Номер 234 за 14.12.2010
ПОШУК
Розширений пошук
Республіка Крим  Херсонська  Запорізька  Донецька Луганська Дніпропетровська Харківська Миколаївська Одеська Кіровоградська   Полтавська Сумська Черкаська Чернігівська Київська   Вінницька Житомирська   Рівненська Хмельницька   Тернопільська Чернівецька Івано-Франківська Львівська Волинська Закарпатська
МЕНЮ
Архів
Про “УМ”
Реклама в “УМ"
Політична реклама в "УМ"
Передплата на “УМ”
Контактна інформація
Архів опитувань
Карта сайту
РОЗСИЛКА
Підписатися
Відписатися
ОПИТУВАННЯ
  За кого ви маєте намір голосувати на президентських виборах-2014?
Віталій Кличко
Юлія Тимошенко
Петро Порошенко
Арсеній Яценюк
Олег Тягнибок
Віктор Ющенко
Олег Ляшко
Сергій Тігіпко
Михайло Добкін
Ігор Марков
Петро Симоненко
інший представник колишньої опозиції
інший представник колишньої влади
ще не визначився
не піду на вибори
"проти всіх" / зіпсую бюлетень
Анатолій Гриценко
     

Зоряне небо Старицького
Минає 170 років з дня народження Михайла Старицького. Свій вірш «Ніч яка місячна» вiдомий поет, драматург i театральний дiяч написав у рідному селі Кліщинці, чекаючи на кохану дівчину
Людмила НІКІТЕНКО   

Музей Михайла Старицького розташований у колишній конторі колгоспу. Бо рідну хату письменника затопило Кременчуцьке водосховище.

У село Кліщинці, що в Чорнобаївському районі на Черкащині, «УМ» привів ювілей. Саме там 170 років тому — 14 грудня 1840 року — народився український поет, драматург, прозаїк, театральний та культурний діяч Михайло Старицький. У Кліщинцях 30 років діє його музей, де ми й побували напередодні ювілейних заходів.

 

Михайло Старицький і Микола Лисенко росли разом

Літературно–меморіальний музей Михайла Старицького — в самому центрі села, під розлогими ялинами. У затишному приміщенні колишньої контори колгоспу. Поруч — сільська рада, навпроти — місцева школа. Завідувач музею Людмила Харченко заклопотана ремонтом, який тривав на момент нашого приїзду. У музеї штукатурять та білять стіни, кладуть лінолеум, облаштовують веранду.

«У Кліщинцях на ювілей чекаємо гостей. У нас традиційно відзначатимуть лауреатів премії імені Михайла Старицького. Урочистості пройдуть і в Чорнобаї. Черкаський драмтеатр представить свою виставу, виступатиме зі сцени і наш сільський драмгурток», — розповідає Людмила Олексіївна, яка працює директором музею майже 15 років.

У трьох кімнатах музею вдалося зібрати 1500 експонатів, зокрема фотодокументи та особисті речі Михайла Старицького. «Ось ця шафа для одягу, дзеркало, столи гостинний та кухонний, чорнильниця та шкатулка належали родині Старицьких», — каже пані Людмила. За її словами, всі ці реліквії до музею у 80–х роках минулого століття передала онука письменника — Орина Іванівна Стешенко. У музеї були ще й годинник, скрипка та крісло Михайла Старицького. Чому були? Бо в приміщенні немає сигналізації, тож музей грабували разів шість.

У центрі однієї з кімнат привертає увагу макет батьківського маєтку Михайла Старицького в Кліщинцях, де народився майбутній поет. Це невеликий будинок на шість покоїв, там є сіни й ґанок. Справа від хати — будиночок для гостей, зліва — велика двірська. Через шлях навпроти стояла церква святого Іллі та дзвіниця. А відразу за маєтком Старицьких протікала притока річки Сули — Сулище. У цьо­му маєтку, каже пані Людмила, жили бабуся, дідусь та батьки майбутнього драматурга. Михайлику було лише п’ять років, коли помер його батько Петро. Потім пішли з життя дідусь, бабуся й мати Анастасія. У 12 років Михайло залишився круглим сиротою. Тоді на виховання його взяла родина Віталія Лисенка — двоюрідного брата матері й батька майбутнього композитора Миколи Лисенка. У цій родині Михайло здобув початкову освіту, а потім його відправили навчатися до Полтавської гімназії — престижного на той час навчального закладу. Потiм Михайло та його троюрідний брат Микола Лисенко вступають до Харківського університету на фізико–математичний факультет. А згодом, коли родина Лисенків, котра мала свій маєток у сусідньому з Кліщинцями селі Жовнино, переїжджає до Києва, брати переводяться до Київського університету. Спочатку вчаться на фізматі, а потім — на юридичному. Велика дружба троюрідних братів розпочалася у дитинстві й тривала все їхнє життя.

«Закохані вирішили втекти»

«У 1860 році Михайло Старицький залишає навчання в Києві і повертається в село. Він сподівається зайнятися просвітницькою роботою серед селян і живе тут наступні три роки», — веде далі директорка музею. За її словами, саме в ту пору молодий Старицький уперше закохується. І з цим коханням пов’язана історія написання популярної донині пісні. Оскільки ще з дитинства Михайло не цурався бідноти, то й студентом, коли вони з Миколою Лисенком приїжджали додому, завжди ходив на вечорниці. Там 21–річний Михайло й побачив надзвичайно вродливу дівчину Степаниду. Людмила Олексіївна розповідає, що кілька вечорниць Михайло не бачив дівчину і дуже сумував за нею. А потім не витримав і пішов до неї додому та попросив у її батька дозволу про зустріч. Біля Сули під вербами парубок чекав дівчину, а в голові спливали віршовані рядки: «Ніч яка місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай. Вийди коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай».

Із Степанидою Михайло таки зустрівся та освідчився їй. На жаль, почуття не було взаємним: дівчина зізналася, що вже засватана. Ця звістка, каже директор музею, вразила Старицького, він тяжко захворів. Лисенки, дізнавшись, що Михайло лежить у Кліщинцях хворий, привозять iз Полтави лікаря, а потім забирають Старицького у свій маєток в Жовнине й довго лікують. Доглядати за хворим Михайлом доручають рідній сестрі Миколи Лисенка — Софійці, кароокій дівчині, якій не було ще й 16 років. І між молодими людьми спалахує кохання. Як виявилося, Софійка з самого дитинства була закохана у троюрідного брата.

«Але ж вона неповнолітня. Молоді розуміють, що їм не дозволять одружитися, й вирішують утекти. Та оскільки між Софією й її матір’ю була взаємна довіра, то вона в усьому їй зізналася. І батьки дали згоду на одруження», — говорить Людмила Харченко. За її словами, молодих обвінчав батюшка в сусідньому селі, додавши два роки Софії і один рік Михайлові. На календарі був 1862 рік.

Через два роки Михайло Старицький знову повернувся до Києва та закінчив університет. Почав працювати в історичному архіві. На той час у родині вже з’явилися перші діти. Тож молода сім’я продає маєток на Полтавщині, який їй заповіли бездітні пани Родзянки. За отримані кошти Старицькі купують маєток на Поділлі, в селі Карпівці. Молодий драматург у цей час починає друкувати свої перші вірші та твори. Разом iз Миколою Лисенком він організовує «Товариство українських сценічних акторів», записує народні пісні, які потім видає в обробці Миколи Лисенка, пише лібрето до його опер «Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена». Згодом очолює перший професійний український театр, куди входять Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Микола Садовський під режисурою Марка Кропивницького.

Пані Людмила розповідає, що коли Старицький був режисером театру, він утримував його своїм коштом. Задля цього був змушений продати свою землю та маєток укупі з меблями у рідних Кліщинцях. На жаль, через два роки театр розпадається на два колективи. Старицький залишається з молодою трупою. Виступають успішно, гастролюють за кордоном. У цей час Старицький пише «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці», «Розбите серце», «Талан», «У темряві», інсценізує твори Гоголя, Карпенка–Карого, Марка Вовчка. Але таке кочове життя підриває його здоров’я. І в 1893 році Старицький залишає театр та починає займатися літературою. Пише про історичне минуле — з–під його пера виходять «Богдан Хмельницький», «Розбійник Кармелюк», «Облога Буші», «Останні орли».

«Своє село Старицький не дуже любив»

Останній приїзд Михайла Старицького до рідних Кліщинців датований 1903 роком. За переказами односельців Людмили Харченко, це був недільний вечір, і очевидці, тоді ще малі діти, бачили, як з гори спускалася кінна бричка, в якій сиділи два чоловіки й жінка. Це були Михайло Старицький, Микола Лисенко та Марія Заньковецька. Односельці радо зустріли свого земляка. Просто неба влаштували концерт. Старицький, на їхнє прохання, виконував пісню «Ніч яка місячна». Він дуже гарно співав.

До речі, Кліщинці в ті часи містилися там, де тепер б’є хвилями Кременчуцьке водосховище. Коли малу батьківщину Старицького затоплювало, то людей переселили на рівнину в Чорнобаївський район. А могили предків письменника затопило море. Бо хто тоді, каже пані Людмила, про панів думав. У нових Кліщинцях нікого з рідні Старицького нині не залишилося.

За спогадами самого Старицького, наголошує директорка музею, своє село він не дуже любив. Бо кожен приїзд у Кліщинці навіював йому тугу, адже тут повмирали найрідніші для нього люди. І коли він заходив у хату, то запах ладану по померлих батькові, матері, бабусі, дідусеві, сестрі та братові, здавалося, ніколи звідти не вивітрювався.

Помер письменник 27 квітня 1904 року в Києві. Поховали Михайла Старицького на Байковому кладовищі. Поруч iз ним лежить його дружина Софія, вона пережила чоловіка більше ніж на двадцять років. Вона все життя була йому вірним другом, порадником і цензором.

 

ДО РЕЧІ

Сьогодні чи не кожен пісню «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» виконує саме в такому варіанті. Хоча в оригінальному творі Старицького під назвою «Виклик» вона звучить так: «Ніч така, Господи, місячна, зоряна». У редагуванні пісні лише звинувачують більшовиків (наприклад, у відомому фільмі «В бій ідуть лише старики» пісня прозвучала саме в такому атеїстичному варіанті), інші дослідники схиляються до думки, що пісню підкорегував сам народ. Також у більшості джерел вказується, що музика до цієї пісні — народна. Хоча насправді «Виклик» поклав на музику Микола Лисенко.

 

РОДИНА

Доля нащадків драматурга склалася трагічно

Досить трагічною виявилася доля дітей Старицького. Його донька Ольга ще одинадцятирічною померла від тяжкої хвороби. Інша дочка — Марія, актриса, режисер, педагог і велика подруга Лесі Українки, хотіла вийти заміж за Марка Кропивницького. Йому було 60, а їй 20. І Михайло Старицький не дав згоди на шлюб. Марко Кропивницький дуже образився. Марія теж. Вона так більше й не вийшла заміж, то ж і дітей не мала. Похована на Байковому кладовищі недалеко від батьків. Дві інші доньки Старицького — Оксана та Людмила — переслідувалися органами НКВС за свої націоналістичні погляди та любов до української мови. У липні 1941 року їх було заарештовано і вивезено до Казахстану. Дорогою Людмила тяжко захворіла і померла, де похована — невідомо. До сьогодні не відома й точна дата смерті Оксани, кажуть, вона померла в Казахстані у 1942 році.

У Оксани було двоє дітей — Ярослав і Орина. Ярослав став бібліографом, літературознавцем, але також зазнав переслідувань, як і вся родина. У 1939 році його заарештували та заслали до Норильська, де розстріляли. У Людмили була дочка Вероніка, вийшла заміж за іноземця, мешкала в Німеччині, але туга за Батьківщиною змусила її повернутися додому. Її арештували як німецьку шпигунку. Мати шукала її по всіх в’язницях, але так і померла, не дізнавшись, що доньку було розстріляно після арешту в Києві.

У Старицького був ще син Юрій, котрий став юристом. З дружиною він виїхав до Сухумі. Помер у 1936 році. Людмила Харченко каже, що останньою з роду пішла з життя онука Михайла Старицького — Орина Стешенко, дочка Оксани — вона померла у 1987 році.

Статті по темі Друкована версія
Обговорити у форУМі
РОЗДIЛИ
ІнФорУМ
Політика
Світ
Столиця
Освіта
Постаті
Право
Здоров'я
Культура
Спорт
Калейдоскоп
ПОГОДА
Погода в Києві і по всій Україні.
КУРСИ ВАЛЮТ

НБУ

ГОРОСКОП
НОВИНИ САЙТУ
Реклама (06.09.10)
 



Разрешение на работу для иностранцев