На місце директора Херсонеського заповідника Леонід Марченко прийшов 25 років тому із Севастопольського міськвиконкому. Саме йому першому спало на думку відродити Свято–Володимирський собор, що лежав у руїнах посеред античного городища. Одержимий цією ідеєю, він методично «набридав» компартійним секретарям та ієрархам церкви. І досяг успіху — шість років тому у відновленому красені–храмі поновилися регулярні богослужіння. Проте місцевій єпархії Московського патріархату, якій храм відійшов у постійне користування, виявляється, цього замало. Вона хоче бачити у своїй власності не тільки собор, а й решту споруд колишнього херсонеського чоловічого монастиря з прилеглою територією. Мотивуючи це тим, як сказано в раніше оприлюдненому в ЗМІ листі митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря до глави держави Віктора Януковича, що ці культові об’єкти «використовуються не за призначенням (а іноді навіть оскверняються)».
«Невже знайдеться голова, щоб піти на таке божевілля?»
— Із митрополитом Лазарем на цю тему ми декілька разів на рік спілкуємось, — вводить мене в курс справи 71–річний генеральний директор та науковий керівник заповідника «Херсонес Таврійський» Леонід Марченко. — Знаєте, він писав подібні листи і Кучмі, й Ющенку, і всім прем’єрам. Але ніхто йому Херсонес не віддавав. Я весь час його переконував: владико, ви ж зрозумійте, що коли у 1850 році почали будувати монастир, ніхто не знав, що внизу під ним — залишки античного міста. Археологічні ж розкопки тут проводились раніше, з 1827 року, — для того, щоб знайти місце хрещення князя Володимира. Бо деякі літописи вказували, що це відбулось саме у Корсуні, тобто Херсонесі.
— І знайшли те місце?
— Є припущення, що хрестився Володимир у базиліці Крузе. Першим же поверхом Свято–Володимирського собору стала інша базиліка V сторіччя. Вирішили, що саме тут усе й відбулося. Але сьогодні більшість археологів і богословів сходяться на думці, що князя хрестили в так званій Уварівській базиліці. Чоловік графині Уварової розкопав ту базиліку на території «руської Трої», як називали Херсонес, у 1853 році. Вважається, що вона була найбільшою серед відомих у тодішній Європі.
— На що конкретно сьогодні претендує Кримська єпархія?
— Загалом на все, але, в першу чергу, на колишню монастирську трапезну, де нині розміщується зала середньовічної історії Херсонеса, і будівлю, де експонується готична. Але якщо їх віддати — музею не буде. Залишиться городище. Невже знайдеться голова, щоб піти на таке божевільне рішення? Враховуючи те, що Президент України Віктор Янукович підписав концепцію розвитку Національного заповідника «Херсонес Таврійський» у зв’язку з його номінацією в ЮНЕСКО.
— Митрополит дорікає заповіднику, що, мовляв, із вірян беруть за прохід до храму 30 гривень…
— Це неправда. Для вірян облаштовано окремий прохід, причому безкоштовний у часи богослужіння. Для дорослих відвідувачів заповідника вартість квитка становить 20 гривень, для севастопольських пенсіонерів — 10 гривень.
«Або ви заспокоюєте владику...»
— Тож iз тутешнім митрополитом у вас непрості стосунки?
— У нас доходило до серйозних словесних перепалок. Ми зустрілись у цьому кабінеті. З одного боку — Лазар і зо два десятки його священиків, з іншого — я і мої заступники. Говорили, говорили. І тут митрополит гнівно гупає своєю палицею об підлогу: «Все — завтра видам указ, що тут буде монастир». Він так поводився, бо відчував підтримку місцевих властей (тоді Херсонеський заповідник був підпорядкований Севастополю. — Авт.), адже вони йому пообіцяли віддати центральну частину заповідника разом iз собором. Тоді я кажу присутньому першому заступнику глави міськдержадміністрації: або ви заспокоюєте владику, або я вас усіх попрошу залишити кабінет. Була навіть спроба монахів самовільно заселитись в одне з приміщень заповідника. Тому я змушений був дати термінову телеграму Президенту Кучмі. Його адміністрація направила сюди комісію. Розібрались. Я того ж року вісім разів побував на прийомі у віце–прем’єра Миколи Жулинського. Микола Григорович мене підтримав. І ми таки домоглись, щоб заповідник передали у загальнодержавну власність.
— Як монахи знищували Херсонес, про що графиня Уварова скаржилась останньому російському царю?
— Сади, виноградники висадили на останках древнього міста, кладовище своє зробили на його житлових кварталах — там, де нині дзвін. Мене досі Левада (археолог і журналіст. — Авт.) з Києва дістає: мовляв, Марченко не бачить, що труна з–під дзвона стирчить. Так це ж кладовище монастирське, Марченко до нього немає жодного стосунку.
«Буде рішення Кабміну — робіть що хочете»
— А взагалі яка земельна ситуація навколо заповідника ?
— Територія древнього Херсонеса простяглась аж до Сапун–гори, маяка, мису Фіолент. Це фактично весь Гераклейський півострів. Херсоніти, мешканці Херсонеса, облаштувались тут на території в десять тисяч гектарів. Із цих десяти тисяч ми намагаємося повернути заповіднику тільки триста гектарів. Сюди входить городище, фортеці Каламіта в Інкермані і Чембало в Балаклаві, древні виноградники Херсонеса. До речі, останні ніде у світі більше не збереглись. Ось за ці землі ми наразі воюємо, починаючи з 2002 року. На більшість ділянок отримали державні акти на землю. Залишилась Каламіта, де ми наштовхнулись на проблеми знову ж таки через Кримську єпархію. Там у неї, у печерах, Свято–Клементьєвський монастир, а внизу — зруйнована церква святого Миколая. Церкву хочуть відновити. Ми не проти, але єпархія хоче отримати у власність ще й землю. Через це на мене безупинно тиснуть з усіх боків, зокрема Інкерманська міськрада. Я ж посилаюсь на постанову Кабміну України від 1994 року, де вказано, що городище й обидві фортеці — загальнодержавна власність. І міністру, і решті кажу: буде рішення Кабміну — робіть що хочете.
— Нещодавно з’явилась інформація, що до заповідника впритул підступають забудовники, і що, мовляв, це погоджено з вами.
— Це перекручена інформація. Ми згоди не даємо. Ми даємо тільки наукові висновки. Колишній голова Севастопольської держміськадміністрації Куніцин усю цю ділянку в західній частині, навколо Карантинної бухти, військової частини (Чорноморського флоту. — Авт.) аж до пляжу Сонячного хотів передати під забудову. Ми відстояли. Варто зазначити, що тут древні некрополі простяглись на кілометри в різні боки. Геть усіх їх ми зберегти не в змозі. Проте частину, що ближче до межі заповідника, ми зберегти просто зобов’язані. Тому в наукових висновках ми вказуємо, що на даній території знаходяться археологічні пам’ятки. На ній спершу потрібно провести археологічні розкопки за рахунок забудовника. І якщо при цьому щось знайдемо — музеєфікувати. Наскільки мені відомо, нинішня адміністрація Севастополя скасувала ті земельні розпорядження своїх попередників і передала матеріали до суду.
