«Знайомтеся, кум Табачника»

Рішення парламенту про відмову від 12–річного терміну навчання у школах на користь 11–річки — скандальне саме по собі, але йому передувала ще й юридична колізія у Комітеті Верховної Ради з питань науки та освіти. Його голова Володимир Полохало намагався бити на сполох, адже комітет, по суті, сфальсифікував рекомендацію щодо голосування ВР за 11–річку — засідання комітету, на якому заправляли «регіонали», відбулося без завчасного повідомлення про розгляд цього питання інших членів, за відсутності кворуму та з порушенням інших регламентних процедур. Після цього БЮТівець Полохало зліг у «Феофанію» з інсультом. Депутатка від «НУНС» Леся Оробець в ефірі каналу ТВі назвала винуватцем інсульту в 61–річного Полохала депутата від Партії регіонів Максима Луцького — першого заступника голови «освітнього» комітету, котрий і був головним утілювачем рішення Ради про 11–річку. Сам Луцький називає такі обвинувачення «політичними спекуляціями».

Скидається на те, що пан Луцький стає для України таким собі «Табачником №2». Близький соратник і кум одіозного міністра освіти, 34–річний Максим Луцький — перший проректор Національного авіаційного університету, котрий свого часу перебіг до «Регіонів» із БЮТ, — днями на телеканалі ТРК «Київ» заявив: «Виправимо, що натворив Вакарчук, і все буде добре».

Якщо ж копнути біографію самого Луцького, можна з’ясувати, що він у минулому «натворив» значно гірші речі. Виявляється, долю українських школярів вершить людина з кримінальним минулим.

Крадій — кум для МОН

Зухвалість, із якою молодий «регіонал» говорить про «помаранчевого» міністра, спонукає зіставити лише один момент із біографії Луцького: в 1995–му, коли Іван Вакарчук уже п’ять років працював ректором Львівського національного університету ім. Франка, пана Максима судили за крадіжки.

«УМ» має документ, який свідчить, що 15 років тому Луцький Максим Георгійович був засуджений за частиною 3 статті 213 Кримінального кодексу УРСР — «заздалегідь не обіцяний збут або зберігання з метою збуту, а так само придбання з метою збуту майна, завідомо здобутого злочинним шляхом». Як пише інтернет–видання «Обозрєватєль», «за чутками, за спиною пана Луцького є й невеликий тюремний термін за крадіжку комп’ютерів із Київського політехнічного інституту, де тоді працював його батько».

Згідно з 213–ю статтею Кримінального кодексу, який залишався Україні у спадок від Радянського Союзу, покарання за цей злочин передбачалося у вигляді «позбавлення волі на строк до п’яти років зі штрафом від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати або виправними роботами на строк до двох років із конфіскацією майна».

«Форт», «Бреттон», карабін і «Бенеллі»

У 2000 році Луцький свою судимість, очевидно, погасив. Інакше й бути не могло, зважаючи на те, що у 2005 році він отримав у Солом’янському райвідділі УМВС у місті Києві дозвіл на право носіння гладкоствольної гвинтівки «Бреттон», серійний номер 48269. Адже без погашення судимості пункт п’ятий статті 19 Закону України «Про обіг зброї невійськового призначення» забороняє видавати дозвіл на зброю у «випадку непогашеної або не знятої судимості». Як свідчать джерела «УМ» у міліції, того ж року й того самого дня — 30 серпня 2005 року — те саме Солом’янське райуправління міліції видало пану Луцькому ще й дозвіл № 294791/S305289 на право носіння гладкоствольної гвинтівки «Бенеллі». До пари Луцький отримав також право на носіння газового пістолета — дозвіл датований тим самим 30 серпня 2005 року. Через два роки вже Головне управління МВС у Києві дозволило Луцькому придбати карабін АКМСМФ, а в 2010 році — пістолет для відстрілу гумовими кулями «Форт–12PM».

Для чого призначеному у 2004 році на посаду проректора з корпоративного управління та міжнародного співробітництва Національного авіаційного університету вже через рік знадобилося стільки зброї? У ті часи в житті пана Максима відбувалися цікаві події. Саме в 2005 році на життя Луцького, за версією міліції, сталося одразу два замахи, — в нього стріляли принаймні з десяток разів. Щоправда, жодна куля дивним чином не влучила в ціль. Під час останнього нападу, в квітні минулого року, водієві посадовця вдалося затримати стрільця, який нібито вказав на замовників та організаторів замаху — доцента Сергія Онищенка (посередник) і професора Юрія Симоненка (замовник). Підозрювані вже понад рік перебувають у слідчому ізоляторі, хоча неодноразово зверталися до суду з проханням змінити міру запобіжного заходу. «У нашій країні декого навіть за стрілянину по журналістах випускають на підписку про невиїзд, а тут хвору людину тримають за ґратами. На суди чиниться шалений тиск. Наразі складно спрогнозувати, коли справу нарешті передадуть до суду — доказів замало», — розповіла «УМ» адвокат Симоненка Людмила Горай.

Обвинувачення ґрунтуються в основному на свідченнях «стрільця» Віктора Роменського і Сергія Онищенка, які в ході судових засідань заявили, що покази з них вибивали силою, застосовуючи тортури і психологічний тиск. Заява Роменського взагалі шокувала учасників процесу, адже він стверджує, що замах йому замовили... люди з оточення Луцького, Луцький про все це знав. А сам злочин — лише інсценування задля того, аби запроторити в тюрму професора й доцента НАУ, незручних панові Луцькому.