Сергій Ковалець: Грати треба від душі — на втіху вболівальникам

Практично вся історія клубу «Оболонь», усі його злети і падіння пов’язані з фахівцями, що пройшли школу іншої київської команди — «Динамо». Володимир Мунтян, Петро Слободян, Юрій Максимов, Сергій Ковалець — ці знані динамівці розбудовували і розбудовують футбольне господарство на півночі Києва, тоді як у стані багаторазового чемпіона тренувальним процесом уже тривалий час керують «варяги». У цьому світлі бачиться показовим результат столичного дербі в першому турі ХХ чемпіонату України: «Оболонь», яку зараз тренує Ковалець, несподівано відібрала очки в «Динамо», причому часом «пивовари» виглядали на полі не гірше за іменитих земляків.

Перед другим туром оболонці провели для своїх уболівальників і журналістів відкрите тренування та презентацію новачків, яких у команді чимало. Кореспондент «УМ» принагідно поспілкувався з наставником «команди одного району». Сергій Ковалець пропагує «футбол від душі», не хоче просто боротися за виживання у прем’єр–лізі, але просить три роки на формування конкурентоздатного колективу.

«Легіонерів в «Оболоні» не буде»

— Сергію Івановичу, у міжсезоння «Оболонь» була дуже активною на трансферному ринку. Чи можна вважати комплектацію команди на даний момент завершеною?

— Аби створити щось конкурентоздатне, потрібен час. Мірча Луческу з «Шахтарем» не одразу виграв Кубок УЄФА — він мав значний період, аби створити ту команду, яку він хотів побачити. У нас склад справді змінився ледь не на 80 відсотків, прийшли молоді хлопці, і мені приємно, що вони розуміють наші вимоги, повністю віддаються роботі. Але селекційна робота нами не завершена — будуть ще новачки. Адже ми не хочемо просто боротися за виживання в лізі.

— Конкретні прізвища можете назвати?

— Імена нових гравців назвемо лише тоді, коли підпишемо з ними контракти.

— «Оболонь» — єдиний клуб прем’єр–ліги, у складі якого немає жодного легіонера. Раніше Олександр Слободян заявляв, що виступає за комплектацію своєї команди винятково українськими футболістами. Чи можлива поява іноземців у ваших лавах тепер?

— Ні, такого варіанта ми не розглядаємо.

— Однак і вже наявні новачки непогано проявили себе у стартовому матчі проти «Динамо». Олександр Мандзюк забив двічі, Сергій Кучеренко взяв участь в організації другого голу…

— Для мене важливішим є те, що хлопці грали від душі, у своє задоволення та на втіху вболівальникам. Звичайно, нам десь пощастило в тій грі. Але ми забили ці м’ячі тоді, коли масово йшли в атаку. Тому я не вважаю два голи у ворота «Динамо» випадковими.

— Ви згадували про тривалий час, потрібний для формування команди. Скільки просите?

— Це приблизно три роки. Перший рік — формування, комплектування. Потім награвання складу, і тільки потім має бути кінцевий результат, віддача. Я недарма згадав приклад становлення «Шахтаря» з Мірчею Луческу, адже це показовий випадок. Що буде в нас — побачимо. Зараз керівництво клубу мене підтримує, і це теж іде на користь команді.

«Важкі виїзди підуть нам на користь»

— Попереду у ваших підопічних кілька складних виїздів — спочатку до Донецька, де ви 16 липня граєте з «Металургом», потім — до Дніпропетровська. Як оціните такий непростий стартовий календар для «Оболоні»?

— Це корисно, бо можна одразу перевірити гравців у бойових умовах. Побачимо їхні ігрові та людські якості, характер. Поєдинки проти потенційних лідерів дають чимало відповідей на важливі питання, тому такий календар для своєї команди я тільки вітаю. А яким буде результат тих матчів — це вже покаже гра. Одне очко в зустрічі з фаворитом ми вже здобули.

— Чи відрізняється підготовка «Оболоні» до виїзду в Донецьк від тренувань напередодні матчу з «Динамо»?

— Я наполягаю на тому, аби не розмежовувати матчі на домашні та виїзні. Футболісти мають однаково налаштовуватись на всі поєдинки, хай вони грають проти лідера першості чи проти аутсайдера. Тому й готуємося звично.

— Не боїтеся, що успіх у грі проти «Динамо», ажіотаж довкола результату того матчу може розслабити ваших футболістів?

— Я сподіваюся й одночасно вірю, що хлопці розуміють, чого від них чекають. Зацікавленість у команді, увага до неї з боку вболівальників та журналістів є приємним моментом, але позитивний результат потрібно показувати в кожному матчі, а не зрідка.

— У Києві «Оболонь» має постійних уболівальників, команді не доводиться грати при порожніх трибунах. Наскільки цей фактор допомагає вашим підопічним?

— Це так само важливо, як і те, що ми маємо власний стадіон. Хай глядачів іноді може бути не так багато, як хотілося, але ми граємо саме для них. І вони нам віддячують, як це було на матчі проти «Динамо».

Для заохочення вболівальників ми й надалі будемо проводити відкриті тренування, будемо до них ближчими.

«Перемогу над «Спартаком» досі пам’ятаю»

— Пане Сергію, певно, ви не могли не стежити за перипетіями чемпіонату світу в ПАР. За яку збірну вболівали?

— Я підтримував іспанців, бажав їм перемоги. Їхня гра є справжнім спектаклем: це і майстерний контроль м’яча, і відповідна тактика, що на базується на контролі м’яча, численні комбінації. Така гра подобається усім, до неї хочеться прагнути, переймати щось для себе. Навіть ті гравці в нашій команді, які симпатизували голландцям чи німцям, визнали, що Іспанія перемогла заслужено.

— У мене особисто прізвище Ковалець асоціюється, насамперед, із вереснем 1994 року, коли «Динамо» з вами у складі перемогло у принциповому матчі Ліги чемпіонів московський «Спартак». А який поєдинок зі своєї кар’єри ви б назвали найбільш знаковим, пам’ятним?

— Важливих матчів можна згадати багато, і гра зі «Спартаком» — у їх числі. Часто її згадую. Інтрига тоді зберігалася до останніх хвилин, у мене було чимало шансів забити, але не вийшло (Сергій Ковалець тоді став автором результативного пасу, після якого Сергій Ребров установив остаточний рахунок — 3:2 на користь киян. — Авт.). На «Республіканському» стадіоні зібралося ледь не 100 тисяч глядачів, адже суперечка «Динамо» з московськими клубами завжди була гострою, а матчі зі «Спартаком» проходили з найбільшим ажіотажем. Я б навіть сказав, що та перемога стала початком становлення нового динамівського колективу часів незалежної України. І він за кілька років здивував усю футбольну Європу.

— Тоді головним тренером «Динамо» був Йожеф Сабо. Також ви грали під керівництвом Мирона Маркевича, Валерія Лобановського, німця Бернда Штанге після переходу в «Дніпро». Наскільки ці люди вплинули на Сергія Ковальця–тренера?

— У першу чергу, вплинули своїм професіоналізмом. Ці люди знали, як потрібно правильно працювати, аби досягнути результату. А ще вони навчили мене поважати футболістів як особистостей. Ці складові допомагають мені в нинішній роботі.

«У синові хочу бачити не так футбольні, як людські якості»

— Минулого сезону у складі «Оболоні» значився Юрій Максимов–молодший, нині там є ім’я Валерія Заварова — це діти відомих у минулому гравців «Динамо», а нині тренерів. Якими є футбольні досягнення Кирила Ковальця, вашого сина (1993 р. н.)?

— Кирило зараз тренується в системі харківського «Металіста», виступає за дублюючий склад. Працює над собою і залежить тільки від нього, чого він досягне на футбольному полі. Для мене ж на першому місці — які людські якості Кирило в собі виховає.

— В’ячеслав Грозний, відомий український тренер, нещодавно сказав, що наші футбольні школи при підготовці футболістів роблять акцент на атлетизмі та фізичній формі гравців, тоді як на світовій арені перемагають «технарі», а не «атлети». Що скажете на це ви — колишній «плеймейкер»?

— Вважаю, проблема не так у підході до тренувального процесу, як у негараздах із його організацією. В Україні мало відповідних футбольних майданчиків, полів, що є у тій же Голландії чи Іспанії. Техніка роботи з м’ячем дуже залежить від умов, у яких зростає талант. Це добре, що в «Оболоні», для прикладу, є нормальний стадіон, тренувальна база з полями, у нас займаються дитячі команди. Але загалом в Україні футбольна інфраструктура слабка — діти тренуються на пустирях.

— Рік тому біля тренувальної бази «Оболоні» в Бучі було чимало будівельної техніки, велися роботи. Який зараз стан того об’єкта?

— Маємо два добрі тренувальні поля. Сподіваюся, що з часом отримаємо будівлю, де команда відпочивала б та відновлювалась після занять. Думаю, що в недалекому майбутньому ми таки її отримаємо.

ДОСЬЄ «УМ»

Сергій Ковалець

Український футболіст і тренер

Народився 5 вересня 1968 р.

у с. Чехове (Крим).

Грав на позиції півзахисника за «Поділля» (1988—1989), «Динамо» (1990—1994), «Дніпро» (1994—1997), «Чорноморець» (1996—1997) «Твенте» (Голландія, 1997), «Карпати» (1997—2000 рр.), запорізький «Металург» (2000—2002), «Оболонь» (2002—2003), «Волинь» (2003 р.) та «Борисфен» (2004—2005).

Чемпіон та володар Кубка СРСР 1990 р., чемпіон України 1993, 1994 рр., володар Кубка України 1993 р. Учасник двох розіграшів Ліги чемпіонів та чотирьох — Кубка УЄФА.

За збірну України в 1992—1994 рр. провів десять поєдинків.

Після завершення кар’єри гравця працював у тренерських штабах «Борисфена» (2005) та «Металіста» (2005—2008, асистент Мирона Маркевича). Очолював ФК «Львів» (2008—2009), «Олександрію» (2009 р.). Із 2010 року тренує київську «Оболонь».

Закінчив Київський державний інститут фізичної культури.

Зріст — 178 см, вага — 74 кг.

Одружений. Має двох доньок і сина.