Світлана Стрєльнікова: «Найкращі роботи музеїв України реставровані нами»

— Ми не отримували коштів на придбання нового обладнання з кінця 80–х років, деяке у нас взагалі — з 30–х і 50–х. А наука тим часом розвивається, що дозволяє прискорювати процес реставрації. Візьмемо відділ біологічних досліджень: до нас надходять речі, вражені грибами, для того, щоб з’ясувати їхню життєздатність, спори грибів вирощують протягом трьох тижнів — тим часом твір псується, а реставратори дихають цими спорами. А в сучасному світі існує екс­прес–метод, який може з’ясувати, що це, уже за декілька годин. Але таке обладнання може коштувати 30—50 тис. євро.

— Чи можете ви заробляти гроші самотужки?

— Так. Є постанова про надання платних послуг у сфері культури. Але у нас мало робіт, які ми виконуємо за договорами. Тому колекціонери надають перевагу приватним замовленням. Музеї також звертаються до нас із оплатою реставрації дуже рідко, посилаючись на те, що в бюджеті немає коштів.

— Чи можливо для центру підтримувати бойову форму за рахунок грантів?

— Так, ми отримали від фонду «Україна 3000» 25 тис. грн. за виставку, що стала музейною подією 2008 року. Також із допомогою фонду Кучми «Україна» ми реставрували книжки Київського літературно–меморіального музею Максима Рильського. Ось подали заявку в Американський посольський фонд зі збереження культурної спадщини — на реставрацію холодної та гарячої зброї з Ізмаїльського історичного музею ім. Суворова. Водночас від деяких фондів ми отримали відмову. Це при тому, що найкращі роботи музеїв України реставровані нами.

— Крім центру, де ще в Україні займаються реставрацією творів мистецтва?

— Наш центр — єдиний спеціалізований заклад, який займається реставрацією пам’яток державної частини музейного фонду України. Як правило, при провідних музеях є або відділи реставрації (що дуже рідко), або художники–реставратори. Але кожен реставратор має свою спеціальність — здебільшого з реставрації олійного або темперного живопису, є ще фахівці з металу, кераміки, тканини, але їх одиниці. Тому постає проблема підготовки кадрів, бо в Україні не готують реставраторів меблів, східних лаків, творів на паперовій основі тощо. Є чотири заклади, що готують таких спеціалістів: Національна академія мистецтв України, навчальні заклади в Харкові, у Львові — які випускають магістрів, ще є Львівський державний коледж декоративного й ужиткового мистецтва ім. І. Труша, який готує бакалаврів. У рік ми маємо приблизно 35 реставраторів–випускників. Практично це ніщо, якщо державна частина музейного фонду України налічує понад 11 млн. пам’яток історії та культури! І з тих 35 осiб ще не всі підуть працювати художниками–реставраторами, бо платня в музеї не відповідає унікальності цієї професії (в середньому, 2500—3500 грн.). Тому багато з них займається приватною практикою.

— Чи можна сказати, що спеціальність реставратора в Україні вимирає?

— Ні. Вона не може вимирати, бо молодь все ж отримує освіту. І в центрі, наприклад, є така практика брати старшокурсників на роботу за сумісництвом. Зараз у нас працює 100 реставраторів, 40 науковців, центр має ще філії у Львові, Одесі, Харкові). Музейний фонд потребує реставрації, а збільшення штату немає. Також потрібно розвивати нові напрями, наприклад, зараз актуальне питання реставрації старих фотографій, плівок тощо.

У радянські часи ми направляли наших фахівців на підвищення кваліфікації в інші країни: вивчати реставрацію шкіри — в Прибалтику, східні лаки — в Росію. Ще кілька років тому, коли було нормальне фінансування, ми продовжували цю практику, але зараз такої можливості немає. До речі, коли йшлося про розміщення центру на території «Мистецького арсеналу», була ідея зробити його ще й базою для підготовки реставраторів.