Щоб була у нас гречка, а не суперечка

...Відвідавши напередодні написання матеріалу три тернопільські магазини, автор цих рядків в одному знайшла гречану крупу по 15 гривень за кілограм, в іншому — по 17, а в третьому сказали, що вже два тижні взагалі її не одержували. А що кажуть самі виробники?

Тернопільщина взагалі–то не спеціалізується на гречці, значно більше вирощують її на Поліссі, Полтавщині, Черкащині, Сумщині. Зате саме в Тернопільській області живе і серйозно займається «гречаною справою» один із найбільших нині в Україні знавців цієї культури — і в теорії, і на практиці — Ігор Марусяк. Тож маршрут журналістського відрядження «УМ» проліг у Заліщицький район, де Ігор Михайлович очолює сільськогосподарський кооператив «Ратай».

Дефіцит був і раніше

Хто серйозно цікавився технологіями вирощування гречки, тому відоме ім’я академіка Олени Алєксєєвої, яка ще за СРСР була завкафедрою рослинництва в Кам’янець–Подільському сільськогосподарському інституті й одночасно очолювала Всесоюзну лабораторію гречки (зараз це Інститут круп’яних культур). Ще молодий голова колгоспу Ігор Марусяк у 80–ті випадково зустрівся з нею на симпозіумі, й відтоді розпочалася багаторічна співпраця. Ігор Михайлович захистив кандидатську дисертацію на «гречану» тему, а потім очолив створену на Тернопільщині виробничо–наукову систему «Гречка», де займалися вирощуванням елітного насіння та навчали аграрників передовим технологіям вирощування культури. Базове господарство системи знаходилось у селі Торське того ж таки Заліщицького району, а філії були і в Донецькій області, і на Алтаї, і в Ставропольському краї. До речі, треба сказати, що дефіцит гречаної крупи в роздрібній торгівлі спостерігався і за часів соціалізму (покоління людей старшого й середнього віку пам’ятає пакети з крупою у святкових наборах разом зi шпротами і розчинною кавою). Але дефіцит цей був дещо іншим — гречки вироблялося багато, та основна її маса йшла в армію і на закриті заклади лікарень i санаторіїв.

Очолюваний нині Ігорем Марусяком кооператив «Ратай», що об’єднує 140 фермерських та приватних селянських господарств, а також підприємців, надає 15 видів послуг — від обробітку землі й до переробки готової продукції. Завдяки тому, що Ігор Михайлович вважає себе гречкосієм iз діда–прадіда і має у цій справі величезний досвід, гречка тут далеко не на останньому місці — в кооперативі добре налагоджено вирощування її на насіння. «Гречку треба шанувати не тільки тому, що це цінний дієтичний продукт, — каже він, — а й тому, що вона вкрай необхідна для дотримання правильних сівозмін і поряд iз горохом є основним оптимальним попередником для озимої пшениці». Залишки продукції «Ратай» продає за мінімальними цінами для дитсадків, лікарень та приватним особам, бо, наприклад, весілля без традиційних голубців із гречкою на півдні Тернопільщини не уявляють.

«У державі байдуже ставлення до цієї культури»

Разом з Ігорем Михайловичем об’їжджаємо гречані поля кооперативу «Ратай». До речі, досі якось не випадало бачити гречку в покосах, тож навіть не уявляла собі, що це така красива картина (завдяки насиченому бордовому кольору соломи).

— Усе, що ви бачите, — розповідає дорогою пан Марусяк, — це невеликі фермерські поля. А на величезних масивах п’ятьох аграрних корпорацій, яким належить 70 відсотків усіх земель району, ви гречки не знайдете. Вони засівають тисячі гектарів пшеницею, цукровим буряком, ріпаком, нехтуючи при цьому агротехнічною наукою, бо фінансово так значно вигідніше. Зрозуміло, що це бізнес, але ж не можна все вимірювати тільки грішми, і їх ми їсти не будемо. А гречана каша необхідна і дітям, і хворим, і літнім людям, то хтось же має думати й про них! А звідки взятися тій каші, якщо посіви гречки впродовж останніх років тільки зменшувалися? Років двадцять тому в нашому Заліщицькому районі нею засівали щорічно 1000—1200 гектарів, останнім же часом максимум 300, а буває, що й 180—200 — от і рахуйте! А ще додайте низьку врожайність через постійні грубі порушення технології вирощування — на так званих «бросових» землях... У результаті зараз середній урожай — до 7 центнерів із гектара, а можна запросто мати й по 20, бо в найкращі для гречки часи в нас і по 30 збирали! Зіграло свою роль і падіння цін — років десять тому ми, пам’ятаю, продавали її по 1,50 гривні. У цілому ж можна сказати, що в державі склалося байдуже ставлення до цієї культури, от і маємо наслідки...

— Якщо гречка росте і на «бросових» землях, то, виходить, вона культура невибаглива?

— Так, до ґрунтів вона невибаглива, але без суворого дотримання технології на добрий урожай сподіватись не варто. Є й інші особливості. Гречці необхідні бджоли — десь по дві бджолосім’ї на гектар — інакше не відбудеться запилення. Утім це не проблема, бо бджолярі завжди раді вивозити вулики на гречані поля, бо ж відомо, як цінується гречаний мед. Між іншим, ми в кооперативі допомагаємо охороняти вулики. Бджоли, до речі, є і своєрідними захисниками гречки від різної «хімії». Був у нас в одному фермерському господарстві випадок, коли перед посівом гречки бур’яни на полі обробили «Раундапом». Коли гречка зацвіла, привезли вулики, а бджоли не сідають на неї і все тут — так і літали аж до дальнього лісу на квіти, бо відчули ту хімію, що перейшла в рослини з ґрунту. І це був для фермерів добрий урок. До речі, гречка дуже «розумна» рослина і цвіте цікаво — поряд з уже дозрілими насіннєвими коробочками весь час з’являються нові квіти — тим самим продовжується період запилення. Теоретично одна рослина може давати до шести тисяч квіток, і якби вдалося створити для гречки ідеальні умови, вона могла б давати 250 центнерів зерна з гектара!

Золота ціна їй — вісім, а може бути і по шість

— Ігоре Михайловичу, як ви прокоментуєте нинішні магазинні ціни по 18— 19 гривень за кілограм гречаної крупи?

— Ну це вже занадто! У нас у Заліщиках у магазинах — по 12, а на базарі — по 13, та й це дуже багато. Це ціни не виробника, а посередників, які спекулюють на проблемі. Ціна кілограма гречки для споживача має бути максимум 8 гривень, бо собівартість її зараз — до чотирьох гривень. Тож 8 — цілком достатньо, аби люди, які її вирощують, мали нормальний прибуток. Особисто в мене рука не піднімається навіть по 10 продавати, останню з минулого врожаю місяців два тому продав по шість — дитсадку, лікарні, будинку ветеранів. Селяни, знаю, по вісім продають. Але ж зрозумійте, що селянин чи фермер не має часу стояти і торгувати, тому я давно добиваюся створення в районі кооперативного ринку, щоб продукція потрапляла на прилавок відразу від виробника. Ми поставимо там своїх продавців і будемо продавати гречку по 6 гривень. А так її оптом забирають підприємці, роблять «накрутку», а потім ціну «накручують» ще продавці — і ця машина працює на збагачення посередника, а не на інтереси споживача.

До речі, ми підраховували з фахівцями і дійшли висновку, що такі кооперативні ринки чи магазини дали б можливість реально здешевити всю сільськогосподарську продукцію відсотків на 20 — і м’ясо, і молоко, і зерно, й овочі. На одній iз недавніх нарад новий голова облдержадміністрації обіцяв посприяти створенню таких ринків у кожному районі області, і це був би справжній прорив.

— А чи реально відродити достатнє виробництво гречки?

— Так, цілком реально. І потрібне для цього передусім суворе дотримання технології вирощування. Я готовий особисто створити в районі школу з відродження цієї сільськогосподарської культури і навчати людей, навіть виїзні семінари міг би проводити і в області, і за її межами. Недавно я спілкувався з першим заступником голови облдержадміністрації Василем Коломийчуком — аграрником iз великим досвідом — і ця розмова вселила надію, що незабаром ставлення в області до гречки зміниться на краще.

Є ІДЕЯ!

Безвідходна гречка

Насамкінець Ігор Михайлович розповів про безвідходну технологію виробництва гречки, яку пропонує як оптимальний економічний варіант господарювання. Уже згадуваний красивий бордовий колір гречана солома має завдяки вмісту такої речовини, як антоціан. Свого часу Марусяк одержав патент на виготовлення із соломи та лушпиння натурального барвника для харчових продуктів. Його успішно апробували на тортах та солодкій воді, схвалили медики, обладнали вже було й лінію для масового виробництва та уклали відповідний договір iз Харчопромом, але настав не найкращий період для української харчової промисловості, й справа застопорилася. Але чому б не поновити її зараз? Саме по собі виробництво такого натурального барвника не було б затратним, тому пан Ігор пропонує цілий «гречаний цикл». Після «витяжки» з гречаної соломи барвника виготовляти з неї основу для вирощування глив, а вже після збору грибного врожаю разом iз пророслими грибними «корінчиками» згодовувати худобі як поживний корм iз великим вмістом білка. Лушпиння гречки, яке теж можна використовувати для виробництва барвників, може мати й інше корисне застосування. Набиті ним матраци рятують лежачих хворих від утворення небезпечних пролежнів, а на «гречаній» подушці спати набагато корисніше, ніж на традиційній пір’яній, бо ніякі кліщі тут не заведуться. Має гречане лушпиння і ще одну справді чудодійну властивість — його шар завтовшки всього 2 сантиметри захищає від радіації та іншого шкідливого випромінювання так само, як свинцева пластина!

Щодо згаданих матраців, то вже незабаром Ігор Марусяк готовий відкрити цех із їх виготовлення для медзакладів. А поки що гречане лушпиння пресують разом iз тирсою і виготовляють брикети для опалення. Ось така багатофункціональна ця гречка!