тренер зі своїм вихованцем.

Не секрет, що взаємовідносини між спортсменом та його наставником не завжди бувають ідеальні. Однак у нашій збірній спостерігається повна гармонія, яка, зрештою, і принесла плоди.

— Батько одного з російських боксерів звинуватив головного тренера збірної Росії в пияцтві. Мовляв, наставник у Баку пішов у запій, і це завадило росіянам показати максимальний результат. Що скажете про це?

— Ми не стежили за збірною Росії, оскільки підтримували гармонію всередині нашої збірної, особливо після подій із Васею Ломаченком. Тож свої сили ми дарма не розпорошували. Щоправда, напередодні чергових двобоїв вивчали бої майбутніх опонентів.

— АІБА змінила правила підрахунку очок: тепер рахунок бою демонструють лише в перерві між раундами, хоча раніше перебіг дуелі можна було контролювати щосекунди. Як ви ставитеся до такої новації?

— Міжнародна асоціація боксу настільки часто корегує правила, що ми за ними особливо й не стежимо. А щодо особливостей підрахунку ударів, то мені абсолютно байдуже, в який спосіб він відбувається. Для мене важливо показати в ринзі все, що я вмію, адже бій — це свято, тому й уболівальникам, які мене підтримують, я хочу дарувати яскраве видовище.

А бокс, у якому один боєць, набравши достатньо очок, починає уникати бою, мені не до вподоби. У випадку, коли один тікає, а другий наздоганяє, втрачається видовищність бою. Мені подобається відкритий бій — так би мовити, кістка в кістку. Думаю, що й більшість шанувальників боксу віддають перевагу саме таким протистоянням.

«Боксую не заради медалі, а заради майбутнього»

— Який бій на чемпіонаті світу видався для вас найскладнішим?

— У Баку не було слабких суперників. Просто від бою до бою накопичувалася втома, тож вийшло, що найважче мені дався саме фінальний поєдинок. У вирішальному бою проти японця Рьота Мурата я віддав усі сили.

— Окрім золотої медалі, ви здобули також олімпійську ліцензію. Однак дещо раніше українець Сергій Дерев’янченко, вигравши світову першість за версією WSB (дочірня компанія АІБА), отримав перепустку до Лондона у вашій ваговій категорії. У тренерському штабі відмовилися від ліцензії Дерев’янченка (бо Сергій представляє інтереси італійського клубу) і віддали перевагу вам. Цей факт якось тиснув на вас?

— На цю тему я навіть і не думав. Намагався не вникати в боксерську політику. Моя справа — тренуватися. А на чемпіонаті світу я насамперед боксував не заради медалей чи ліцензій, а заради себе, свого тренера, міста, свого майбутнього.

— У одному з інтерв’ю ви сказали, що мали завчасну інформацію про необ’єктивне суддівство в Баку. Тож, певно, мали й план протидії?

— Справді, та інформація нам дуже допомогла. Вона не дозволяла нам розслабитися в жодному протистоянні. Ми були додатково вмотивовані на видовищні бої, щоб у суддів не виникало сумнівів щодо переможця.

— Цікаво, від кого надійшла інформація про можливі суддівські вибрики?

— Про це нам розповіли працівники готелю, де ми мешкали, та інші спортсмени, що на той момент перебували в Баку. Вони одразу нам сказали, що ми можемо не розраховувати на чесне суддівство, адже в цій країні все вирішують гроші.

— Керівництво збірної скаржилося на недостатню матеріальну підтримку з боку держави. Як тоді вдалося показати небувалий результат?

— Справді, державне фінансування, необхідне для підготовки, було урізане.

До того ж нам відмовили в тренувальному зборі на базі «Заросляк». Добре, що знайшлися люди, які власним коштом організовували нам тренувальний процес. Голова львівської федерації боксу допоміг нам зі зборами в Тисовці, а керівник криворізької федерації організував тренування в Понизівці, де ми добре попрацювали над фізичною підготовкою. Приємно, що в Україні є люди, які зі своєї кишені викладають гроші задля розвитку вітчизняного боксу.

«Пропозицію руки й серця зробив просто в ринзі»

— Тепер, коли ви стали чемпіоном світу, на вас працюватиме ваше ім’я. Певно, ви не раз думали про перехід у професіональний бокс?

— Не обов’язково бути чемпіоном світу чи переможцем олімпіад, щоб тебе покликали у «профі». Я знаю багатьох спортсменів, які не мали чемпіонських титулів, але демонстрували видовищний бокс і зробили хорошу кар’єру на професіональному ринзі. Головне — аби твій бокс сподобався промоутерові, тоді можуть запропонувати хороший контракт.

— Хай там як, але попереду — Олімпіада в Лондоні, де від вас чекатимуть повторення бакинського результату. Готові?

— Прогнозувати щось наперед — невдячна справа. Я цього не люблю. Спасибі Богові за сьогоднішній день. Наш головний тренер Дмитро Сосновський каже: «Хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани».

— Чемпіонат світу в Азербайджані став для вас дебютним у дорослій кар’єрі. Хвилювалися?

— Відверто, то звичного для таких справ мандражу не було. Тиснув тягар відповідальності. Але до фіналу все минуло: після зважування, яке відбулося о шостій годині ранку, я ніяк не міг заснути. Хотілося кинутися в бій, адже до цього протистояння я йшов багато років.

— До речі, коли ви почали займатися боксом?

— Уперше я надягнув шкіряні рукавички в 1996 році (у віці 8 років. — Авт.), коли брати Клички почали кар’єру професіоналів. Пам’ятаю, як допізна сидів біля телевізора в очікуванні їхніх боїв. Тоді, власне, мені й захотілося стати боксером. Батькам моє захоплення не надто сподобалося, тож довго довелося вмовляти тата відвести мене в секцію боксу.

— Мабуть, після перемоги на ЧС ви станете улюбленцем дівчат у рідному Кривому Розі?

— У мене є кохана дівчина, з якою ми зустрічаємося вже шість років. Перед чемпіонатом світу я їй сказав: «Якщо виграю золоту нагороду, одразу одружимося». Виходить, що, перемігши в Баку, зробив своїй коханій оригінальну пропозицію руки та серця.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Євген Хитров

Майстер спорту міжнародного класу з боксу (вагова категорія — до 75 кг).

Народився 18 серпня 1988 р. у м. Кривий Ріг.

Чемпіон світу з аматорського боксу (2011 р.), переможець національної першості (2011) та Кубка Європи (2010).

Представляє спортивне товариство «Динамо».

Тренер — Сергій Криницький.

Закінчив Криворізький технічний університет (спеціальність — гірничий інженер). Навчається в аспірантурі Львівського інституту фізичної культури та спорту.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2011).

Зріст — 179 см, вага — 75 кг.

Неодружений.