Дев’ять вимірів душі

17.03.2010
Дев’ять вимірів душі

Отцеві Арнальдо Панґрацці в Українському католицькому університеті подарували вишиванку.

Давнє вчення про дев’ять вимірів душі своїм корінням сягає ще єгипетської культури, а тому вкрите товстим шаром таємничості. Звідти на світ Божий його знову витягнув Жорж Гуджиєв (греко–вірменський філософ і містик) у ХХ сторіччі. Еннеаграма (з грецької «еннеа» — дев’ять, «грама» — зображення) має графічний вигляд дев’ятираменної зірки. Зараз вчення про неї дуже популярне й широко застосовується в психотерапії, бо досліджує грані особистості. Відповідно до назви, є дев’ять еннеатипів (їх іменування дещо відрізняється, залежно від авторства): Ідеаліст, Помічник, Організатор, Митець, Спостерігач, Співпрацівник, Оптиміст, Головуючий та Миротворець або ж Посередник. Як твердить отець Арнальдо, еннеаграма — не доктрина спасіння, але інструмент самопізнання. Адже чимало людей сліпі у своєму способі бачити інших.

Отець Арнальдо Панґрацці — професор Міжнародного богословського інституту Camillianum (м. Рим), відповідно — чернець ордену Камілліанців, президент Італійської асоціації еннеаграми. Він в Україні уже не вперше. Мета цього приїзду — дводенний науково–практичний курс. Ініціатор заходу — Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я Української греко–католицької церкви. Місце проведення — Український католицький університет у Львові.

«Свого часу я цікавився багатьма теоріями — гештальт–терапією, тенденційним аналізом тощо. Але остаточно прийняв саме цю систему — вона миттєво досягає серця людини, вловлює суть проблеми і швидко вирішує її. Це вчення потребує 24 семінарів, на яких я більш суттєво розглядаю типажі та їхні взаємовідносини, ставлення до життя, побут у родині, релігійну активність, духовний ріст кожного з представників дев’ятки. Це наче така собі манера дивитися на світ — можна бачити довкола тільки стіни й стелю, але є шанс уздріти за ними небосхил», — пояснює професор–богослов. Арнальдо Панґрацці належить до ордену Камілліанців. Засноване 1584 року святим Каміллом де Леллісом у Римі, це згромадження свою діяльність концентрує винятково на допомозі недужим та соціально неблагополучним людям. Що ж до використання еннеаграми в католицькому контексті, зазвичай не сумісному з явищами на кшталт нумерології чи зодіаку, отець Арнальдо заспокоює — пересторог нема. Християнство, на його думку, взагалі нічого, окрім гріха, не заперечує. Адже в Євангелії розповідається про трьох царів, які в часі Різдва йшли за зіркою, себто дивилися в небо. Проте дещо обережне ставлення Церкви до самої езотерики зумовлено тим, що часто люди надто категорично керуються символами чи цифрами в житті, сприймаючи їх як остаточні знаки долі — вибирають за ними кохання, роботу, визначаються в дружбі. І тут є певна небезпека, бо езотеричні знання не абсолютні, вони радше підказують шляхи, а не торують їх. Натомість людина схильна бачити в них певну магічну формулу і, як результат, відмовляється від боротьби з обставинами, роботи над своїм життям, використання внутрішніх сил.

Згідно з теорією о. Панґрацці, людську особистість формують дуже чіткі складові: 40 відсотків генетики, 30 відсотків виховання і 30 відсотків самостійного етичного вибору. Відтак остаточний висновок — стати Матір’ю Терезою чи Гітлером — кожен робить індивідуально. Еннеаграма служить для самоідентифікації, допомагає зупинити прагнення бути кимось іншим. Її вивчення і застосування сприяє також кращому розумінню оточення.

Працює система доволі просто. Президент Італійської асоціації на своєму семінарі вказав на три центри еннеаграми: дії, емоції та інтелекту. Відповідно до кожного з них тяжіють по три еннеотипи, які керуються нутром, серцем чи головою. Водночас чернець–камілліанець повідав про існування у кожного з дев’яти знаків своєї тіні — негативу. Керуючись церковною термінологією, отець Панґрацціо класифікував їх у головні еннеатипні гріхи, а то й пристрасті. Для Ідеаліста, приміром, характерно легко впадати у гнів, другий тип — Помічник — схильний до надмірної гордині, третій марнославний, четвертому притаманна заздрість, п’ятому заважає скупість (причому не так матеріальна, як розумова — він неохоче ділиться мудрістю), шостий змагається зі страхом, сьомий нестримний, восьмий — нахаба, а дев’ятий часто має справу з власними лінощами. Відповідно до гріхів, священик перерахував і чесноти, себто риси, які варто посилити у своєму характері, розвинути на противагу пристрастям. За взірець Арнальдо Панґрацці пропонує брати особи святих, яких він також еннеаграмно пронумерував. Серед відомих — під четвертою цифрою Митця — опинився Франциск з Асижу. Його сусід — Спостерігач–п’ятірка — Тома Аквінський. Засновник ордену Єзуїтів Ігнатій Лойола — викапана вісімка, себто Головуючий. Син Божий поєднав у собі ознаки всіх. В Євангелії можна простежити, як Він по–різному реагує на світ, щоразу змінюючи характер поведінки — пояснює о. Арнальдо. Це багатство Його образу — ще один доказ людству, що кожен із нас може стати досконалим.

Внесок італійського семінару в українську медицину надважливий — переконаний організатор зустрічі, Голова комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я Степан Дмитришин. «Не треба бути великим експертом, щоб твердити, що сучасна система охорони здоров’я, і я говорю не лише про Україну, швидше нагадує корпорацію з ремонту автомобілів, аніж ділянку, де лікують живих осіб. У минулому медицина мала справу з «пацієнтом», що з латини перекладається як «той, хто терпить». Сьогодні «пацієнт» перетворився на «клієнта». Наслідки дегуманізації сфери охорони здоров’я очевидні. Натомість еннеаграма допомагає побачити у кожній людині особливий внутрішній світ. Відтак, скажімо, медики, які прослухали наш семінар, перестануть асоціювати хворого лише з його діагнозом, ураженим органом чи то палатним номером, але побачать перед собою унікальний випадок людського страждання», — впевнений Степан Дмитришин. Тема настільки заінтригувала українську публіку, що, замість запланованих 60 учасників лекцію прослухало 113 осіб. З еннеаграмно–втаємничених — працівники охорони здоров’я, капелани, волонтери, представники чернечих згромаджень та соціальної царини. Також до перекладу готується книга отця Арнальдо Панґрацці, в Україні її планують видати вже наступного року.

Маріанна КУЗАН

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>