17 жовтня Олег Тягнибок полемiзував з уявним Вiктором Януковичем (ведучим програми «Бiле та чорне» на телеканалi TVi). Вiдповiдi Олега чiткi, осмисленi, впевненi, зрозумiлi. Юля Тимошенко про це теж говорить. Подiбне ми чули вiд Мороза, Кiнаха, Тарасюка, Мартиненка, Фiленка (та скiльки їх було!), коли вони стояли на подiумi Майдану. Та не полишає вiдчуття — щось не так. Як у пiснi В. Висоць­кого: «Эх, ребята, все не так, все не так, как надо»... Про все це говорив i Вiктор Ющенко, i всiма своїми дiями за останнi десять рокiв намагався впровадити в державi. Та всi «краснобаї» вiдсторонилися вiд Президента Ющенка — не пiдтримували його: хто — через iлюзiї i популiзм, хто — через амбiцiї, а когось направляв «Той, що в скалi сидить».

Шановний пане Президенте! Звертаюся до Вас, прошу Вашої уваги i допомоги, бо Ви ж запевняли, що почуєте кожного. А Вашу увагу намагаюся спрямувати на все моє поколiння. Ми — це люди, якi зазнали лихолiття вiйни, жахливий голод, а потiм, ще дiтьми, стали до непосильної й виснажливої працi поряд iз дорослими. У багатьох вiйна забрала батькiв.

Прочитала в «Українi молодiй» статтю «Євростретович–2009». Те, що наш депутат гребе собi землю, так це нам знайомо. Вiн вважає, що так треба... А ось слова «Дивовижно, але вже через мiсяць «варягам» зареєстрували i видали дер­жавнi акти на право власностi єдиним земельним масивом» мене вразили. Я теж хочу бути таким «варягом».