Бізнес на крапельках

27.05.2004
Бізнес на крапельках

Колись Леонід Кириченко починав з капусти. Тепер завдяки «Чумаку» овочі стали основним бізнесом для всіх фермерів Каховщини.

      Якщо на запитання, де в Україні найуспішніше розвивається фермерство, ви відповісте, що на Херсонщині, — то не помилитеся. Саме тут, у самісінькому серці посушливого степу, де без води чудово себе почувають хіба що ховрахи і ковила, десятки тисяч гектарів займають високопродуктивні плантації овочів — огірків, помідорів, капусти, болгарського перцю, баклажанів, картоплі, цибулі, зелені тощо. І майже всі ці землі якщо не належать, то перебувають в обробітку у фермерів — дрібних і не дуже, суперприбуткових, «середнячків» і таких, що ледве зводять кінці з кінцями.

      Секрет херсонського «фермерського буму» простий: з місцевими селянами тісно співпрацюють фахівці і партнери українсько-шведської компанії ЗАТ «Чумак». Ця «дружба» переробників і сільгоспвиробників народжувалася не дуже просто, але результат є — завдяки інтенсивним технологіям Каховський і Скадовський райони годують овочами не лише херсонців, а й киян, постачаючи першосортний свіжий товар у супермаркети та на ринки столиці.

 

На зорі фермерства

      Свого часу фермерське господарство «Зоря Каховщини», що в Каховському районі, стало піонером нового в умовах колгоспної системи руху, а сьогодні його засновник Леонід Кириченко є одним із найсумлінніших партнерів компанії «Чумак». На власній землі він працює 15-й рік і каже, що важко було завжди: і тоді починати, і зараз продовжувати цей непростий, але перспективний бізнес. Агроном за освітою Леонід Петрович жодного дня не працював за фахом у колгоспі. «Я прийшов у насінневий радгосп «Каховський», а мені почали казати: роби те і те, а хотілося ж зробити по-своєму», — пригадує він. Тому спочатку хлопець «зрадив» сільському господарству — пішов механіком на залізницю. Але не надовго.

      «До землі страшно тягнуло. Трактор-комбайн я знав добре, окрім того, бачив, скільки землі уже в ті часи не обробляли, як погано сіяли, які малі урожаї отримували, тому постійно думав: «Була б земля моя, я б такого не допустив», — розказує Леонід Кириченко. Це вже були перебудовчі часи, і він вирішив перевірити мрії на практиці: на 20 сотках городу почав вирощувати картоплю і кавуни. Вийшло непогано. Значить, треба розширюватися. З газет Леонід Кириченко знав, що наприкінці 80-х фермерство успішно почало розвиватися в Прибалтиці, тому вирішив спробувати організувати власне аналогічне господарство на Херсонщині.

      Отримати гарну землю не вдалося: щоб «задвинути» занадто ініціативного першопроходця і відбити в нього бажання господарювати, хлопцю виділили 3 гектари на порослому бур'яном подвір'ї цегельного заводу, який уже 25 рокiв не працював. «Бульдозером я вигорнув усе промислове сміття, зорав і посіяв кавуни», — у 88-му році їх пощастило вдало продати і купити перший трактор. Потім, щоб розширитися, заставив трактор і будинок (про це навіть дружина не знала), і на третій рік мав уже суттєво більшу площу в обробітку — 15 гектарів.

      Сьогодні у Леоніда Петровича 470 гектарів землі — як своєї, так і орендованої. Хоча наявна техніка — 9 тракторів, комбайн «Нива» і чотири вантажні автомашини — дозволяє обробляти 1000 га. Одначе розширюватися Кириченко не збирається, бо знає, що на богарі (а саме такі поля, з демонтованою поливною системою, переважно дістаються херсонським приватникам) легко прогоріти, адже тут через рік — засуха. Тож у неврожайні роки, такі, як минулий, фермера «страхують» овочі. Прибуток із 30-40 гектарів, обладнаних крапельним зрошенням за системою «ті тейп», у засушливе літо повністю перекриває збитки.

Свині? Ні — помідори!

      Думав було Леонід Кириченко урізноманітнити своє виробництво і в інший спосіб. Наприклад, планував завести 120 свиней. У 2002 році він завіз чотири свиноматки, які привели 40 поросят. «Таким чином у мене стало 20 свиноматок, тож через 10 місяців було б 200 свиней», — словом, було як стартувати. Залишалося тільки побудувати ферму, але виявилося, що в комерційних банках під капітальне будівництво тваринницьких приміщень кредитів не дають. Та й закупівельні ціни на свинину наприкінці минулого року виявилися такими низькими (5 гривень за кілограм живої ваги), що фермер порахував: не вигідно.

      Тому крапельне зрошення за запропонованою шведами інтенсивною технологією, яка підняла овочівництво у приватних господарствах навколо Каховки і Скадовська, виявилося найнадійнішим способом хазяйнування на богарі. Леонід Петрович за системою крапельного зрошення почав працювати чотири роки тому на 3 гектарах. Хто пробував, знає, такий полив — штука дорога, у середньому, щоб прокласти один гектар сучасної зрошувальної системи, потрібно витратити дві тисячі доларів. Проте за рік ця інвестиція може сповна окупитися, адже, за підрахунками херсонських фермерів, продавши вирощений на гектарі земель урожай помідорів, можна вторгувати приблизно 15 тисяч гривень або 3 тисячі доларів. Виходить цілком пристойний заробіток.

      «Я розширювався поступово і так само раджу чинити іншим. Важливо, щоб за рік капітальні вкладення на крапельне зрошення себе окупили і забезпечили фінанси під подальше розширення, інакше краще не починати», — радить Леонід Кириченко. Якщо  перші два роки він хазяйнував на трьох гектарах, то на третій прибутки дозволили закласти 10 гектарів крапельного зрошення, а на четвертий — усі 40. «Якщо ж ви зразу почнете із великих площ, то, приміром, вдарить град і знищить зрошення, а затрати ніяк не повернеш, бо вони колосальні», — пояснює фермер.

      А тепер уявіть: торік 120 гектарів озимої пшениці в «Зорі Каховщини» пропали через безсніжну зиму пiд льодовою кіркою, після «вдарила» різка відлига; 50 гектарів ярового ячменю не зійшли через посуху, але овочі і 20 гектарів соняшнику, кожен з яких дав по 2 тонни урожаю, перекрили даремні затрати і врятували Кириченка від неминучого банкрутства. «У мене було 25 гектарів помідорів, які вродили в середньому по 500 центнерів, і 8 гектарів огірків, що дали по 400 центнерів, а решту площ займали капуста і болгарський перець», — продовжує фермер. Продавши 1,5 тисячі тонн овочів у середньому по 40 копійок за кілограм як переробникам за укладеними раніше контрактами, так і безпосередньо на ринку, Леонід Кириченко вийшов за підсумками надскладного року на «нуль».

«Чумак» означає стабільність

      За словами Василя Хмеля, голови Каховської районної організації Асоціації фермерів і приватних землевласників України, сьогодні в цьому районі Херсонщини працює 137 фермерських господарств плюс більше 2 тисяч одноосібників (пайовиків, що вийшли зі своїми ділянками і хазяйнують самостійно). Приблизно 10 відсотків із них міцно стоять на ногах, причому переважно завдяки огіркам і помідорам та крапельному зрошенню.

      Надзвичайно трудомістким і марудним овочівництвом займатися херсонцям з руки саме тому, що мають гарантований ринок збуту, — переробні підприємства шведсько-української компанії «Чумак» купують левову частку вирощеного. Сказати б, що у стосунках переробника з постачальниками сировини усе складалося гладко, так ні. Навпаки, кілька років тому менеджери компанії цілком серйозно думали розвивати власне овочеве виробництво на орендованих колгоспних землях, оскільки порахували, що привчити не дуже-то дисциплінованих українців до контрактної системи збуту і сучасних технологій вирощування овочів не так і просто. Але буквально за рік помідорний бізнес показав велетенську затратність, і шведи пішли іншим, складнішим, але дешевшим шляхом — почали заохочувати до партнерства дрібних землевласників, чим неабияк сприяли розвитку фермерства у регіоні.

      Нині компанія «Чумак» працює з українськими селянами за західним принципом контрактування. Тут із приватниками укладають угоди про придбання огірків і помідорів за фіксованою ціною на півроку вперед. Не всім фермерам ця система подобається, оскільки рік на рік не припадає і часто трапляється так, що ціна на ринку в Херсоні, приміром, на ті ж помідори, вища, ніж у закупівельників, а овочі все одно доводиться везти на завод, бо треба виконувати договір. Інколи трапляється й так, що наші фермери «забувають» про контракт і розвертають машини в облцентр, на базар, зриваючи обіцяну поставку переробникам.

      Або, навпаки, огірки у Херсоні коштують дешевше, ніж за них платять на «Чумаку», проте заготівельні пункти компанії не хочуть приймати товар, оскільки свій контракт фермер уже виконав і підприємству більше дорогих овочів не треба. Тоді під ворітьми заводу збирається черга з невдоволених постачальників. Але все це робочі моменти, бо врешті-решт сторони розуміють, що бізнес — це така справа, де всім не вгодиш, тому виграє найдалекоглядніший.

      Отож у будь-якому випадку завдяки «Чумакові» херсонці мають певний рівень стабільності. «Ми підтримуємо середню ціну по ринку», — каже Володимир Буренко, начальник департаменту забезпечення сільгосппродукцією ЗАТ «Чумак». «Вже у грудні я чітко знаю, що можу продати такий-то обсяг помідорів за ціною 40 копійок, — пояснює Леонід Кириченко. — Собівартість помідорів, приміром у 2003 році, у мене склалася на рівні приблизно 30 копійок». Чого б за таких умов не працювати, якщо маєш стовідсоткову гарантію, що в будь-якому випадку вирощене продаси прибутково?

За початком діло становиться

      Леонід Петрович не заперечує, що фермерам часто хочеться вищих цін, ніж ті, що пропонують на підприємствах компанії, і вони про це заявляють уголос на щорічних зустрічах із керівництвом «Чумака», де обговорюють двосторонні умови співпраці, «торгуються». Відповідно, у співробітництві українців із західними партнерами є ще один значущий момент: наші вчаться аргументовано боротися за кращу ціну.

      Таким чином торік компанія співпрацювала майже з тисячею фермерів та одноосібників, понад 850 з яких — зі Скадовського району, а близько 130 — з Каховського. Завдяки такому партнерству протягом останніх кількох років на Херсонщині неабияк виросла не лише загальна культура овочівництва, а й урожайність основних овочів. А як же інакше, без цього прибутків не буде. На «Чумаку» це розуміли і навмисне зробили ставку на освіту фермерів завдяки низці проектів технічної допомоги, що здійснюються за підтримки урядів Швеції і США через Агентства з міжнародного розвитку SIDA та USAID, а також Міжнародної фінансової корпорації. Як розповідає Свен Б'ярлестам, керівник «Сканагрі-Україна», що здійснює спільний українсько-шведський проект «Запровадження нових технологій у сільськогосподарське виробництво України», якщо без крапельного зрошення херсонці в середньому збирали не більше 200 центнерів томатів з гектара, то завдяки ньому — не менше 500.

      Також важливо, що, за бажання, розпочати овочевий бізнес з нуля цілком реально. Але, на жаль, не для одноосібників, які могли б стартувати з гектара-двох, проте не мають власних коштів на крапельне зрошення і не можуть узяти стартовий капітал у банках, оскільки не мають з чого запропонувати кредиторам ліквідної застави. А для початку найважливіше — знайти гроші на закладку «ті тейп» системи, їх кожен шукає сам. А з рештою — технологіями вирощування, насінням, іншими агротехнічними порадами — допомагають переробники, які дуже часто кредитують своїх партнерів під майбутній урожай. «Мета «Чумака» — працювати на довгостроковій основі з постійним колом постачальників», — пояснюють у компанії. Тут не просто вірять у родючість українських степів, а й бачать добрі перспективи, тому  чим можуть допомагають місцевим розпочати стабільне і прибуткове виробництво.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>