Лоліта Ананасова: Звідки беруться сили — не знаю

27.08.2010
Лоліта Ананасова: Звідки беруться сили — не знаю

На континентальній першості в Будапешті сольний виступ Лоліти судді оцінили бронзовою відзнакою. (Фото з сайту daylife.com.)

Лоліта Ананасова на нещодав­ньому чемпіонаті Європи з водних видів здобула три бронзовi нагороди в синхронному плаванні. Пiсля розмови з нею чомусь спало на думку порівняти її зі сплячою красунею. Уже в шість років Лоліта, яку назвали в честь іспанської співачки та актриси, знала, що краса врятує світ. А зараз же 18–річна харків’янка запевняє, що сили вона поповнює під час сну. Певно, тому крихкій і тендітній спортсменці вдається знаходити баланс між виснажливими тренуваннями, без яких неможливий успіх у великому спорті, та мистецтвом, яке лежить в основі її професії. Тож аби детальніше розпитати про нелегке спортивне життя Лоліти, дізнатися про рецепти боротьби iз втомою та поцікавитися планами на майбутнє, кореспондент «України молодої» розшукав юну грацію в Харкові, куди вона повернулася після чергових звитяг.

 

«Головний стимул — медалі»

— Лоліто, одразу після дорослої європейської першості, яка завершилася в Будапешті, ти вирушила в США на молодіжний чемпіонат світу, де виборола три срібні нагороди. Розкажи, звідки взялися сили, аби зібрати такий медальний урожай?

— Відверто кажучи, ці старти відібрали в мене значно більше морально–вольових сил, аніж фізичних. Дуже важко було налаштовуватися психологічно на змагання в Індіанаполісі.

— На цих двох турнірах ти здобула однакову кількість нагород — по три, але за якістю кращими виявилися медалі молодіжного турніру. Для тебе самої які нагороди цінніші?

— Думаю, що важливішою для мене є «бронза» континентальної першості. Цей успіх на дорослих змаганнях став поки що найвищим досягненням у моїй кар’єрі.

— Скажи, якісь вітання вже отримала від нашого спортивного керівництва?

— Поки що ні. Водночас я особливих подарунків і не чекаю. Зараз мені найбільше хочеться відпочити. Останнім часом узагалі не було можливості зробити невеличку паузу.

— Виходить так, що в час, коли в сучасному світі все має ціну, ти заявляєш про другорядність матеріальної винагороди? А що ж тоді для тебе служить мотивуючим чинником?

— Для мене головним стимулом слугують ті медалі, які я виграю на змаганнях. До того ж зараз я отримую величезне задоволення від свого заняття, тому просто займаюся улюбленою справою.

«Хочу перебратися в теплі краї»

— Ну а зрештою, звідки черпаєш сили для такої нелегкої роботи?

— Чесно, то й сама не знаю. Їм мало, тож, можливо, наснаги додає міцний і тривалий сон.

— Багато спортсменів ретроспективно згадують, що перед великими звершеннями вони уві сні бачили себе на п’єдесталі. Чи був у тебе віщий сон перед Будапештом?

— Ні, жодних снів перед відповідальним стартом не було.

— Якщо не в солодких снах, то в мріях, де і в ролі кого ти себе уявляєш?

— Найбільше моє бажання, окрім олімпійських нагород, — переїзд в іншу країну. Про причини такого рішення розповідати не буду, але скажу, що дуже хочеться потрапити в теплі краї. Мрію переїхати в Австралію, хоча й у Римі дуже сподобалося.

— Чи не натякаєш ти на те, що спортивна Україна може залишитися без однієї з кращих своїх водних грацій?

— Ні, я вирішила, що змінювати місце проживання буду лише після завершення спортивної кар’єри. Надалі хотілося б передавати свій досвід дітлахам.

«Порадник і джерело енергії — мама»

— Скажи, а чого б ти хотіла досягнути в спорті, який приносить тобі, як ти сказала, величезне задоволення?

— Як і будь–який спортсмен, мрію про медалі Олімпіади, але для початку потрібно потрапити на неї.

— Головні суперниці українських синхроністок — іспанські та російські дівчата. На твою думку, чого не вистачає тобі й твоїм напарницям, аби зараз на рівних конкурувати з ними?

— Рецепт простий — потрібно більше працювати. Нині ж ми просто поступаємося їм у майстерності.

— А взагалі, які стосунки між суперницями–синхроністками?

— Дружні відносини підтримую хіба що з білоруськими дівчатами. З росіянками просто вітаємося, не більше.

— Більшість сучасної молоді прагне відвідати острів Ібіца, аби поринути в танцювальну атмосферу місцевих дискотек. А ти де хотіла б «відірватися»?

— Місце відпочинку особливого значення не має. Важливо, аби разом із мамою побути біля моря.

— А чому саме з мамою?

— Усім своїм успіхам я завдячую саме мамi. Вона — мій головний порадник і джерело енергії.

— А на змагання вона теж iз тобою їздить?

— Ні. За змагальними баталіями вона слідкує вдома. А мене підтримує по телефону.

«Вода — це моя стихія»

— Чи не набридає після щоденних купань у басейні ще й відпустку проводити на воді?

— Вода — це моя стихія. Де б я не була, завжди її шукаю. Дуже люблю пірнати, тому під водою проводжу більшу частину часу на тренуваннях i на вiдпочинку.

— А який найкоштовніший скарб ти знайшла на морському дні?

— Справді, час від часу знаходжу золоті й срібні прикраси. Якщо їхні власники не дають про себе знати, тоді забираю знахідку собі.

— Цікаво, а як довго ти можеш пробути без повітря? Напевно, це важлива складова успіху синхроністок?

— Затримати дихання можу приблизно на хвилину. Однак хочу наголосити, що не цей фактор визначає наш клас. Є багато інших якостей і вмінь, які впливають на нашу майстерність. Велике значення мають пластичність та гнучкість. До того ж усі наші комбінації відточуємо на «суші», а вже потім переносимо на воду.

— Важко залишити без уваги невід’ємний атрибут синхронного плавання — зажим, який одягають на ніс? Чи маєте якісь незручності, коли користуєтесь ним? Часом не бентежить дівчат така прикраса на обличчі?

— Особливих незручностей вона нам не додає. Це раніше, як розповідали тренери, її робили iз дроту. Зараз же ці зажими зроблено із силікону. Що цікаво, коли пірнаю в басейні, знаходжу їх у великій кількості, тож маю змогу обрати собі «прикрасу» на будь–який смак (сміється).

— А як узагалі ти потрапила в синхронне плавання, чому обрала саме цей вид спорту?

— Першим моїм спортивним захопленням було плавання, однак ще в шість років ми з мамою вирішили, що потрібно займатися чимось красивим. Тому й обрали синхронне плавання.

— Лоліто, завдяки твоєму рідкісному імені телекоментатори одного з російських спортивних каналів нашу збірну асоціювали саме з тобою. Розкажи, чому так вирішили тебе назвати?

— Як казала мама, назвали мене на честь іспанської співачки та актриси Лоліти Торрес.

— Схоже, мама вже тоді відчувала, що її донька повинна займатися мистецтвом. Доводилося чути, що ти добре малюєш? Яка тематика твоїх робіт? Можливо, десь уже можна ними помилуватися?

— Малюванням займаюся, так би мовити, для особистих потреб, аби зняти напруження, що виникає після виснажливого сезону. Усі мої роботи лежать у моїй кімнаті, жодної експозиції, звісно, немає. Єдині, хто має нагоду подивитися на них, — це мої друзі.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Лоліта Ананасова

Майстер спорту міжнародного класу iз синхронного плавання.

Народилася 9 липня 1992 р. в Харкові.

Триразова бронзова призерка європейського чемпіонату з водних видів спорту (2010 р.), володарка трьох срібних нагород молодіжної світової першості (2010 р.).

Тренер — Світлана Саїтова.

Освіта: навчається на другому курсі Харківського державного університету фізичного виховання і спорту.

Зріст — 168 см, вага — 51 кг.

Захоплення — малювання.

Незаміжня.

 

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Світлана Саїтова, головний тренер національної команди iз синхронного плавання:

— Своїх підопічних я намагаюся хвалити рідко. Набагато частіше я їм кажу про те, що чим більших успіхів вони досягають у своїй кар’єрі, тим менше вони повиннi гнути кирпи. Хай там як, але Лоліта — одна з найталановитіших синхроністок країни, прогрес і спортивнi результати якої вражають.