Напівзруйновані стіни колись надійних укріплень сьогодні правлять за оглядові майданчики.
Мальовниче Тернопілля з його швидкоплинними річками, каскадами водоспадів, древніми фортецями, замками та храмами, а також одним із природних чудес України — Дністровським каньйоном, неможливо повноцінно оглянути за три дні. Особливо, якщо подорожуєш пішки. Одначе наш триденний маршрут південно–західною частиною Тернопілля дозволив побачити наймальовничіші місця цього регіону, розташовані на берегах Дніпра та інших річок регіону...
...На подільську землю ми ступили на світанку, зійшовши в містечку Чортків із чернівецького потяга. І вже хвилин за 20 споглядали перлину народної архітектури — дерев’яну Вознесенську церкву, а трохи згодом — залишки замку ХVІІ ст., чомусь збудованого не традиційно на горі, а під нею. Звідси на нас чекав короткий переїзд до напрочуд мальовничого міста Бучач. У приміському селі Підзамочку на високому лівому березі річки Стрипи навколишні ландшафти «прикрашають» руїни замку поч. ХVІІ ст. Він, як допоміжний, захищав підходи до Бучацького замку. З його стін уже видно за річкою і сам Бучач. Неповторного колориту цьому місту надає поєднання стародавніх будівель та гір, що оточують його звідусіль. На одній із них над центром міста височить замок ХІV—ХVІІ ст. Навіть його зруйновані масивні стіни та вежі вражають своєю висотою. Між ними, на лужку, сьогодні полюбляють грати у футбол підлітки, а колись тут була розкішна резиденція магнатів Потоцьких із палацом, фонтаном. Із краю Замкової гори як на долоні видно внизу центр міста з його архітектурними перлинами — міською ратушею, оборонною Миколаївською церквою, Успенським костьолом. А навпроти, на лісистому схилі гори за Стрипою, видніється комплекс споруд старого Василіанського монастиря.
Наступна родзинка на маршруті — Русилівські водоспади. Маючи час, до них варто не під’їхати, а пройти пішки (близько 12 км) вздовж правого берега Стрипи. Адже в кількох кілометрах південніше Бучача, в урочищі Монастирок, серед дрімучого лісу височать руїни оборонної церкви ХVІ ст. А поруч — невеликий водоспад, що витікає просто зі скелі.
У селі Русилові замість позначеного на карті ручаю виявилося сухе річище. І відразу ж у душу закрався сумнів, чи, бува, не побачимо замість водоспадів, які мали б стати окрасою маршруту, такі ж сухі скелясті уступи? Однак уже на прибережних кручах річище досить швидко наповнилося водою потужних джерел, дорога увійшла в ліс, і почався затяжний спуск до Стрипи. Почувши шум води, звернули стежкою в глибоку балку і несподівано відчули себе у горах Криму. На крутих схилах — буковий ліс, і навіть сонячного дня — прохолода і напівсутінки. А зверху та знизу лине шум цілого каскаду водоспадів із кришталево чистою водою. Нам не вдалося їх порахувати, однак, за деякими оцінками, потік утворює до 15 водоспадів на своєму шляху до Стрипи (найвищий — 11 м). І кожний із них у поєднанні з навколишніми скелями — по–своєму неповторний. Від водоспаду до водоспаду ми пройшли переважно вздовж потоку, обходячи скелясті уступи крутими схилами балки.
Та ось водоспади позаду, а перед нами — річка Стрипа. На протилежному боці — село (колись місто) Язловець (на старих картах — Яблунівка). Про його славне минуле свідчать величні стіни напівзруйнованого замку (ХІV—ХVІІІ ст.), що увінчують скелясту гору. Поруч — Нижній замок (пізніше — палац, монастир). У самому селі серед пам’яток старовини привертає увагу монументальна споруда старого костьолу, яка нині бездоглядна і поступово руйнується. Щоб відвідати Язловець, скористалися підвішеним над досить широкою річкою хитким містком. Випробування, скажу чесно, для справжніх екстремалів, особливо якщо йти ним з важким рюкзаком.
Далі ми планували побачити ще один каскад водоспадів — Сокілецьких. На шляху до села Сокілець оглянули ще один замок, який також належав Потоцьким. Він невеликий, на відміну від попередніх, непогано зберігся, зокрема двоповерхові руїни палацу. Але в самому Сокільці нас спіткала невдача. Оглянули дерев’яну церкву, на високій кручі за Сокільцем попили смачної води із джерела, що дає початок потоку. Але бодай якоїсь стежинки, що вела б до водоспадів, так і не знайшли. Тож пішли стежкою у протилежному від струмка напрямку. За півгодини спустилися до Стрипи, але повертатися назад уздовж берега і шукати водоспади вже не мали часу. Тому йшли далі слабкою стежкою вниз за течією і біля водяного млина, підстраховуючись палицями, перейшли стрімку і широку Стрипу. Під вечір зупинилися на ночівлю на березі Дністра під горою Червоною.
Попереду — чи не найприємніший, зважаючи на сонячну, теплу погоду, день подорожі. Замість населених пунктів та асфальтованих доріг нашим супутником майже весь час буде Дністер. На відрізку майже в 250 км він тече звивистим руслом між крутих, інколи двохсотметрової висоти, берегів. Найефектніша частина каньйону — біля села Берем’яни. Ці місця популярні серед любителів пішохідного і особливо водного туризму.
Від місця ночівлі можна піднятися на гору Червону і через села Берем’яни та Дорогичівку пройти чи під’їхати до Червоногородського водоспаду. Йдучи цим шляхом, можна в деяких місцях побачити каньйон зверху, але частіше щось побачити перешкоджає ліс, та й стежки часто немає. Тож ми пішли берегом, споглядаючи знизу круті, інколи майже прямовисні, часто забарвлені у червонуватий колір стіни каньйону. В одному місці скелі впритул підступили до води, тож довелося на якийсь час стати скелелазами. Інколи стежка зникала, а ми мусили продиратися через лісові хащі на крутому схилі. В одному з таких місць зробили привал, і нас атакували полчища кліщів! Тому краще відпочивати на згинах річки та у місцях впадіння у Дністер бічних приток, де замість крутих лісистих схилів, як правило, — квітуче різнотрав’я лук. За можливості купалися в дністровських водах. Хоч погода така випадала нечасто: течія в річці сильна, дно кам’янисте, а зручних місць, щоб зайти у воду, малувато.
Якщо в каньйоні нашим дороговказом було русло Дністра, то, щоб дістатися найкоротшим шляхом до найвищого в рівнинній частині України Червоногородського водоспаду (16 м), без компаса не обійтися. Розташований водоспад на закруті русла річки Джурин між селами Нирків та Нагоряни. Шлях до нього обрали таким чином, щоб лінія маршруту від Дністра пролягла просто на схід. Уже під вечір, спускаючись серпантином стежки в глибоку долину Джурина, почули знизу вигуки чималої компанії, як нам здалося, добряче напідпитку. Зрозуміли, в чім річ, лише біля водоспаду. З високого скелястого уступу річка спадала вниз, де під несамовитими потоками води з лементом приймали гідромасажні «ванни» численні відпочивальники. Відчуття дійсно незвичайні: шалений напір води важко витримувати, під ним відразу стає тепло, незважаючи на вечірню прохолоду. Біля водоспаду в туристський сезон завжди людно, адже побачити тут можна ще чимало цікавого. Оточують закрут червонуваті скелясті схили. А на утвореному річкою півострові, де стояло давньоруське місто Червоноград, на поч. ХVІІ ст. збудували кам’яний замок і костьол. На поч. ХІХ ст. замок перебудували на розкішний палац, від якого нині залишилися дві високі башти. Поруч — частково зруйнований костьол. На схилі проглядаються дві старовинні каплиці. А вниз по річці, на високій лісистій горі — скит самітника з невеликою печерою та мальовничим водоспадиком.
Саме вниз по Джурину ми попрямували наступного дня на облюбовану на карті височину поблизу села Устечко, звідки мав би відкритися чудовий краєвид на Дністровський каньйон. Сподіваного ми не побачили, зате неждано–негадано далеко на горизонті проглядалася у синьому серпанку південна частина Українських Карпат — Буковина.
...Наш похід закінчувався на залізничній станції містечка Товсте, до якого останні кілометри польових доріг ми знову ж таки подолали пішки...
Утворений річкою Дністер каньйон розташований на межі чотирьох областей. Саме ним пролягає межа цих регіонів: лівий бік каньйону належить Тернопільській і Хмельницькій, а правий — Івано–Франківській і Чернівецькій областям.
Загальна довжина Дністровського каньйону становить близько 250 км — він є одним із найбільших не лише в Україні, а й у Європі. Вчені кажуть, що Дністровський каньйон — це підручник з геології з реальними ілюстраціями. Адже в його розрізі можна побачити відшарування гірських порід силурійського, нижньодевонського, крейдового, палеогенового і неогенового періодів, які виходять просто на поверхню. Вони містять у собі давні скам’янілі рештки флори і фауни, яким близько 500 мільйонів років. Тут було знайдено рештки найдавніших наземних рослин — куксоній, які є перехідними формами від водоростей до псилофітів. Такі знахідки відомі лише у трьох місцях світу — Великобританії, Чехії та українському Тернопіллі.
26 серпня 2008 року Дністровський каньйон, згідно з рішенням всеукраїнського інтернет–опитування, визнано одним із 7 природних чудес України.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
