Інше майбутнє для сиріт

19.08.2010
Інше майбутнє для сиріт

Віра Петруша навчає дітей плести «фенічки» і люб’язно спілкуватися.

Спершу не вірилося, що це діти з інтернатів. Домашні та й годі. Усміхаються, бігають підстрибом, наспівують щось від радощів. Очі сяють щастям. Лише вряди–годи по личках пробігає тінь смутку, і та чи інша дитина на якийсь час набуває «відсутнього» вигляду. Я приїхала до табору «Водограй», що в карпатському містечку Колочава, за кілька днів до закриття. На той час діти жили тут понад два тижні. Вони прибули з восьми інтернатів різних областей України зі своїми вихователями. Вихователі теж тішилися — приміром, степовики вперше побачили Карпати, — і розповідали, що на початку діти були інші: скуті, боязкі, байдужі, а то й агресивні. «Діти приїжджають із закладів, де про них уже склалося уявлення, не завжди хороше і відповідне, — каже директор цьогорічного табору, виконавчий директор благодійного фонду «Товариство «Приятелі дітей» Інна Таль­янц. — А тут вони ніби починають «із нуля». Ми у загонах змішуємо вихованців різних інтернатів, різного віку, вириваємо їх із «законсервованого» соціуму, руйнуємо стереотипи. Діти по–новому розкриваються, позбавившись ярлика «невдахи», «хулігана», «недорозвинутого». Тут вони виявляють свої кращі якості і починають вірити у свої добрі можливості. Вчаться бачити перспективу».

 

Розірвати ланцюг

Психологи зазначають, що діти в інтернатних закладах не вміють мріяти, будувати плани на майбутнє і прагнути досягти в житті чогось цікавого. Багатьох жахає сама думка про закінчення школи–інтернату: там, у широкому світі, у них немає житла, роботи і рідної людини, яка розрадить і підтримає. Статистика свідчить, що більшість випускників інтернатів страждають від залежностей, потрапляють до в’язниць і кидають своїх дітей.

«У нашій країні склався династичний ланцюжок — одні сироти народжують інших, і це з 1930–х років ніяк не перерветься. Адже у роки репресій, голоду і страшної війни мільйони дітей залишилися сиротами. Нині потрібні зміни у вихованні дітей в інтернатах і активніше спілкування їх із соціумом», — вважає молодий доктор філософії Віктор Саутін, один iз небагатьох вихованців школи–інтернату, який отримав вищу освіту. Та ще й у Києво–Могилянській академії та Карловому університеті у Празі! Він став першим стипендіатом освітньої програми фонду «Приятелі дітей» у 1998 році. А в 2001–му, коли відкрилася міжнародна програма, за якою наші студенти могли вступати до якогось європейського «універу», був єдиний, відібраний з України. По закінченні історичного факультету чехи запросили його до аспірантури. І ось тепер він захистився, викладає у головному університеті Чехії і мріє за кілька років повернутися в Україну — до Києво–Могилянської академії.

До табору Віктор привіз свої дипломи, щоб показати їх дітям. Він тут як волонтер — вів творчу майстерню «Що ти можеш». Організував опитування: ким ти хочеш бути і як цього досягти. З’ясувалося, що дуже мало дітей замислювалися над цим. Тому приклад молодих людей, які після інтернату здобули цікавий фах і отримують задоволення від праці, дуже корисний для дітлахів. Ось майстер худож­ньої керамiки Віталій Гошовський, який вів у таборі майстерню поробок iз гіпсу. Він, як і Віктор, із трьох років у дитбудинку, потім в інтернаті. Один iз перших учасників табору «Приятелів дітей», що з 1996 року діє у Ворохті. «Там нас навчали, що можна вступати у вищий навчальний заклад і стати стипендіатом благодійного фонду «Приятелі дітей», — розповідає Віталій. — Мені знайшли спонсора, і я вивчився у Косівському художньому інституті. З мого класу я один поступив у ВНЗ. У 2009 році захистив диплом бакалавра на «відмінно». Продовжую співпрацювати з фондом. Дуже люблю дітей. Я з ними і граюся, і борюся, і на річку ходжу, і в місто по морозиво». Діти, відповідно, люблять Віталія і Віктора, як старших братів. То один, то другий з менших — горнеться, обіймає.

Можливості і мрії

«Проблема цих дітей: їм рідко говорять, що вони розумні і мають навчатися, щоб не повторити долю своїх батьків, і щоб їхні діти ту ж долю не повторили, — каже лікар табору, студент медичного факультету Сумського державного університету Юрій Збержевський. — Їх не націлюють психологічно на хороше майбутнє». Сироти мають сьогодні великі можливості. Є пільги при вступі, і коли дитина добре навчається, то отримує від держави близько 1500 гривень на місяць. Але дітям цього зазвичай не пояснюють. У деяких інтернатах залишилася «дідівщина» — діти між собою не спілкуються, вихователі кричать на них, б’ють. Їх відразу помітно між іншими в таборі. Юрій каже, що перші дні, коли діти розкриваються і починають розповідати про себе, самому хочеться плакати разом iз ними. У багатьох батьки в тюрмі чи алкоголіки, вітчими, що намагалися зґвалтувати. Такі діти очевидно рано дорослішають. «Вони намагаються показати, що можуть обійтися самі. Але малесенька подряпина — і вони робляться дітьми, біжать до дорослого і «носяться» з цією ранкою два дні», — каже лікар.

«Діти тут запалюються ідеєю «вийти в люди», отримати вищу освіту, — каже вихователька Лутугінської школи–інтернату з Луганщини Лілія Царевська. — Вони бачать, що мрії збуваються, можна поставити собі високу мету і дійти до неї». Прикметно, що один iз головних спонсорів фонду «Приятелі дітей» — компанія «Крафт Фудз Україна» — запропонувала запросити до табору дітей iз тих регіонів, де працюють їхні фабрики — Вишгородського району на Київщині та Тростянецького на Сумщині. Компанія є потенційним роботодавцем для цих дітей. А в таборі її працівники проводять iз дітьми майстер–клас із виготовлення шоколаду.

Одне з найголовніших умінь, яке набувають діти в таборі «Водограй», — це бути привітними і спілкуватися чемно. Ось пані Віра Петруша, засновниця фонду «Приятелі дітей» у США, навчає дітей плести «фенічки» з кольорових ниток. Хлопці й дівчата, за звичкою, сиплють одне на одного брутальні вислови. «Дайте ножиці!» — гукає до пані Віри рудий хлопчисько. «А будь ласка?» — спокійно зауважує пані Віра і, для зразка, проказує кілька ввічливих фраз. Діти охоче «переключаються» і навперейми вимовляють люб’язності.

Рукавиці для екології

Цьогорічний «Водограй» організатори присвятили екології. «ООН проголосила 2010–й роком біологічного різноманіття, — розповідає директор табору Інна Тальянц. — Тому кожен день ми присвячували темі захисту природи». Під час екологічної гри «Наша спільна домівка» діти на 11 станціях виконували завдання в ігровій формі. Скажімо, визначали найактуальніші екологічні проблеми України, розповідали про проблеми в їхніх містах і селах і визначали, чи порушуються через це їхні права. Діти малювали на екологічну тему. Їхні малюнки можна використовувати для популяризації ідеї здорового способу життя. На майстерні «Моє здоров’я», яку вели студенти–медики Наталка і Юрій iз Сумського університету, проводили бесіди з дітьми про шкiдливiсть курiння, пиття пива і про те, як не підпасти під вплив наркотиків.

А найбільше запам’ятався дітям «екологічний десант» на берегах річки Теребля, коли хлопці й дівчата разом iз вихователями, волонтерами і працівниками компанії «Крафт Фудз Україна» визбирали понад дві тонни сміття (яке, на жаль, так і залишилося стояти над річкою в кількох десятках чорних мішків — місцева влада не змогла організувати вивезення). Тринадцятирічний Давид Наумчик із Білгород–Дністровського дитбудинку захоплено розповідає, як він iз товаришами, вдягнувши рукавиці, збирав уздовж річки пляшки й папірці. «Гасло цього табору — «Дбайливо стався до природи — іншим гарний приклад дай». Коли ми збирали сміття на берегах річки Теребля, діти побачили, що вони потрібні, що роблять планету чистішою, — розповідає вихователька з Лутугінської школи–інтернату Лілія Царевська. — І коли біля річки побачили бабусю з великим мішком, весь табір загукав: «Не викидайте сміття!» Андрій із Лутугінського інтернату каже, що тепер розповість однокласникам, «щоб не смітили, берегли природу». А Тетянка і Оленка з Ананьївської школи–інтернату переконані, що «краще дійти до урни і кинути сміття, а не забруднювати місто», адже Ананьїв, за їхніми словами, «дуже чисте містечко, от тільки річка забруднена. Її можна почистити, якщо організувати таку акцію».

Скарбниця майстерень

Діти побували на озері Синевир, на водоспаді Шипіт, на горі Стримба. Відвідали музеї Колочави (яких тут дев’ять). Мали змогу навчитися багатьох мистецтв на гуртках. Волонтер Романа Бецала, яка в Івано–Франківську веде дитячу студію бісероплетіння «Перлинка», уже третій рік веде майстер–клас у таборі «Водограй». «Діти хочуть рукодільничати, створювати свої вироби і пишаються тим, що створили», — каже Романа. Вихованці інтернатів училися також писати писанки, плести з лози. Малювати дітей навчала художниця Світлана Телець, яка має у Вінниці свою студію «Барви України».

Актуальною є майстерня права. Минулого року таку майстерню проводив волонтер, випускник інтернату Максим Мелецький, який активно захищає права дітей–сиріт. Він розповідав, що діти мають робити, коли їхні права порушуються. Цього року майстерню вів адвокат Владислав Ротар iз Полтави. Він, зокрема, розповів про ювенальну юстицію. Адже діти не завжди знають, що вони підсудні, для деяких було відкриття, що навіть 12–рiчного можуть покарати за злочин. «За два тижні ми намагаємося дати багато інформації, — каже Інна Тальянц. — Упродовж року діти, ніби зі скарбниці, діставатимуть ці знання в різних ситуаціях».

А на завершення весь табір святкував радiсну подiю в життi«сестрички» Тетянки, яка виховувалася в інтернаті, була стипендіатом фонду «Приятелі дітей» і здобула вищу освіту, а тепер приїхала з Кривого Рогу до Колочави, щоб повінчатися зі своїм чоловіком Ігорем. Голова правління фонду «Приятелі дітей» Марина Криса організувала традиційне весільне дійство, роздобула народне вбрання. Були навіть коні, на яких молоді під’їжджали до церкви. Оксана Лис і Світозар Захарія ознайомили дітей з обрядом українського весілля, навчили пісень і танців. Отож у молодих були дружки й світилки, а в Тетянки — названі батько й мати. Мамою стала Люба Петруша із США, яка спонсорувала Тетяні стипендію на час навчання.

У багатьох вихованців інтернатів зовсім немає родичів, і «Приятелі дітей» стають їм родиною. Адже насправді це домівка не на тиждень табору чи кілька років навчання у ВНЗ, а постійна. Студентам працівники фонду допомагають вирішувати соціальні чи медичні проблеми, тричі на рік їх збирають на сходини, де в психологічних інтерактивних іграх навчають життєвої мудрості. А випускники часто стають волонтерами проектів «Приятелів» і допомагають малечі «вийти в люди».

 

ПРЯМА МОВА

Віра Петруша,
засновник фонду «Приятелі дітей» у США:

Я що два роки приїжджаю в Україну, буваю в закладах, на таборах, беру участь у різних програмах. Ми збираємо серед американських українців кошти для вихованців сиротинців. Учні «Рідної української школи» пiд час програми «Діти — дітям» назбирали за два роки 2 тисячі доларів. Кілька років тому була акція «Від серця до серця» — ми їхали по інтернатах і малювали з дітьми, робили маленькі подушки і малювали. Малюнки ми продавали на виставках в Америці і таким чином назбирали кошти для наступних проектів.

Наші програми змінилися: раніше ми присилали речі з Америки, а тепер усе й тут можна купити. Ми висилаємо у дитбудинки анкети щодо потреб. Приміром, чимало інтернатів досі не мають гарячої води і туалетів у приміщенні або нових зручних ліжок. Ми збираємо кошти на конкретні потреби, привозимо гроші і разом із директором замовляємо необхідні речі. В Україні мало знали про дітей в інтернатах, лише останнім часом стали дізнаватися. Сьогодні вже більше інформації, і через це пожвавлюється допомога. Україна більше звертає увагу на сиріт, з’являються місцеві благодійники.