Андеґраунд на дивані
Культ «квартирників» повертається. Але якщо у 80–х домашні концерти були потребою, то на сьогодні це або екзотика, або комерція Ольга ЖУК   

Донедавна до нас доходили відео з Пітера, Москви чи Калінінграда, як десь на квартирі у колі шанувальників акустичні концерти давали «Кіно», «Акваріум», «Аукціон», Олександр Башлачов. Наші музиканти про «квартирники» тільки в книжках читали і сприймали їх винятково як легенди про російський рок.

Коли у 2006 році на один із московських «квартирників» запросили «Океан Ельзи», Святослав Вакарчук ніяк не міг «вдуплитися», що від нього хочуть. Він то пиріжками з чаєм ласував, то намагався щось про музику розповідати, то гітаристу Петрові Чернявському «Бітлів» пропонував зіграти. На початку вечірки всі як один «Океани» зізналися, що ніхто з них раніше не бував на «квартирниках» і навіть не здогадувався, що такі тусовки в ХХІ столітті можуть бути актуальними. Якийсь час справді про квартирні концерти ніхто не згадував. Звісно, молодь із гітарами збиралася по квартирах, але такі посиденьки аж ніяк не відбувалися у форматі «квартирників». Сьогодні ні сіло ні впало знову, як у важкі для андеґраунду 80–ті, народжується нова хвиля «квартирників». «УМ» побувала на кількох, попила чаю, послухала музику і заодно розвідала ситуацію: чим «квартирники» «доісторичні» відрізняються від сьогоднішніх концертів «на хаті».