Антисталкер

20.04.2011
Антисталкер

Цього разу по Прип’яті бігали окремі журналісти. (Фото автора.)

Дев’ятикласник Андрій М. є фанатом відомої комп’ютерної гри «S.T.A.L.K.E.R». Після уроків у звичайній київській школі на Нивках він поспішає додому, де одразу поринає у віртуальний світ зони відчуження. Стріляючи по мутантах, що пересуваються центральною площею Прип’яті, з даху готелю «Полісся», він мріє й у реальному житті побувати у місті–примарі. «Бо хочу побачити, що в цій грі відповідає дійсності, а що ні», — пояснює «УМ» свою мотивацію 15–річний гравець. На шляху до мети в нього лише дві перепони — гроші та вік. Бо підліток бажає потрапити до зони легально, у складі туристичної групи. А це неможливо для неповнолітніх, до того ж вартість екстрим–туру «кусається»: від сотні до п’ятиста доларів iз людини, залежно від цінової політики фірми та чисельності групи.

Таких, як Андрій, — сотні, якщо не тисячі. Досягнувши повноліття, не кожен готовий викласти кругленьку суму за прес–тур до Чорнобиля. Тож окремі відчайдухи наважуються піти за «покликом Прип’яті» нелегально. Здавалося б, скільки того ризику? Головне — подолати паркан зони й відчути себе справжнім сталкером, а повернувшись звідти — хизуватись у всесвітньому павутинні власноруч зробленими знімками з Чорнобильської зони. Напередодні 25–ї річниці трагедії на ЧАЕС журналіст «УМ» укотре побував у зоні відчуження й на власні очі побачив, як організовано роботу правоохоронців, чиє завдання — ловити порушників.

 

Міліцейські коні, кози, телята

Самі працівники батальйону міліції з охорони зони радіоактивного забруднення не вважають себе «антисталкерами» через специфіку служби, тож і в комп’ютерні ігри не грають. «Нам грати в ігри ніколи, головне — виявити, затримати, оформити порушника й направити до суду», — кажуть правоохоронці. Адже, окрім молодих романтиків, тут вештається інший люд — браконьєри зі зброєю, «металісти» та інші шукачі наживи. Для таких законом передбачено кримінальну відповідальність. Натомість упіймані сталкери, як правило, «білі й пухнасті»: зброї при собі не мають, поводяться більш–менш коректно, тож для них передбачено адміністративну відповідальність: мінімальний штраф — 340 гривень.

Показовий приклад стався місяць тому: відчути себе сталкерами побажали троє журналістів (двоє українських та один іноземний), які найняли провідника з села Губин, що розташоване поруч із зоною (між КПП Дитятки та КПП Зелений мис). Та перевірити, наскільки справно міліція стереже периметр зони відчуження, їм не вдалося — вже за 50 метрів від колючого паркану їх затримали. «Матеріали направили до Іванківського райсуду, журналістів оштрафували, а от щодо селянина–провідника, який при затриманні чинив спротив, намагався втекти та лаявся, порушено кримінальну справу», — зазначає командир чорнобильського батальйону Сергій Русанівський.

У міліції констатують, що подібні випадки непоодинокі, і правоохоронці мало не щотижня затримують любителів помилуватися пейзажами зони екологічного лиха. На виселеній території природа бере своє, тож ганятися за порушниками краще так, як було за пращурів. На КПП Соколи журналістам демонструють кінний патруль. «Там, де авто не проїде, кінь пройде! — нахваляються правоохоронці. — Патрулюємо територію щодня по п’ять годин уздовж колючого паркану: п’ять кілометрів в один бік і п’ятнадцять — в інший».

Цікавлюся, чи радіація не шкодить коням (загалом їх у міліції вісім). «У цій південно–східній частині зони місця чисті, — кажуть патрульні. — Просто свого часу, коли визначали межі зони, хтось циркулем їх провів на карті — і все».

На Соколах міліція випасала козу, за півтора десятка кілометрів, де несуть службу троє міліціонерів із караулу Бички (всі назви КПП та караулів пов’язані зі старими назвами покинутих сіл та хуторів) журналісти помічають кількох телят. «Молоко не п’ємо, м’яса їхнього не їмо», — поспішно запевняють керівники батальйону. Комбат Русанівський каже, що харчами та пальним міліцію забезпечує, згідно з угодою, адміністрація зони відчуження. На дальні кордони продукти завозять раз на три дні. «А худобу розводимо... Бо людям треба ж чимось займатися! Це вони за власною ініціативою», — невпевнено каже пан Русанівський.

На мертве місто — через Бички і храм

Загалом місця навколо покинутого хутора Бички вважаються чистими. У річці Уж чимало риби (у протічній воді вона вважається чистою), чимало звіра — водиться лось, олень, кабан, вовк. Є коні Пржевальського — по п’ятнадцять особин у стаді. Тож ця територія приваблює браконьєрів. Але подобається вона і сталкерам! Заступник комбата Василь Янюта зазначив «УМ», що саме через Бички більшість із них любить проникати в зону, адже звідси найкоротший шлях до омріяної Прип’яті. Тож небезпечні зустрічі сталкерів із браконьєрами зовсім не виключені.

«Сталкери кооперуються через iнтернет, який дає чимало можливостей. Був випадок: затримали навіть 18–річного росіянина, який приїхав аж із міста Набережні Челни! Вони вивчають карти, маршрути, розташування об’єктів, примудряються між постами проходити. Але ненадовго, бо факти затримання також є, — каже пан Янюта. — Переважно йдуть групами по три, п’ять осіб, але затримували ми й групу з десяти сталкерів. Останній раз тріо сталкерів затримали неподалік Прип’яті лише на початку квітня. Як правило, вони без зброї (хіба що ножі мають), беруть із собою предмети першої необхідності — мінімальне харчування та воду на добу–дві, ліхтарики».

Нелегальному проникненню до зони в районі Бичків певною мірою може посприяти й жіночий скит, який почали відроджувати три роки тому на місці колишнього Чорнобильського монастиря сестри Свято–Покровського жіночого монастиря МП. За словами протоієрея Іоанна, черниці приїжджають сюди з Києва, хоча вісім гектарів землі отримали в постійне користування за сприяння «губернатора» Київщини Анатолія Присяжнюка лише в цьому році. Скит має західний в’їзд з боку Поліського району, а от його східні межі збігаються з кордоном зони відчуження. Черницям Московського патріархату пішли на поступки й у вищих кабінетах: колючий паркан тут прибрано, а в зону можна потрапити через різьблені дерев’яні ворота!

«Радіації не боїмося, бо це невидиме страшне зло, яке руйнує тіло, а боятися варто радіації, яка руйнує душу людини!», — каже протоієрей Іоанн й додає, що, згідно з висновками експертів, радіаційний фон тут удвічі менший, ніж у центрі Києва. За його словами, до храму приходять помолитися самопоселенці, працівники міліції та зони ЧАЕС. А для інших віруючих, які побажають приїхати на поминальні дні до могил рідних, ченці хочуть провести дорогу через ліс.

«Це плани монастиря хіба що на перспективу, — запевняє комбат Русанівський. — поки що легально потрапити сюди можна лише через КПП Дитятки. Бо тут ні дороги немає, ні руху. А щодо можливого проникнення порушників, під виглядом віруючих, то тут буде посилений пост, та й патрулі чергують постійно».

Переслідую сталкера на своїх двох

Наступний пункт — мертве місто Прип’ять. Жодних мутантів на його вулицях помічено не було. Натомість правоохоронці кажуть, що на околицях міста, у приватному секторі, бачили вовків і кабанів, а окремі працівники ЧАЕС — навіть рись! Дізнаємося, що вовків відстрілює єгерська служба, яку викликають із Києва. За одну голову сіроманця адміністрація зони платить тисячу гривень. «Але є тут і схрещені із сірими вовкособаки, які не бояться ні прапорців, ні людей, тож можуть напасти», — каже речник обласної міліції Микола Жукович.

На КПП Прип’ять чергує двоє правоохоронців. Вони ж і патрулюють місто, хоча й нечасто — медики рекомендують їм більше часу проводити у приміщенні КПП, адже радіаційний фон тут доволі шкідливий. За словами старшини міліції Василя Гончаренка, десь раз на тиждень у місті працює виїзний автопатруль. «Зараз сталкерів мало, от влітку їх побільшає в рази, — розповідає молодший сержант Максим Могилевець. — Бігають тут по Прип’яті, а ти женешся за ними, за тими сталкерами! Затримуємо й передаємо їх до Чорнобиля».

У міліції кажуть, що наявність багатьох фото з Прип’яті в iнтернеті ще не означає, що сталкери тут справді були нелегально і не попалися. «Тут бувають і туристи, і журналісти, тож ніщо не заважає їм розмістити фото, підписавшись якимось ніком», — каже Микола Жукович.

Начальник відділу міліції зони ЧАЕС Борис Семенюк каже, що для цього контингенту в них є камера для затриманих. «Спілкуєшся з цими сталкерами й розумієш, що це екстремали, які не знають, чого хочуть. Не розуміють, що сюди краще не лізти, бо можна й загубитися у лісі, стати здобиччю, провалитися у порослі ями й травмуватися, а зв’язку ж немає, — обурюється підполковник Семенюк. — Так і напишіть, хай ці сталкери краще сюди не їдуть, немає їм тут чого робити!»

 

З ІСТОРІЇ ПИТАННЯ

Сталкер — сленгова назва прихильника екстремальних видів індустріального туризму. У повісті братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі» (1972) сталкерами називали людей, що займалися небезпечним і незаконним промислом — пошуком i виносом із «зони» такого собі «хабара» — артефактів неземного походження. В іграх та книжках серії «S.T.A.L.K.E.R.» мешканці зони досліджують її, протистоять її проявам i захищають від знищення. Після аварії на Чорнобильській АЕС фантастичну «зону» Стругацьких їхні прихильники почали чітко асоціювати з Чорнобильською зоною саме завдяки однойменній комп’ютерній грі. Тож зона відчуження стала місцем нелегального туризму — сталкерства. Самі сталкери поділяють себе умовно на два табори: чисельні зацікавлені ігромани (їм достатньо побувати біля паркану зони й побачити покинуті села) та кілька десятків ідейних (здатні на тривалі відвідування зони).

 

ДОВІДКА «УМ»

Батальйон міліції складається з чотирьох рот (чисельність особового складу — 238 чоловік) i охороняє периметр 30–кілометрової зони — 438 км та десятикілометрової — навколо ЧАЕС та Прип’яті. Щодня виставляється 10—15 піших патрулів, два кінні патрулі та три автопатрулі. У батальйоні позмінно служать правоохоронці з 14 регіонів України (15 днів служба в зоні, 15 днів — відпочинок удома). Проблем із комплектуванням батальйону не виникає. Адже стаж кожного рахують як рік за півтора. Плюс подвійна зарплатня: наприклад, сержант отримує зарплату по лінії МВС — 2 тисячі гривень, а другий оклад — 1380 гривень — йому доплачує за шкідливість МНС.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>