Людина поза кадром

Сьогодні у Харкові на вул. Сумській, 3 успішно працює велика книгарня. Тривалий час із цим будинком траплялися каверзні ситуації. Не раз на різних поверхах будівлі без явних причин спалахував вогонь. Подейкують, що у далекому минулому хтось позаздрив успіхові першого власника будинку — відомому фотохудожнику і піонеру кінематографа дореволюційної Росії Альфреду Федецькому і наклав прокляття на нього і його фотоательє на Сумській, 3. Інакше годі пояснити містику, пов’язану з ім’ям Федецького.

Фотограф царів і митців

Про Альфреда Костянтиновича Федецького (народився в 1857 році), поляка за походженням, який більшу частину свого життя жив і працював у Харкові, мало хто знає не тільки у рідному місті, а й у середовищі кінознавців і фотолюбителів. Звісно, той факт, що через півроку після винаходу «сінематографа» братами Люм’єрами він першим в Україні й Росії «оживив» фотографії, знявши хронікально–документальне відео «Святкове перенесення чудотворної ікони Озерянської Божої Матері із Курязького монастиря у Харків», вивчають на факультетах кіномистецтва, але дуже стисло і поверхово: ніхто не брався за дослідження життєвого і творчого шляху першого оператора в Україні. Альфред Федецький став першою зіркою кінематографа і великою білою плямою в історії українського кіно.

Якось харківському кінознавцю Володимиру Миславському, автору кількох книг про кіно в Україні і Харкові, випадково до рук потрапили фотографії Федецького. Світлини, хоча й були високої якості і вражали майстерністю, мало цікавили Миславського. Федецький «зачепив» кінознавця тим, що був піонером кінематографа, ще й недослідженим. Але чим більше Миславський вдивлявся у столітні фотошедеври, тим краще розумів — він має дізнатися, яким було життя автора цих робіт. Усе, що пан Володимир знайшов по архівах, музеях і бібліотеках, він описав у книзі «Мистецтво фотографії Альфреда Федецького», яку днями презентував у Будинку кіно.

Петро Чайковський як рекламний агент

На той час жодному фотохудожнику в Росії та Україні не вдавалося досягати такого стрімкого успіху в кар’єрі. Альфред Федецький, працюючи помічником у фотоательє київського фотографа Влодзімежа Висоцького, через шість років засновує свою студію у Харкові. Його фотографії користуються неймовірною популярністю. Федецький не боїться експериментувати, відмовляється від класичної портретної зйомки. Одними з перших клієнтів Федецького стають царі Олександр ІІІ, Микола ІІ, шанований у Росії отець Іоанн Кронштадтський. Федецький з дитинства був палким шанувальником музики і театру. В його фотоательє збираються харківські музиканти і влаштовують концерти. Незабаром він робить цілу серію фотографій музикантів і акторів — польського скрипаля і композитора Констянтина Горського, музичного діяча Іллі Слатіна, піаніста Андрія Шульц–Евлера, Марії Заньковецької, Марка Кропивницького, Миколи Садовського.

Після того, як його фотографії виборюють одна за одною золоті медалі на міжнародних виставках, Федецький на піку слави на два роки перестає фотографувати. Працелюбного фотохудожника з колії вибиває непередбачувана смерть 28–річної дружини Ядвіги. На його руках залишилися троє неповнолітніх дітей: Єва, Євгенія і Марія. Альфред, мабуть, надовго застряг би у сімейних клопотах, якби не приїзд у Харків Петра Чайковського. Відомого російського композитора відразу після концерту шанувальники на руках занесли у фотоательє Федецького. Чайковський був настільки задоволений роботою Альфреда Костянтиновича, що не раз замовляв у нього портрети і всім розказував, який у Харкові «пречудовий» фотограф працює.

Самі Люм’єри заздрили

У Російській імперії Федецького недооцінювали або заздрили його таланту. На Міжнародній фотовиставці в Москві з нагоди 50–річчя заснування фотографії Альфреду Федецькому вручають Малу срібну медаль. Після такої поразки він більше ніколи не виставляється в Росії і бере участь на виставках винятково за кордоном, звідки без золотих медалей не повертається. Про винахід «сінематографа» братами Люм’єрами він знав задовго до їхнього першого публічного показу. Федецький придбав у Франції «хронофотограф» Жоржа Демені й першим у Російській імперії взявся за зйомки. Автор книги Володимир Миславський каже, що у США зберігаються документальні фільми Федецького, в Україні, на жаль, жодного не вдалося знайти. Агенти братів Люм’єрів вбачали у Федецькому конкурента і засипали місцеву пресу оголошеннями, що його фільми нічого не варті. Та на покази Федецького в оперний театр квитки розкуповували за місяць наперед.

На 45–му році життя в Альфреда Федецького починаються проблеми з серцем. Відомому фотографу не вдається добратися в Берлін на лікування, він помирає по дорозі — в Мінську. Помічники Федецького ще кілька років намагаються тримати марку фотоательє, та без майстра знімки не виходять. Відразу після смерті батька доньки виїжджають з Харкова. Молодша Марія у 23 роки повертається на Сумську, 3, у рідний будинок, на роковини з дня смерті матері. Марії не вдається навіть переночувати в колишньому домі. Вночі з невідомих причин дівчина помирає. Її хоронять без розтину. Володимир Миславський розмірковує, що Альфреда Федецького і його будинок прокляли, тому стільки років ніхто не знав про долю цього непересічного чоловіка. Можливо, Федецький сам вибрав Миславського, щоб той своєю книгою зняв прокляття зі славетного фотохудожника й Україна нарешті дізналася про піонера вітчизняного кіно.