Євгеній Кисельов: У мене — карт–бланш

09.09.2011
Євгеній Кисельов: У мене — карт–бланш

Одні називають Євгенія Кисельова просто модератором політичного ток–шоу, інші — маніпулятором. (з сайту tv.net.ua.)

Ще два роки тому загал в Україні сприймав Євгенія Кисельова суто як професіонала–тележурналіста, ведучого легендарної для пострадянського ТБ інформаційно–аналітичної програми «Итоги», ентевешника. «Велика політика» на телеканалі «Інтер», безперечно, вплинула на імідж її ведучого. Тепер одні називають Євгенія Кисельова без­пристрасним модератором, інші — маніпулятором.

«Менеджери і продюсери українських каналів ідуть шляхом найменшого спротиву»

— Євгенію Олексійовичу як тележурналіст, що свого часу, у 1995–му, отримав у США премію «За свободу преси», як оцінюєте ситуацію зі свободою слова в Україні?

— За моєю оцінкою, рівень свободи слова в Україні досить високий. Можу говорити лише про власний досвід — ніяких суттєвих змін за кілька років роботи в Україні не відчув. Думаю, проблема українських засобів масової інформації — не відсутність свободи слова, а нестача журналістського професіоналізму.

— Уже майже два роки ви працюєте на каналі, який експерти часто називають провладним і проросійським. Ви погоджуєтеся з такими характеристиками стосовно «Інтера»?

— Я вважаю їх стереотипним штампом, якщо хочете, навіть пропагандистським. А будь–який штамп — не з великого розуму. І людей, які про це кажуть, я оцінюю відповідно.

Ще додам, що я працюю не на «Інтері», а для «Інтера». Я роблю свою програму за власним баченням, як вважаю за потрібне, а канал її ставить в ефір. Формально я співробітник не «Інтера», а продюсерської фірми, яка виробляє «Велику політику».

— Упродовж останнього часу в ефрі українських телеканалів з’явилося дуже багато російських ведучих і зірок. Дмитро Нагієв iз рекламних плакатів ще кілька місяців тому переконував «Усі свої», зараз iз телеекрана Філіп Кіркоров каже: «Шоу №1 на головному каналі країни». Чи не є це завуальованою пропагандою в Україні єдиної російсько–української країни?

— Я хочу відділити котлети від мух. Відразу зазначу, що за розважальним телебаченням не слідкую. Якщо там не вистає своїх ведучих, то запрошують російських. І причина не в прагненні створити «русский мир», яким дехто лякає маленьких дітей. А в тому, що український шоу–бізнес з різних причин слабкіший і не такий багаточисельний, як російський. Коли є Кіркоров, Земфіра, «Камеді клаб», численні співаки — інтертейнери, як їх називають на Заході, то конкурувати з ними надзвичайно складно. А менеджери і продюсери українських каналів ідуть шляхом найменшого спротиву. Бо запросити ведучим розкрученого російського співака — це гарантований успіх, а поставити свого — це ризик. Наприклад, в Оксани Марченко вийшло, але могло б і не вийти.

Не вважаю, що в Україні багато російських ведучих суспільно–політичних програм: лише я і Савік Шустер, якого складно назвати людиною з Росії, він тільки розмовляє російською і кілька років пропрацював у Москві. (Якщо згадати біографію Савіка, у Росії він опинився випадково. Литовський єврей, який з батьками ще малим емігрував у Канаду. Там отримав освіту, прийшов у журналістику. Працював, я б сказав, по інший бік фронту в Афганістані, куди приїхав як лікар, а потім став кореспондентом. Приїхав у Росію завідувачем російської служби радіо «Свобода», почав співробітничати з телебаченням. На НТВ, куди його запросили ведучим політичного ток–шоу після того, як з каналу пішли я і Світлана Сорокіна, відмовився від старої назви програми «Глас народу», і тому, можна вважати, створив «Свободу слова». Потім на російському ТБ Шустеру не знайшлося місця — і він приїхав в Україну).

А до багатьох з українських телеведучих суспільно–політичних і публіцистичних програм у мене є серйозні претензії стосовно професіоналізму. Професіоналом можу назвати Віталія Портнікова. Він хоч і киянин, але значну частину життя пропрацював у російських засобах масової інформації, і в Росії його сприймають як російського журналіста.

— Ви вважаєте, не слід шукати «руку Москви», у засиллi на телеекранах вітчизняних каналів російських зірок?

— Російським виборцям і навіть російським політикам загалом на Україну... наплювати. За винятком періодів електорального загострення. До речі, думаю, що чергове розігрування «української карти» цього сезону може виявитися невдалим. Тому що ситуація в Росії змінилася. Російських виборців значно більше хвилює економічна і соціальна ситуація у своїй країні. Люди, що звикли за «жирне» десятиліття нульових років до щорічного відчутного зростання добробуту, особливо у Москві та інших великих містах, після кризи 2008–го, дуже стурбовані зростанням цін, колосальною інфляцією, безробіттям, зростанням кiлькостi трудових мігрантів. Тому зараз для росіян заклики до єднання Росії й України не актуальні. Думаю, більшість думає: «Та нехай Україна вступає у Євросоюз, нам більше залишиться».

Особисто я ніколи не жалкував за Радянським Союзом і завжди щиро радів, що Україна є незалежною державою. До речі, привіт окремим глядачам, які у моєму коментарі у прем’єрному випуску нинішнього сезону програми «Велика політика» почули натяк на те, що я — як представник «старшого брата» посилаю сигнал українцям , можливо, навіть за чиїмось завданням — що доремно ви, друзі, відокремилися. Я казав, що, на превеликий жаль, iз часів розпаду Союзу і в Росії, і в Україні залишилося багато чого радянського.

«Темників» ні від кого не отримую»

— Валерій Хорошковський консультантом «Інтера» називає відомого російського політтехнолога Ігоря Шувалова, якому приписують просування в Україні «темників» для українських ЗМІ у 2004 році. Ви спілкуєтесь з Ігорем Шуваловим по роботі?

— З ким я тільки по роботі не спілкуюся! З Шуваловим знайомий, спілкуємося і стосовно роботи. Але «темників» і жодних команд я ні від кого не отримую.

— В одному з інтернет–видань ішлося про те, що через «Інтер» і безпосередньо «Велику політику» політтехнолог Ігор Шувалов «задає матрицю політичного життя», максимально сприяючи Віктору Януковичу з прицілом на майбутні вибори. Прокоментуйте, будь ласка.

— Я вам раджу, якомога рідше читайте українські засоби масової інформації. Бо більшість iз них просто переповідає чутки і стереотипи, які укорінилися у свідомості політично активних українців, — і нічим їх не зламати. У частини людей живе свята віра у те, що на телебаченні все роблять за командою «зверху», що у мене є десь тут під столом прямий телефонний зв’язок з кимось із власників чи керівництва каналу, хтось мені телефонує, я підскакую, виструнчуюсь і кажу: «Так! Ні! Слухаю! Буде зроблено!» Нічого такого немає.

— Ви самі казали на прес–конференції, що у 2009 році на «Інтер» вас запросив його власник Валерій Хорошковський. Після цього стосовно «Інтера», «Великої політики» ви спілкувалися з нинішнім головою СБУ?

— Дійсно, Валерій Хорошковський, коли я ще працював на TVi, зателефонував на мій мобільний, запропонував зустрітися, а при зустрічі запропонував робити програму для каналу. Відколи Валерій Іванович став головою СБУ, ми зустрічаємося дуже рідко. Остання зустріч була кілька місяців тому. В основному говоримо про життя, про політику, про усе, що відбувається в Україні і світі. Він завжди з цікавістю розпитує мене про те, що я думаю про життя в Україні, Росії, на міжнародній арені. Інколи перепитує, яким я бачу подальший розвиток каналу «Інтер».

— Коли ви прийшли на «Інтер», головою правління був Сергій Созановський, потім його місце зайняв Ярослав Порохняк. Близько року пропрацював генпродюсером Володимир Зеленський. Зміни топ–менеджменту якось впливали на «Велику політику»?

— Із усіма у мене взаєморозуміння, ніколи ніяких проблем не виникало. Стосунки з каналом вибудовуються на повній довірі, що я дуже ціную. Мені довіряють робити програму такою, якою я її бачу. У мене — карт–бланш. Інша справа, що повною свободою треба вміти користуватися. Свобода — це не анархія, свобода — це не бездоганний порядок. Людина вільна тоді, коли вона розуміє, яка межа її можливостей, яка ширина коридору, який перед нею відкривається.

— Чому ви часто в інтерв’ю, статтях гостро критикуєте нині прем’єра Росії Володимира Путіна, але не критикуєте нашого очільника держави — Віктора Януковича?

— Насправді я порушую журналістські канони, коли висловлююся суб’єктивно з приводу усього, що відбувається у Росії. Але це моя країна. Я не можу лишатися «над схваткой». Якби чинив так, напевно, працював би на якомусь iз російських каналів. Врешті–решт, до Володимира Володимировича Путіна у мене особиста претензія, бо він власноруч зруйнував моє улюблене дітище — НТВ. Не «Газпром», Альфред Кох, чи Міхаіл Лєсін, як розповідають. Остаточне рішення про долю НТВ приймав Путін. Із цього приводу у мене не виникають жодні сумніви.

В Україні я почуваюся надзвичайно комфортно ще й тому, що для мене українські політики — об’єкт дослідження. Ніяких особистих антипатій у мене немає: можливо, по–людськи хтось симпатизує трохи більше, хтось — менше. Я дотримуюся формули, яку придумав геніальний Йосип Бродський:

«Если выпало в Империи родиться,

лучше жить в глухой провинции, у моря.

И от Цезаря подальше, и от вьюги.

Лебезить не нужно, трусить, торопиться.

Говоришь, что все наместники — ворюги?

Но ворюга мне милей, чем кровопийца».

ДОСЬЄ «УМ»

 

Євгеній Кисельов, 55 років. Народився у Москві. За освітою — історик–сходознавець.

На телебаченні — з 1987 року. У січні 1992 року відбувся дебют авторської програми «Итоги» на Першому каналі РДТРК «Останкiно», яка згодом виходила на каналах НТВ та ТВ–6.

1993 р. — Кисельов став співзасновником нової телекомпанії НТВ. Займає посади директора каналу, віце–президента телекомпанії, голови ради директорів. Із січня 2000–го — гендиректор НТВ.

У квітні 2001 року — після переходу НТВ під фактичний контроль держави в особі «Газпрому» — Кисельов iз більшою частиною журналістського колективу перейшов на ТВ–6. Телекомпанію закрили за рішенням суду у січні 2002 року.

2002 — 2003 рр. — головний редактор телеканалу ТВС, який закрили за наказом Міністерства друку РФ у червні 2003 року.

У 2003 — 2005 рр. — головний редактор тижневика «Московские новости».

2005 — 2008 рр. — ведучий авторських програм на радіо «Эхо Москвы» і супутниковому телеканалі RTVi. З червня 2008–го — за сумісництвом головний редактор–консультант каналу ТВі (Україна).

З вересня 2009 року веде суспільно–політичне ток–шоу «Велика політика» на каналі «Інтер».

Історія й інфотеймент

— Коли ви презентували «Велику політику» майже два роки тому, то казали, що не будете у студії «співати–танцювати». Уже другу програму поспіль ви то дістаєте предмети з чорного ящика, то стукаєте ногою футбольний м’яч. Чому вирішили міняти підходи наповнення проекту?

— Коли Савік Шустер шість років тому приїхав в Україну зі «Свободою слова» і вперше на каналі ICTV у прямому ефірі політики почали, образно кажучи, схрещувати шпаги у словесних дуелях, усі дивилися на це, годинами не відриваючись від телевізора. Нині, коли у черговий раз політик А лається з політиком Б, — це сотий рiмейк програми Шустера. Глядач просто втрачає інтерес і вимикає телевізор. Особливо зараз, коли спостерігаємо «сезонний» спад інтересу до політики. До речі, поглиблює глядацьку апатію й те, що кожна політична сила має лише кількох спікерів, і тільки вони беруть участь у ток–шоу. Трапляється й таке, що та чи інша політична партія просто не хоче обговорювати тему — і ніхто не приходить на ефір: не тому, що їх не запросили, а тому, що їм, щоб не розгублювати електорат, невигідно озвучувати позицію стосовно, скажімо, подій у Львові 9 травня. Я б повністю відмовився від таких політичних дебатів, але хочеться зберегти прямі ефіри, бо без полеміки наживо телебачення починає «загинатися».

Вводячи у проект елементи інфотейменту, я пробую відійти від традиційного кількагодинного словесного бою, інтерес до якого зберігається лише у маргінальної частини суспільства. Мені б хотілося, щоб аудиторія «Великої політики» зростала за рахунок думаючих людей, молоді. Тому експериментуємо.

— У «Велику політику» ви часто вводите сюжети, інтерв’ю, пов’язані з історією. Чи не думали створити виокремлену історичну програму?

— Якби була можливість, я б плавно трансформував «Велику політику» у програму, що за суттю була б, як мої старі добрі «Итоги», а за формою — щось сучасніше, з елементами інфотейменту.

Щодо історії, то я її полюбив iще зі школи. Під час показу історичних сюжетів у «Великій політиці» ми маємо вищі рейтингові показники. Щось робити виокремлене? У мене є такі плани, але поки що говорити про це зарано.

МОВНЕ ПИТАННЯ

— Ніяк не наважуся говорити українською. Бо, по–перше, мова насправді складна. По–друге, я не люблю говорити будь–якою іноземною мовою з помилками. Особливо складно вчити, якщо знаєш близьку мову. Як людина, що вчила, а потім деякий час викладала перську мову, можу сказати, що таджику неможливо навчитися говорити правильно на іранському діалекті перської мови. Й азербайджанцю дуже складно навчитися чистої турецької мови.

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>