Розслабтесь. Тут немає жодного сенсу

08.09.2010
Розслабтесь. Тут немає жодного сенсу

Театр Plasma показує, що в кожного своя правда. (з сайту plazmaplazma.ch.)

Після гучного відкриття фестиваль сучасного мистецтва ввійшов у спокійну течію: в алеях кіностудії Довженка уже не так велелюдно, як було на відкритті. Публіка здебільшого молода — від 16 до 35 років. Програма розписана так, що можна все побачити і не кусати собі лікті, що я ось на концерті сучасної камерної музики ансамблю «Київ Симфоньєта» сиджу, а в іншому павільйоні у цей час театр з Європи виставу показує. «Гогольфест» кожному «покупцеві» пропонує свій товар: кому — абстрактний театр, кому — драматичний, меломанам — класику, електронну танцювальну музику або ж рок–н–рол, любителям кіно — «короткометражки» від кінофестивалю «Молодість».

Лабораторія Plasma дослідила всі можливості мозку

Швейцарський театр Plasma, який привіз на «Гогольфест» виставу Tip of the Tongue, важко назвати звичайним театром. Його засновник і автор текстів Лукас Бангертер називає своє дітище лабораторією і змішує в ній театр, музику та образотворче мистецтво. Його вистави насичені інформацією часом настільки, що здається ще хвилину і в глядача закипить мозок. При цьому постановки дуже прості, на які витрачається мінімум коштів.

Tip of the Tongue означає «Крутиться на кінчику язика». Як пояснює режисер, це стан тимчасової втрати мови. Він становить інтерес для нейрофізіологів, «оскільки інформацію про те, як організована робота мозку, можна отримати якраз у проміжок часу між пошуком необхідного слова та його переживанням». Чотири нейробіологи досліджують питання, чи можна мозком зрозуміти мозок? Вистава виглядає таким чином: актори в чорних костюмах і білих сорочках пересуваються між п’ятьма скляними трибунами, перевдягають піджаки, попивають водичку і ведуть монологи про майбутні можливості в дослідженні мозку. Чим не український політикум? Будь–які метафори йдуть коту під хвіст, коли на сцені з’являється радіокерований апарат із табличкою «Розслабтесь. Тут немає жодного сенсу».

Актори ставлять перед собою низку запитань: що таке я? чи можете ви бути мною? А якщо перемістити мій мозок у ваше тіло? У жодному з монологів немає сенсу: все одно всі нейрони розсиплються, і залишиться тільки простір. Після вистави мучать роздуми: про що вона? Любитель театру Василь Андієвський каже, що про потенцію. «Дівчата, ви що, не бачили, як хлопців із пантелику збила згадка про красиву жінку, яка стрибає у річку? Вистава точно про потенцію», — каже пан Василь. Театрознавець Тетяна Мазур не погоджується: «Всі актори були запро­грамовані. У кожного з них свій сенс, свій маніфест, своя правда. Для одного — музика, іншому про жінку поговорити. З програми людину може вибити лише його власне захоплення». Художниця Жанна Кадирова не шукала у виставі ніяких досліджень мозку. «Швейцарці — молодці. Такий мінімалізм у житті показали», — ділиться Жанна. Театральні творці досягли головного: вистава продовжилася у головах глядачів.

Ноти вже все сказали

Пітерський композитор Сергій Хісматов створює, на перший погляд, електронну танцювальну музику. Але під неї не так легко танцювати. «Я створюю звук у програмі MAX. Його ніхто не може повторити. Ноти своє відробили. Все, що можна було написати нотами, створено. Я пропоную інший варіант — використовувати заводські, паровозні та автомобільні гудки, сирени, артилерію, авіацію, кулемети», — розповідає Сергій. Свій проект він назвав «Симфонією гудків».

Для Сергія на кіностудії знайшовся потрібний павільйон — це гараж, де стоять раритетні автомобілі «Чайка», «Волга» та інші. Гудки, які лунають iз його комп’ютера, чудово доповнюють ряди машин, котрі сьогодні можна побачити лише в кіно. Сергій запросив свого колегу з Америки Майкла Шумахера, якого вважають гуру у створенні такого виду електронної музики. Щовечора упродовж двох годин у концертній залі він проводить майстер–класи, як створювати музику гудків.