Лев Толстой як дзеркало російського постмодернізму

26.01.2010
Лев Толстой як дзеркало російського постмодернізму

Найбільш очікувана подія сезону нарешті втілилась у вишуканий поліграфічний артефакт із концептуальною, як завжди, обкладинкою. Отже, йдеться про нову книжку «найбільш загадкового автора сучасної літератури», а також «живого російського класика», як сьогодні називають Віктора Пєлєвіна, який зумів вивести власне елітарне чтиво на рівень масового ринкового продукту.

...Розповідаючи у своєму новому романі з концептуальною назвою «t» альтернативну історію Льва Толстого, якого він перетворює на майстра бойових мистецтв графа Т., Віктор Пєлєвін заодно розкриває таємниці власної письменницької лабораторії. Яка в його дошкульній інтерпретації сучасного книговидання більш скидається на пекельну кухню. Навіщо це найпопулярнішому російському письменнику і справжньому божеству епохи постмодернізму? Як вважає один із героїв його роману, боги бувають різні, тож із деякими з них можна навіть поспілкуватися, як у грі в ляльки. Так, мовляв, і «происходят спиритические сеансы, чревовещания и прочая земная эзотерика».

У спілкуванні автора роману «t» з читачем важко знайти полемічну продухвину, оскільки модель декадентської світобудови початку ХХ століття, до якої Пєлєвін віддавна має пієтет, не передбачає відступництва. Або ти віриш у казку, в якій пригоди графа Т. вигадує ціла бригада найманих авторів на чолі з Аріелем Едмундовичем Брахманом, щоразу знайомлячи тебе з новими варіантами замовного сюжету в стилі голлівудських бойовиків, або ти поза межами гри в класики. Якщо повіриш, то втрата самоідентифікації тобі гарантована, оскільки в романі–грі ще й постмодерна «смерть автора» інтерпретується, і треба шукати ресурси для відродження власного «я». «С другой стороны, найти читателя в себе. Как это интересно... — міркує герой роману. — Как необычно. И как точно, как глубоко! Замечательная метафора».

Загалом метафор у новому романі Пєлєвіна не бракує. З одного боку, маємо опосередковану — через історію відомого поета–філософа Соловйова — критику автором «t» свого власного методу роботи з масами: загравання з модними релігіями, молодіжними субкультурами і рештою спрофанованих соціокультурних ідей. Що, зокрема, в романі «t» завершується духовною катастрофою, до якої «тонкого философа и поэта привело увлечение восточным панмонголизмом и языческим неоплатонизмом, переросшее затем в неудержимую страсть к католичеству и завершившееся падением в темную бездну экуменизма». З іншого боку, змальовуючи Соловйова мало не засновником дисидентського руху, Пєлєвін кидає камінь у город постмодерніста Володимира Сорокіна, який у своєму романі «Голубое сало» вже клонував російських класиків і який ну дуже полюбляє точну реалізацію метафори. І тому, за сюжетом «t», філософ Соловйов має учнів із відповідними здібностями — Андрій Білий вміє зливатися з білою стелею, а Олександр Блок, блокуючи, не пропускає жодного удару.

Так, змагаючись із недобитками російського постмодернізму, в чому йому допомагає Федір Достоєвський, який полює за мертвими душами у постапокаліптичному Петербурзі, граф Толстой виборює в романі Пєлєвіна право на своє власне існування в чужому сюжеті, відмовляючись від ролі гравця в інтелектуальний крокет. Рятуючись разом із ним від численних погонь і беручи участь у достоту комп’ютерних сутичках, ми заодно дізнаємось про можливі варіанти реорганізації автором роману «t» існуючої світобудови. Спочатку язичниць­ка віра, за якою людина — це лише «божественная подворотня, сквозь которую движется хоровод страстей и состояний», не дозволяє нам досягти ідеалу. Потім уже сам ідеал у вигляді Граалю — «это мумия Иисуса Христа, примотанная истлевшими бинтами к кресту в специальной синагоге под Ватиканом, с помощью которой масоны из мирового правительства управляют ходом истории». Наостанок підземний старець Федір Кузьмич учить нас тому, що «Русь есть плывущая в рай льдина, на которой жиды разжигают костры и топают ногами, чтобы льдина та треснула и весь народ потонул».

Складно сказати, куди податися бідному християнину і що робити йому з цим набором сюжетних ходів, стилістичних обманок і квазіфілософської мішури, зібраними у черговому вариві сучасного класика російського постмодернізму. Вибір — за читачем, якому велемудрий Пєлєвін пропонує бути автором. І то не лише роману, а й власного життя.

Ігор БОНДАР–ТЕРЕЩЕНКО