Рай у фарбах

18.05.2010
Рай у фарбах

На днях у Києві відкрили дві персональні виставки художника із Криворіжжя Євгена Лещенка. Спершу готувалися до презентації в Національному музеї Тараса Шевченка, але робіт за останні роки виявилося так багато, що ранній період митця ніде було розкрити. Можливо, у випадку з іншим художником нічого б страшного не сталося, коли б глядач не побачив, з чого все починалося. Та Євгенові Лещенку знайомі куратори не дозволили показатися наполовину. Напередодні відкриття виставки в музеї Шевченка галерея «АВС–арт» зробила екскурс до витоків творчості художника. На це в арт–директора Алли Маричевської було, як мінімум, дві причини. По–перше, виставку взялася організовувати дружина художника Людмила. Таким був її подарунок пану Євгенові на 58–річчя, яке художник святкував упродовж двох днів: 12 травня, коли мати народила, і 13 травня, як в паспорті записано.

 

«Київ дуже сильно розчарував мене»

А ще мистецтвознавців мучив факт, що Євген Лещенко відомий більше за кордоном, ніж удома. Його роботи виставляються у Нью–Йорку, Вашингтоні, Бонні, Парижі, Варшаві, Лондоні, незабаром поїдуть у Токіо, а в Україні мало хто відає про дивовижний світ маляра. Євген Лещенко — інтроверт, якого треба ще пошукати. Він днями і ночами не полишає своєї майстерні, тому й досі залишається великим невідомим. У мистецькому світі прийнято, чим більше навколо художника галасу, метушні та епатажу, тим його роботи запотребуваніші та дорожчі. Лещенко в ці ігри не грає, на тусовки не ходить, з олігархами не дружить та й взагалі людних місць уникає. Важко повірити, але після закінчення Київського художнього інституту, у столиці його не було 30 років. «Я дуже сильно розчарувався в Києві, він перенасичений. Якщо не зроблять щось із дорогами, машини будуть їздити в чотири поверхи. Всюди пишуть, що я з Кривого Рогу. Та я і там, напевне, з десяток років не був. Щоб творити, живу за містом», — каже художник.

Його самотність вартує тих результатів, які бачимо на виставці в галереї та музеї. Автор майже чверть століття безперервно творить свою мрію про гармонію і красу, альтернативу катастрофам і катаклізмам, що загрожують людству. У нього яскраві, ідеально впорядковані, чисті кольори, фольклорне світобачення з образами казок, легенд, байок. Лещенкіський світ — це світ сну, уяви, підсвідомого бажання раю, що живе в кожній нормальній людині. У творчості художника є перегуки з традиційною українською картиною. Можна віднайти схожість із лірико–філософською рослинною символікою Катерини Білокур, наївним малярством Марії Примаченко і Ганни Собачко–Шостак. Євген Лещенко не ображається, що його малярство називають наївним. «Мені говорять, що я художник наївного плану. Це не ображає, але це не наївне мистецтво. Мій батько писав наївне мистецтво. Чисто колеристично ми схожі. Якщо придивитися уважніше, стає зрозуміло, що моє мистецтво сучасне. Його не було в минулому столітті», — зазначив Лещенко.

Біля картин Лещенка дорослі медитують, а діти з розгону біжать на полотна

Із першого погляду Євгена Лещенка можна назвати жіночим художником. Адже хто, як не жінки залюблені у квіти. Чоловікам зброю, здобич подавай. У Лещенка ж навіть натяку немає на маскулінність. Варто лише перечитати назви картин: «Яскравий букет», «Ранкові квіти», «Фіолетовий кущ», «Наливаються бутони на квітах», «Феєричність квітів», «Серед цариці орхідеї»... І як після цього повірити, що творцем цих картин є здоровий, великий чоловік із суворим виразом обличчя? «Це стереотип, що квіти малюють жінки. У світовій практиці знаємо багато відомих художників, які зображали природу. Мене звинувачують у надмірній яскравості. Поставте будь–яку живу квітку біля моїх картин, вона все одно буде яскравішою. У мене кожен сантиметр продуманий. Це мозаїка, яка переливається різними кольорами», — каже Лещенко. А ще таємничі сторінки буття природи. Дружина художника поділилася з «УМ», що на городі біля хати вирощує багато квітів: «Для Євгена це — найперша муза. Він весь думками у квітах, тваринках і пташках». Кажуть, у природи не можна навчитися любові. У ній все працює за принципом виживання. Євген бачить те, що відкривається не кожному пересічному. Він пророкує рай на землі, який показує у своїх роботах, де панує вселенська гармонія і любов. Звідси й визначення напрямку, в якому працює Лещенко — Paradise art, тобто «райське мистецтво».

У роботах Лещенка є дещо від ікони. Його малярство може зцілювати, робити світ світлішим і кращим. Без перебільшення, він — релігійний художник. Люди годинами споглядають картини Лещенка, живляться їхньою доброю енергією, медитують біля них. Дітям кортить торкнутися полотен, гладити їх. Євген Лещенко зізнався, що здебільшого саме так сприймають його роботи. «Був один випадок, коли в майстерню прийшов знайомий. Сів біля мене, дивився, розглядав усе, а тоді настільки заглибився у картину, що знепритомнів», — згадує Лещенко. А за дітьми, особливо зовсім маленькими, встигай тільки дивитися. Коли бачать картини Лещенка, їм так і хочеться розігнатися і вбігти у фантастичний світ, створений криворізьким художником.