На українському «фронті» без змін

27.05.2004
На українському «фронті» без змін

Дiдiвським методом — сокирою — солдат вiдкриває ящики з боєприпасами. (Фото Олексія ІВАНОВА.)

      Бровари, Скнилів, Артемівськ, Новобогданівка... Беззаперечні докази недбалості військових і жалюгідного становища Збройних сил. Докази невидимої та неоголошеної війни держави з власними громадянами. Уже п'ятий рік «на українському фронті без змін». І такі «сюрпризи» від захисників Вітчизни надійно формують у пересічного українця відчуття перебування на пороховій дiжцi, а у світової громадськості — бажання зробити позначку на мапі: «Обережно, Україна!».

      Самі ж військові лаконічно заявляють, що «проблеми є», і у відповідь на резонансні вибухи під соусом «не все так погано» демонструють свого часу проблемну, а відтепер таку, що доживає останні дні, 324-ту Центральну артилерійську базу озброєння в селищі Коцюбинське.

 

З небезпечного звалища — у показовий склад

      Власне, «Коцюбинський арсенал» прогримів на всю Україну ще задовго до канонади в Артемівську і Новобогданівці. Але то були «вибухи» численних газетних публікацій. За роки існування військової частини (створеної директивою Головного артилерійського управління Червоної армії у 1945 році) тут не сталося жодної НП. Галас в оборонному відомстві на рубежі тисячоліть спричинила інформація від так званої міжнародної громадської групи незалежних фахівців з питань прогнозування наслідків катастроф, яка Коцюбинське назвала потенційним «другим Чорнобилем». І хоча згодом з'ясувалося, що такої організації в Мін'юсті не зареєстровано, а її керівник Василь Кредо (який продовжує надсилати всім і всюди листи-запити) для багатьох і досі залишається таємничим «Містером Х», процес, як кажуть, пішов.

      А загроза дійсно була. За словами начальника артилерійської бази в Коцюбинському В'ячеслава Квашина, станом на 2000 рік тут зберігалося понад 2 тисячі умовних вагонів боєприпасів. Лише за півтора року з Коцюбинського були вивезені майже всі найпотужніші з них — зенітні, танкові, мінометні, гранатометні тощо. Усього — 1780 вагонів. Потім громадськість заспокоїлася, а процес вилучення уповільнився.

      При цьому в Міністерстві оборони до сьогодні не бажають пов'язувати причини вилучення з мелітопольською НП. Відповідаючи на запитання «УМ», тимчасово виконуючий обов’язки начальника озброєння Збройних сил України Михайло Мітрахович пов'язав розмінування Коцюбинського з необхідністю перевезення боєприпасів у інші місця — мовляв, передбачено це було ще міністерською програмою у 1995 (!) році, згідно з якою небезпеку треба віддаляти від великих міст та потужних промислових об'єктів. Виникає інше питання: віддалившись від Києва, до яких населених пунктів ці боєприпаси наблизилися? Чи не потрапили вони до Славути, що розташована поряд із Хмельницькою АЕС, чи до найбільшого арсеналу в Балаклеї, чи, можливо, саме частина з них нещодавно «утилізувалася» під Мелітополем? Відповідь генерал-лейтенанта Мітраховича проста: військова таємниця...

      Складів, арсеналів і сховищ в Україні більш ніж достатньо — окрім Коцюбинського, ще 183. І в тому, що вони переповнені на 120 відсотків, є й частка вини бази №324, що під столицею.

      Сьогодні завдяки демілітаризації ця база з «гарячої точки» Міноборони перетворилася на предмет її гордощів. Можна і журналістам базу показати, трохи підняти завісу невідомого — для того, щоб громадськість пересвідчилася: Києву і Коцюбинському нічого не загрожує.

Кому — спокiй, а кому — безробiття

      Згідно з рішенням міністра оборони Євгена Марчука і в рамках реформування Збройних сил, база озброєння в Коцюбинському підлягає повному розформуванню. До кінця року тут не залишиться жодного військовослужбовця, жодної одиниці спеціальної техніки чи боєприпасів. Саме ця атмосфера вмираючої військової частини, що довгий час сама уособлювала смертельну небезпеку, відкрилася цього понеділка очам журналістів. Про те, що тут теж вирує звичайне людське життя, свідчила свіжовипрана білизна, розвішена біля будиночків військових одразу за першим КПП. Та все змінилося перед входом до технічної зони: три ряди парканів з колючим дротом, ретельне обстеження кожного металошукачами і залишені на другому КПП запальнички, сірники, цигарки, навіть «мобілки» представників мас-медіа. А далі, за дротом, у глибині лісу були порожні сховища, обнесені тепер уже нікому не потрібними земляними валами, забезпечені охоронною сигналізацією, блискавкозахисними пристроями, та розташовані поряд пожежні водоймища. Від боєприпасів для наземних артилерійських і реактивних систем залпового вогню залишилися лише згадки. Принаймні так запевняють військові, адже оглядини всіх 147 гектарів території — справа тривала і вже нікому не потрібна. Бо вже досить скоро ці «угіддя» змінять свій військовий статус на цивільний.

      Щоправда, тут ще зберігаються набої для стрілецької зброї і ручні гранати — близько 260 умовних вагонів, але це вже «дитячі іграшки» порівняно з вивезеним «брухтом». «Лише з березня по травень цього року з бази вилучено понад 100 вагонів із патронами», — запевняє підполковник Квашин. Щодня такими боєприпасами завантажують один вагон, наприкінці тижня формують состав, і... «наш паровоз вперед летит», тільки де зупинка — невідомо.

      Під час «оглядин» були і випадкові знайомства. Несподівано для ініціаторів брифінгу з Міноборони перед пресою «засвітилася» завскладом осколочних гранат «Ф-1» Ганна Усенко. Жінка пенсійного віку і в цивільному одязі охоче розповідала, як вона тут «рахує патрони» вже протягом 36 років, що «на кожну гранату в неї є картка», і сумувала з приводу розформування частини, через яке вона залишиться без роботи.

Хто перекує мечі на орала?

      Зрозуміло, що вивезення боєприпасів з одного складу до іншого проблем не вирішить. Кількість баз і арсеналів може зменшуватися, але два мільйони тонн боєприпасів — занадто великий спадок СРСР для України. Утилізація ж відбувається далеко не тими темпами, як хотілося. Чому? Бракує коштів та визначеності. Адже за ініціативою Євгена Марчука, відносини з комерційними структурами, що займалися утилізацією раніше, фактично припинені. Півроку ведуть розмову про передачу справи утилізації Міністерству з надзвичайних ситуацій, про те, що підрядниками можуть бути лише державні підприємства тощо. При цьому якось не акцентують увагу на прибутковості «утиля»: боєприпаси мiстять дорогоцінні метали.

      Пропозиції про допомогу в роззброєнні надходять і від колишнього супротивника по «холодній війні» — військово-політичного блоку НАТО, проти якого всю цю зброю й виробляли. За словами генерала Мітраховича, Північно-Атлантичний альянс готовий надати Україні 20 мільйонів євро у вигляді інвестицій задля підготовки технологічних можливостей утилізації, яких нам бракує. Цьогорічним держбюджетом передбачені й 20 мільйонів гривень на утилізацію боєприпасів — у Міноборони ці кошти розписані по місяцях. Спеціальною програмою передбачено ліквідувати 40 відсотків боєприпасів до 2015 року. І щоб до цього часу не лунали нові вибухи, слід відновити засоби безпеки на всіх базах і складах — а це ще майже 900 мільйонів гривень.

      Та поки військові займаються бухгалтерією, мешканці Коцюбинського очікують на спокійне життя. Небезпечний «сусід» від'їжджає і звільняє «житлову площу». Хоча, як зазначив «УМ» селищний голова Василь Пікулик, наразі ще не визначено, чиєю стане ця зона після демілітаризації. Репліка пана Мітраховича, що базу використовуватимуть у народно-господарських цілях державна і місцева влада, є досить туманною. У разі ж передачі будинків родин військовослужбовців на баланс селищної ради можна було б поліпшити їхні соціально-побутові умови, розгорнути сучасне житлове будівництво тощо. Місця ж більш ніж достатньо — для зони відпочинку, спортивних баз... Поки що на лісових галявинах поряд зі сховищами проросли конвалії. Їх поляни немов запевняють, що перебування в царині природи смертельної зброї — явище тимчасове, а життя — вічне.

  • У бiй проти москалiв... веде Суворов?

    Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>

  • «Викликаємо вогонь на себе!»

    Смерть, яка могла стати його смертю, Володимир Муляр тепер бачить часто — запис відеосюжету горезвісного російського каналу «Анна ньюс» він скачав собі у смартфон як пам’ять про пекло, пережите на трасі Бахмутка. В другій половині жовтня 2014 року саме тут була найгарячіша точка АТО — легендарний 32-й блокпост, крайній форпост українських Збройних сил, що на два тижні опинився в оточенні терористів. >>

  • Призов по-київськи

    Тим, хто в непростих умовах став до зброї рік тому, потрібна заміна. Саме з цією метою військові комісаріати виконують нові завдання з комплектування Збройних сил України та інших військових формувань. Цими днями завершується перший етап четвертої черги часткової мобілізації. >>

  • Героїзм кіборга «Динамо»

    Олексій Дурмасенко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади, став відомим за тиждень до своєї смерті, коли дав інтерв’ю «Радіо «Свобода» під час приїзду до рідного Києва в короткострокову відпустку. Перед тим 25-річний солдат із позивним «Динамо» пройшов бойове хрещення як «кіборг»: упродовж 12 діб захищав Донецький аеропорт, цей «український Сталінград Донбасу». >>

  • Ешелон свідомих

    Не на схід, а на захід відбув позавчора з Києва ешелон із першою командою мобілізованих у рамках першої в цьому році черги мобілізації. «Будуть і наступні відправки, але кожна — спочатку в навчальні центри, а не в АТО. Усі мобілізовані проходитимуть через навчання. Від 30 до 45 діб триватиме бойове злагодження», — пояснює Віталій Чекаленко, комісар Дарницького районного військового комісаріату. >>

  • Ордени старлея Коли

    Його позивний — Кола. Донедавна він полюбляв цей напій. Тепер не п’є — не може. Бо в Маріуполі в блокаді, коли вже не було води, довелося не раз на колі «мівіну» запарювати... >>