Пелюстка з маминої вишні

09.02.2010
Пелюстка з маминої вишні

Меморіальна дошка на будинку в Полтаві, де жила співачка. (Фото автора.)

Її серце зупинилося 9 лютого. Тож саме цього дня учні та вчителі Землянківської загальноосвітньої школи Глобинського району покладуть квіти на могилу уславленої землячки, побувають біля її батьківської хати в рідній Корещині, відвідають споруджену тут за клопотанням Раїси Панасівни По­кровську церкву. А потім обов’язково зупиняться біля встановленого на подвір’ї школи першого в Україні пам’ятника воістину народній співачці, щоб укотре вклонитися «хрещеній матері» свого навчального закладу. Бо ж навіть своєму сьогоднішньому статусу «повноформатної» середньої школи остання завдячує найвідомішій випускниці. До 2002 року школа, яку тепер названо її ім’ям, була неповною середньою, та за сприяння співачки піднялася на вищу сходинку, оновилася...

У жовтні 2006 року тут відкрили музей–світлицю Раїси Кириченко. Його знають уже не тільки в Україні. А в грудні минулого року саме цей «іменний» шкільний музей із сільської глибинки виборов третє місце на все­українському конкурсі серед подібних громадських скарбниць історії та культури. Ще б пак — далеко не кожна з них може похвалитися такими раритетами, як концертна сукня та шаль видатної співачки чи її черевички. Є навіть той баян, з яким Рая Корж (таким було дівоче прізвище майбутньої Берегині української пісні) виходила на сцену «рідного» сільського клубу в далекі 50–ті роки минулого століття...

Усе те — дарунки її чоловіка, багаторічного соратника Раїси Панасівни на життєвій і творчій нивах, блискучого музиканта Миколи Кириченка. Він і зараз не полишає ту скромну хатину в Корещині, підтримує в ній вогник життя, у теплу пору року мешкає тут практично постійно. А звідти до школи в Землянках — десь із кілометр. «Микола Михайлович був у нас кілька днів тому, — говорить власкору «УМ» завуч школи Вікторія Срібна. — Як завжди, поклав квіти до пам’ятника дружині. До речі, саме він подбав і про те, щоб цей пам’ятник, відкритий у жовтні 2008 року, нещодавно трохи «підправили». Тож тепер образ нашої землячки став виразнішим, досконалішим, так би мовити, ближчим до оригіналу».

І без того багата книгами, іншою друкованою продукцією, аудіо– та відео­матеріалами експозиція постійно поповнюється. В тому й сьогодні, на переконання пані Вікторії, проявляється одна з визначальних рис людського єства співачки — гуртувати довкола себе щедрих на добро і таланти співвітчизників. Особливо зворушливими стали останні подарунки музею жінки–інваліда, талановитої народної майстрині з полтавської глибинки. Спершу на Покрову, коли відзначали чергову річницю від дня народження співачки, ця шанувальниця її таланту надіслала вишитий власноруч портрет Раїси Кириченко. А щойно тут одержали від неї ще один такий же портрет легендарної полтавської піснетворки Марусі Чурай.

— Сьогодні наш загальношкільний захід із присвятою Раїсі Панасівні називатиметься «Пречиста пелюстка з маминої вишні», — продовжує Вікторія Срібна. — Діти розповідатимуть про життєвий і творчий шлях видатної землячки, згадуватимуть відвідини нею рідного села, нашої школи. А найбільше в цей день, звичайно ж, буде її пісень. Хоча про Раїсу Панасівну ми зі своїми учнями говоримо не тільки до певних дат — постійно. На її прикладі вчимо справжньої любові до своєї малої батьківщини. Не всі знають, що трудовий шлях вона починала зовсім не на сцені — телятницею на колгоспній фермі. Та ніколи цього не соромилася, не цуралася рідного села. Навпаки, завжди говорила про себе як про сільську жінку. І ніколи не приїздила до нас такою собі «весільною генеральшою». Доки було здоров’я, допомагала мамі, бралася за найтяжчу сільську роботу. І водночас зробила для земляків стільки добра, що вони пам’ятатимуть її завжди.