Немає сенсу оспорювати твердження Зурабова, що українцi й росiяни — один народ, тобто українського народу «не было, нет и быть не может». Вiн сам добре розумiє, що це не так. А слова його — це спроба вплинути на свiдомiсть тих, хто в них повiрить, щоб привести їх до логiчного висновку в необхiдностi об’єднати обидва народи. Це дипломатичний жест, який вiдображає полiтику Москви щодо України.
У таку саму дудку дме й Патрiарх Московський i всiя Русi, екс–кадебiст Кирил. Роз’їжджаючи по Українi, як по своїй вотчинi, вiн упевнено й погрозливо промовляв перед натовпом: «Русь єдина i вiра єдина, а хто захотiв вiдокремитись, на того чекає кара Божа». Отже, своя держава й своя церква — це грiх. А паства з благоговiнням ловила кожне слово патрiарха i внутрiшньо скорялася його силi. Багато хто з ночi виходив на те мiсце, де вiн мав пройти, аби побачити краєчок його ряси. Телекамера зафiксувала осяяне безмежним щастям обличчя дiвчини, якiй це вдалося. Це було 2009 року. А цьогорiч українська програма патрiарха була серйознiшою i тривожнiшою для iнших православних: зустрiчi, виступи з лекцiями, а на синодi — обговорення проблеми єдностi руського православ’я. Дiї гостя виходили за межi його конфесiйних обов’язкiв. Може статися те, що було пiсля нiмецько–радянської вiйни: насильне об’єднання всiх церков України пiд омофором Московського патрiархату. До того ж першим вiрянином РПЦ в Українi є наш Президент — обставина, вельми сприятлива для такої акцiї...
Довго мусували в полiтичних колах думку про створення для українцiв i росiян спiльного пiдручника з iсторiї. Нарештi Д. Табачник дав їй хiд — у Москвi такий пiдручник уже дописують. Це буде щось незбагненне, адже iсторична домiнанта Росiї — «присовокупление земель и покорение народов», а України — iноземний гнiт i боротьба за незалежнiсть. Хiба що цю «iсторiю» зведуть до перiоду, коли пiсля упокорення українцiв геноцидом i репресiями обидва народи почали зводити будови комунiзму, разом боролися проти фашистської агресiї тощо, а потiм формували єдиний «радянський народ». Хоч i тодi мрiя про державну незалежнiсть таємно iснувала у свiдомостi патрiотичної частини суспiльства. Пiдручник має на метi пiдвести до логiчного висновку: спiльна iсторiя означає спiльну державу з єдиним народом.
Зайве наводити ще й висловлювання, що з’являються раз по раз у росiйськiй пресi або почутi вiд високопосадовцiв на зразок: «українська нацiя — це щось ефемерне», «держава Україна — помилка iсторiї», «де звучить росiйська мова, там має бути Росiя» тощо. А брутальнi вислови щодо українцiв прибiчника Москви, українофоба Д. Табачника не раз наводили ЗМІ i вже вiдомi всiм.
Це лише деякi прояви налаштованостi проти України зовнiшнiх i внутрiшнiх ворожих сил, якi прагнуть геополiтичної змiни на теренах СНД. Тiльки тепер вiчно живуча жадоба Москви до «присовокупления земель» пояснюється як «возвращение утраченных территорий». Провладнi сили — комунiсти i «регiонали» — не приховують свого зустрiчного бажання iнiцiативам ззовнi, спекулюючи поняттями економiчної вигоди або демократичних свобод. Схiд i Пiвдень України вже морально — по той бiк кордону. Така iнтенсивна духовна експансiя зсередини країни послаблює її державнiсть i в перспективi веде до її втрати.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
