Білий ворон

10.03.2011
Білий ворон

Сьогодні твір Василя Шкляра «Залишенець (Чорний ворон)» перевели в політичну площину. (Фото з архіву «УМ».)

Такого скандалу Шевченківська премія ще не знала. Минулої п’ятниці з’явилася заява найбільш дискутованого цьогорічного претендента на Шевченківську премію Василя Шкляра, в якій письменник просив Президента відтермінувати вручення йому премії «...на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника». Увечері того ж дня було оприлюднено указ Президента щодо лауреатів, в якому прізвище Шкляра не значилося. Останні дні ця тема залишається найбільш обговорюваною, проте питань більше, ніж відповідей. І вони здебільшого — у політичній площині.

Перше питання, що виникло в цьому контексті: чи був Шкляр у поданні Шевченківського комітету? У Комітеті кажуть, що подання з іменами всіх кандидатів, у тому числi й Василя Шкляра, направили Президенту в середині лютого. Але реакції Банкової чекали до останнього моменту. Невідомо також, чи було ім’я Шкляра у проекті указу до появи заяви письменника. Цікаво, що навіть після того, як стало відомо, за кого цьогоріч проголосували члени Комітету, у самому органі цю подію коментували дуже обережно: «Треба дочекатися указу Президента».

Ніхто не може пригадати, щоб рішення Шевченківського комітету було проігноровано Президентом. Водночас ми не чуємо ніяких протестів з боку органу, який визначає кращі мистецькі твори України. І чи почуємо? Адже у Положенні про Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка йдеться, що «Комітет є допоміжним (!) органом, що забезпечує здійснення Президентом України (!) повноважень із нагородження Національною премією України імені Тараса Шевченка». Серед завдань Комітету — обговорення творів, висунутих на здобуття Національної премії й прийняття шляхом таємного голосування рішення щодо кандидатур на присудження Національної премії. На цьому повноваження Комітету закінчуються. Проте членами Комітету є люди, яких прийнято вважати совістю нації. І за ними має бути вагоме слово.

Чому ми відстоюємо твір Шкляра? Оцінку роману «Залишенець» («Чорний ворон») дали як книжковий ринок (книга вийшла накладом близько 20 тисяч примірників, що вагомо для українського книговидання), так і фахові критики. Проте відтоді, як його висунули на здобуття Шевченківської премії, роман став об’єктом політичних ігор. Зі звинуваченнями у ксенофобії виступили нардеп Олександр Фельдман і видавець Олександр Красовицький (до речі, раніше його видавництво «Фоліо» видрукувало роман Шкляра «Ключ») — позицію Красовицького пов’язують з його зв’язками із Дмитром Табачником, який видається у «Фоліо». Проте ті, хто читав книжку i хто більш–менш розбирається в літературі, не можуть заперечити основну перевагу роману — це сильний художній твір із захоплюючим сюжетом i точно виписаними психологічними портретами. Навіть заступник голови АП Ганна Герман вступилася за роман: «Шкляр відображає ту епоху, яка була в історії України, а ми не можемо переписувати нашу історію на догоду тим, кому вона не подобається». Навіть учора на Чернечій горі вона висловила переконання, що роман отримає премію — «Коли на це прийде час».

Підтримку письменника й роману Ганною Герман дехто пов’язує з її неприязню до Табачника: мовляв, тут треба шукати причини демаршу Шкляра. Існує також версія, що вчинок письменника — частина політичної гри народного депутата від БЮТ й голови Спілки письменників України Володимира Яворівського, заступником якого є Василь Шкляр. Ще на початку лютого Яворівський заявив про те, що за письменниками стежать правоохоронні органи. Тепер, припускають, він розіграв карту Шкляра. Причини — дати можливість Юлії Тимошенко стати на захист української інтелігенції. Сам же Шкляр будь–який політичний підтекст і будь–чий вплив на свої рішення заперечує. n