Першого серпня виповнилося 98 рокiв відтоді, як відійшла за небокрай вічності вiдома українська письменниця, поетка, фольклористка і громадська дiячка Леся Українка (Лариса Петрiвна Косач–Квiтка). У її недовге, але таке яскраве життя золотою ниткою вплiтається Волинь, зокрема село Колодяжне, що неподалiк Ковеля. Цей романтичний маєток, огорнутий серпанком таємничостi, став родовим гнiздом Лесi Українки та її рiдних. Саме тут вона формувалася як письменниця, творилася її самобутня, чиста, як джерельна вода, поезiя. У цих мальовничих краях розташоване урочище Нечимне (на мiсцевiй говiрцi Нечимле), де гостювала в дитинствi та юностi авторка драми–феєрiї «Лiсова пiсня».
Восени 1868 року батько Лесi Українки Петро Антонович Косач придбав у селi Колодяжному 471,44 десятин землi з урочищами Стадницею, Коничивщиною i Прислинським. А у 1882–му вся родина Косачiв приїхала сюди з Луцька на постiйне проживання. Згодом у цiй садибi народилися сестри та молодший брат Лариси Петрiвни, який i став останнiм господарем та хранителем маєтку. Оскiльки з часом сестри поетеси роз’їхалися по свiту, а батьки, старший брат Михайло та сама Леся пішли з життя, саме Миколi Петровичу Косачу випало оберiгати Колодяжне.
У 1919—1920 роках Микола Косач активно займався культурно–просвiтницькими справами в Ковелi. Був серед органiзаторiв, а згодом очолив осередок товариства «Просвiта» спочатку в селi Лукiв, а потім — у Ковелi. 1921 рiк став для Волинi переломним — за Ризьким мирним договором мiж Радянською Росiєю і Польщею вона вiдійшла до Польщі.
Сучасники згадували, що молодший брат Лесi Українки був надзвичайно гуманною людиною з м’яким характером, дуже довiрливим. Агроном за освiтою, останнiй i єдиний господар батькiвської садиби Микола Косач не мав господарського хисту, внаслiдок чого у 1920—30–х роках маєток Косачiв дедалi занепадав. За свідченнями селян, «йому не поталанило, й роботи не було нiде». А польська влада вимагала, щоб iшов у «польське пiдданство». Довелося за безцiнь продавати маєток частинами. Дружина, Наталя Дробиш, розлучилася з Миколою Петровичем i згодом, пiд час Другої свiтової вiйни, разом iз сином Юрiєм виїхала до США.
Мотря Федорiвна Федорук, свiдок останнiх днiв молодшого брата Лесi Українки, згадувала: «Микола продав поляку Рубелю останнє, що в нього лишилося з усього маєтку, — сад, який займав бiльше одного гектара. Продав сад, сiв пiд грушею, зажурився, затужив крепко. Послабував недовго, знать, серце заболiло, i скоро помер. Треба було рядити, а не було у що. Похоронили, в чому ходив: у фланелевiй сорочцi, брюках чорних у бiлу полосочку вузеньку... На похорон грошi зiбрали тi люди, якi брали в оренду землю... Взяли воли, пiдвели їх пiд берези, поклали труну на пiдводу. Стали рушати на цвинтар , а воли заревли–заревли. Люди стали плакати». Подiї, про якi йдеться, вiдбулися в далекому вже 1937 роцi.
Нинi в селi Колодяжному — всесвiтньо вiдомий Музей–садиба Лесi Українки.
Нинішня 28-ма геноцидна, терористична, руйнівна війна московії проти України — це війна цивілізацій, світоглядів, ідентичностей, війна за українські та загальнолюдські демократичні, морально-духовні цінності. >>
«Нескорена Україна у війні цивілізацій» — так називається фотолітопис нашої боротьби за незалежність і можливість жити в цивілізованому світі, який днями було презентовано в Києві. >>
У пам’ятці палацової архітектури вісімнадцятого століття, колишній резиденції київських митрополитів, що в заповіднику «Софія Київська» >>
Сьогодні є хвилина для спогадів, але немає часу для святкувань» в цей важкий час випробувань для українського народу. >>
У Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра" відкрилася для відвідування церква Спаса на Берестові. >>
На зберігання та для проведення комплексної експертизи Національний музей історії України отримав древній скарб: його правоохоронці вилучили під час спроби нелегального продажу. >>
