Земля і Воля Моргуна

      Ось уже тридцять років Федір Трохимович агітує за «безвідвалку» в Україні і впроваджує її на практиці. І у свої 80 переконаний, що пройде ще кілька років, і українці викинуть не тільки плуги з полів, а й навіть лопати з городів. Невиправний оптиміст...

      Сьогодні пенсіонер Федір Моргун — Герой Соцпраці, доктор сільськогосподарських наук, академік Української академії аграрних наук — з його ідеями і величезним досвідом роботи в сільському господарстві знову затребуваний на Полтавщині. Уже три роки він — позаштатний радник голови обласної адміністрації.

      Серед номенклатури «стратегічного призначення» він завжди виділявся непохитністю переконань і готовністю відстоювати свою позицію до кінця, незважаючи на посади й обставини. Власне, за свою упертість (двічі відмовлявся очолювати райкоми) агроном Полтавського цукротресту Федір Моргун і «загримів» у 1954 році на цілину директором радгоспу. У Казахстані відкрив для себе праці академіків Бараєва і Мальцева, які впроваджували нову систему землеробства — безплужну. З тих пір Федір Трохимович — її найпалкіший прихильник.

      Моргун мав усі шанси піднятися на найвищий щабель партійних сходів. Ще в 1978 році Брежнєв пропонував його кандидатуру на посаду секретаря ЦК КПРС із сільського господарства (пізніше її зайняв Михайло Горбачов, якого спочатку не було навіть у списках претендентів, але якого дуже активно «рухав» нагору Юрій Андропов. — Авт). Але за натурою Моргун — «вiдмовник», не любить братися за нову справу, не довівши до кінця почате. Відмовився і тоді. Наприкінці 80-х він піднімав врожаї на Полтавщині й у Москву не рвався. Але партія завжди розраховувала на вдумливого, принципового керівника і все-таки зажадала його в союзний міністерський апарат. Йому було вже 64, коли очолив новостворене Міністерство охорони природи. Однак трохи більше ніж через рік його відправили на пенсію.

      — Федоре Трохимовичу, не секрет, що ви і союзний уряд «діставали» «безвідвалкою». Тому і позбавилися крісла?

      — У 1989 році Політбюро й уряд СРСР прийняли рішення про будівництво в країні півтора десятка заводів iз виробництва штучного білка з парафіну нафти. Проект із самого початку був блефом учених-мікробіологів. Ну не можна з нафти створити продукт, не шкідливий для тварин, а в кінцевому рахунку — і для людини. Білок з парафіну — це отрута. Так, у країні була перевитрата зерна, тому що білка справді не вистачало для поголів'я худоби. Бо недостатньо вирощували білкових культур. І вчені-мікробіологи запропонували свій метод. Для здійснення божевільної ідеї були потрібні мільярди карбованців. Але ніде у світі білка з парафіну ніхто не робив! І от на засіданні уряду в Кремлі, у якому брали участь усі голови республіканських рад, я виступив з різкою критикою вже профінансованого (!) проекту. «Нам необхідно збільшувати виробництво сої, гороху, рапсу, соняшнику, багаторічних бобових трав, а не будувати заводи з виготовлення штучного білка, — сказав у своєму виступі. — Потрібно підтримувати колгоспи і радгоспи, а не екологічно шкідливий, економічно руйнівний проект». Доводив, що збільшити врожаї кормових культур можна за допомогою плоскорізів. Отут як накинулися на мене академіки, міністри, хіміки: «Ви не розумієте, що це проект століття!?». Олії у вогонь підлив і Віталій Масол, тодішній голова уряду України. Він заявив, що як тільки Моргун виїхав з області, агрономи почали відмовлятися від плоскорізів, тому що вони не годяться для чорноземів, що на Полтавщині всерйоз не займалися вирощуванням соняшнику і гороху,  різну іншу нісенітницю. Наступного дня мене викликав Рижков, щоб відправити у відставку. Я був готовий до цього. Напередодні засідання в Кремлі співробітники просили мене, буквально благали не виступати проти проекту: «Ви нічого не зміните, а ми втратимо міністра». Але я завжди працював по совісті, і цього разу змовчати не міг. Пізніше і Рижков, і Горбачов зрозуміли свою помилку. Жоден з побудованих заводів не виробляє білка.

      — Але ж це правда, що як тільки ви виїхали до Москви, тут відразу швиденько забрали плоскорізну техніку з полів. Чому, по-вашому, так сталося?

      — Мені неприємне це, взагалі-то правильне, питання. Двома словами на нього не відповіси. Я дуже, до речі, не хотів залишати область, де на той час пропрацював п'ятнадцять років. Звертався до Щербицького, просив його відстояти мене, але він дав зрозуміти, що вибору немає.

      І як тільки мене відкликали з Полтави, в область, яка всю ріллю вже обробляла тільки за допомогою плоскорізів, понаїхали вчені з Києва, Харкова, Дніпропетровська, почали лякати агрономів, що рано чи пізно «справа Моргуна» закінчиться крахом: поля заростуть бур'янами, з'являться шкідники, врожаї упадуть. І багато хто повірив антипропаганді. І от тепер маємо те, що маємо: низькі врожаї. І тільки ті, хто не відмовився від плоскоріза, виявилися на коні. Пригадуєте торішню посуху? Півтора сторіччя такої в Україні не було. У результаті середній врожай зернових на Полтавщині склав 17 центнерів з гектара. А от у господарстві, яким керує Микола Володимирович Явдошенко з Чутівського району, зібрали по 40 центнерів ранніх зернових, по 400 центнерів цукрового буряку, що удвічі більше, ніж у середньому по області, майже по 100 центнерів кукурудзи. На три роки вперед силосної маси заготовили. Люди з хлібом, худоба з кормами... У господарстві з тих пір, як його очолив Явдошенко, використовують безвідвальний метод обробки землі, причому обробляють її ще тією технікою, яку я колись завозив iз цілини.

      — Упевнена, далеко не всі, особливо молодь і міські жителі, знають те, про що ми зараз говоримо. Будь ласка, викладіть коротенько суть теми.

      — Що ми робимо, коли оремо плугом чи копаємо лопатою? Ведемо війну проти творців грунту, творців родючості і врожаю. Коли перевертаємо грунт, багатомільярдне «населення» верхнього, найбільш теплого і родючого шару грунту, насиченого киснем, потрапляє в згубне для нього середовище. Життя більшості корисних мікроорганізмів згасає, а деяких — узагалі припиняється. Виходить, що дощовим хробакам немає чим харчуватися в сухій, позбавленій органічних залишків землі. А краще хробаків ніхто не розпушить грунт, і ціннішого для рослини, ніж збагачені кальцієм незасвоєні залишки, що залишають після себе хробаки, нічого немає. Дощовий хробак — творець і надійний хранитель гумусу — головної складової частини родючого грунту. Сто років тому українські чорноземи мали 8—16, іноді й більше відсотків гумусу. Зараз його залишилося 3—4 відсотки в кращому випадку. Усе це — результат плужної обробки землі. Плуг — руйнівник того, що створювала природа протягом тисячоліть. І тільки безплужна грунтозахисна технологія забезпечує сприятливі умови для розвитку рослин і високих врожаїв, рятує грунт від ерозії.

      — Доводилося не раз чути і читати: плоскоріз придатний у цілинних умовах, де часто виникають пилові бурі, що вивітрюють вологу, а для українського клімату він не годиться.

      — Так, не годиться, якщо його застосовувати через кілька місяців після збору врожаю, пускати техніку на вологі поля. Власне, спочатку нерідко так і трапляється, тому метод дискредитували. А знаєте, хто чинив найзатятіший опір? Учені й дипломовані фахівці. Я знав, що так буде, і розумів людей. Вони закінчували інститути, технікуми, у яких панувала плужна ідеологія. Вони писали дисертації, тобто будували своє майбутнє на засадах плужної ідеології. Плоскоріз для них був абсолютно не відомим. Тому я почав свою пропаганду з керівників нижніх ланок і самих селян. Першим повірив мені і впровадив у своєму колгоспі безвідвалювання голова з Лохвицького району Микола Тимофійович Юрченко. До 1973 року Лохвицький район збирав найнижчі врожаї зернових серед сусідніх районів Полтавської, Чернігівської і Сумської областей.  Через три-чотири роки всі поля в Юрченка були оброблені плоскорізом, і зернових він почав збирати на 10—15 центнерів з гектара більше, ніж його сусіди, а цукрового буряку кожен гектар давав більше на 150—200 центнерів. Тільки після цього в безвідвалювання повірили. Уже у 80-ті роки, коли «безвiдвалка»  була впроваджена повсюдно, Полтавщина вийшла в лідери з врожаїв і валового збору зернових культур, цукрового буряку, кормів. Нова технологія допомогла захистити грунти від ерозії й виробити за 1974—1988 роки додатково 3 мільйони 510 тисяч тонн зерна, більше 4 мільйонів тонн буряку і багато іншої продукції, заощадити 119 тисяч тонн палива, 757 тисяч людино-днів робочого часу. Ми одержали 678 мільйонів карбованців прибутку (буханець хліба тоді коштував 20 копійок), що дозволяло відбудовувати села, будувати школи і дитсадки, платити селянам гарні зарплати.

      До речі, багатьом в Україні відоме ім'я Семена Свиридовича Антонця, керівника господарства з Шишацького району, Героя України. Ще в середині сімдесятих я допоміг йому закупити повний комплект безвідвальных знарядь, попросив відмовитися від гербіцидів і пестицидів, боротьбу з бур'янами порекомендував вести агротехнічними прийомами. А щоб не було спокуси, порадив позбутися техніки, з допомогою якої вносять на поля отрутохімікати. «Відповідальність за чистоту полів беру на себе», — завірив голову.

      З того часу Антонець не використовує отрутохімікатів, а останні шість років — і мінеральних добрив. У нього чисті поля, екологічно чиста продукція і найвищі врожаї.

      — Уже минуло тридцять років, а безвідвалювання застосовують не всі. Невже у вас жодного разу не опускалися руки?

      — Канада теж переходила від плуга до безвідвалювання три десятиліття. Сьогодні ця країна експортує мільйони тонн хліба. Ще працюючи агрономом у Казахстані, я завдяки відрядженню цілий місяць вивчав канадський досвід. Зустрічався з сотнями фермерів, учених, побував у десятках науково-дослідних інститутів і переконався, що канадці досягли своїх успіхів саме завдяки тому, що вивели плужну техніку з полів і що їхній метод обробки землі до наших умов підходить більше, ніж будь-який інший. Цікаво, що в Канаді навіть існував закон, який зобов'язує фермерів застосовувати плоскорізи, а за його порушення можна було навіть потрапити до в'язниці. Тому я не втомлююся відстоювати свої переконання, рук ніколи не опускав.

      — Можу тільки здогадуватися, чого вам коштувало в умовах суцільного ігнорування, а часом і відвертих насміхань гнути свою лінію.

      — Не одному мені доводилося працювати в умовах пресингу і гонінь, що особливо виявилися в 1989—1991 роках. Законодавцi тодiшньої полiтики, якi називали себе  демократами, зі сторінок газет, екранів телебачення вилили чимало бруду на багатьох моїх колег — перших секретарів обкомів: Кавуна з Житомира, Лутака з Черкас, Палажченка з Чернігова, Гончаренка з Луганська, Бойка з Дніпропетровська, Добрика зі Львова, Мисниченка з Харкова, Волощука з Закарпаття й інших. Упевнений, що ці люди не допустили б погрому економічно міцних господарств, розумно проводили б реформи на селі, у тому числі фермеризацію, але їх віддали на поталу охлократії (влади вуличної юрби). Але я не зважав ні на кого й кожному говорив те, що про нього думав.

      — А чому ви в Москві не прижилися, Федоре Трохимовичу?

      — Тому, що моя батьківщина тут, в Україні, і люблю її безмежно. Постійно хотів повернутися сюди, але мене ніхто не кликав.

      Одного разу я цілий тиждень провів у Києві, намагаючись потрапити на прийом до Президента Кравчука. Був момент, коли в Полтаві звільнилося місце першого секретаря обкому і ще не було названо кандидатуру голови адміністрації. Леонід Макарович через свою зайнятість не знайшов часу поговорити зі мною. Тому я знову повернувся в Москву, засів за книги (Ф.Т. Моргун — автор 51 книги, член Спілки письменників. — Авт.). І коли мене покликав на роботу губернатор Білгородської області Євген Степанович Савченко, з радістю прийняв його пропозицію, тому що він мені сказав: «Я хочу, щоб ви впровадили безвідвалювання і зробили на Білгородщині те, що зробили колись на Полтавщині». Він пропонував мені стати його заступником, але я погодився на радника — влада мені вже ні до чого. Білгородці мене дуже цінували, і відзначу: якоюсь мірою я теж причетний до того, що протягом останніх шести років успіхи в сільському господарстві в них кращі, ніж у Полтавській області, хоча впродовж 46 років до цього вони відставали від нас за всіма показниками. Все це завдяки тому, що губернатор Савченко зробив ставку на нову технологію.

      А в 2001 році тодiшній голова Полтавської адміністрації Євген Томін запросив мене своїм радником. Я радий був повернутися додому, бо тут у мене двоє дітей, четверо онуків, яким треба допомагати.

      — Ну хоч якийсь прогрес із впровадження справи свого життя в Україні відчуваєте?

      — Ось у Дніпропетровській області знайшлися люди, що зуміли налагодити випуск вітчизняної грунтозахисної техніки. Схиляюсь перед президентом корпорації «Агро-Союз» Володимиром Дмитровичем Хорiшком і його колегою Сергієм Федоровичем Прокаєвим, що разом зі своїм колективом створюють цю техніку, тим самим прокладаючи дорогу в прекрасне майбутнє України. Майбутнє України залежить від села, від селянства. Майбутнє українського селянства залежить від грунтозахисної, маловитратної, екологічно чистої технології.

      Плоскорізну техніку дніпропетровці почали випускати за своєю ініціативою. Вони багато чого узяли з досвіду канадців, американців, дещо, не приховую, взяли з моїх книг про грунтозахисну систему — і, молодці, створили своє, унікальне. Якщо Бог дасть мені здоров'я, через кілька років вирву з рук селян і лопату. Поки не хотілося б говорити, що буде запропоновано навзамін, але, повірте, це буде революція — на городах, дачних ділянках, у садах. Не треба буде копати, мучити землю і дарма натирати мозолі на руках.

      — Федоре Трохимовичу, я захоплююсь вами! Вам виповнюється вісімдесят, а ви в прекрасній формі, працюєте, мотаєтеся у відрядження, будуєте плани на майбутнє. Таке враження, що ви не підвладні рокам.

      — Мені теж здається, що мені вісімнадцять і не більше.

      — У вас точно є рецепт молодості!

      — Мало полів у Полтавській області, які я не обійшов би пішки. Я все життя багато ходжу. Не випив зайвої чарки горілки. Моя улюблена їжа на сніданок — гарбузова каша з пшоном. Невістка щодня мені її варить. Люблю молозиво. Свого часу привчив до нього майже всіх секретарів райкомів, молозиво, як правило, давали і дітям у садках. І завжди в мене було багато роботи.

      P.S. За видатний внесок у розвиток економіки країни й у зв'язку з 80-річчям Президент України нагородив Федора Моргуна орденом Князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Ганна ВОЛКОВА.

Полтава.