Сфера шоу–бізнесу нагадує горщик, який постійно підігрівається продюсерами різних мастей і завжди готовий виплюнути порцію гарячого варива, часто присмаченого подробицями приватного життя. З одного боку, посвята в особисті сфери — це ніби свідчення творчої неспроможності. З іншого — така поведінка викликає певну повагу до особи, яка не боїться виставити на суд людський інтимні подробиці. Так склалося і з Настею Приходько. Сьогодні скандальна учасниця останнього «Євробачення» з’являється в інформаційному просторі здебільшого з повідомленнями приватного характеру: знайшла бойфренда, завагітніла, підстриглася «під хлопчика», купує обручку, опікується екзотичним «фабрикантом», актором театру «Колесо» Пашою Лі...
От і на інтерв’ю у столичному ресторанчику дівчина прийшла в супроводі цього хлопця, а також продюсера Ігоря Гончаренка. Точніше, чоловіки прийшли раніше. Настя ж, з огляду на п’ятимісячну вагітність, дозволила собі запізнитися. А коли прийшла, її важко було впізнати: маленька, худенька, з кулькою округлого животика під довгим чорним светром — де ті десять кілограмів, на які погладшала вагітна?
— Настю, ви ніби зійшли з постерів проекту «Зірки без макіяжу». Чому ж тоді не брали в ньому участь?
— Мене туди не запрошували — я рідко фарбуюся, а там усі зірки, які ніколи не виходили без макіяжу.
— Ви гарно виглядаєте, незважаючи на таку коротку зачіску. Але образ сучасної популярної співачки має бути більш жіночним. Чому ви наважилися змінити імідж?
— Тому що хочу відростити свій натуральний колір волосся — світло–русий. Насправді я добра і ласкава, а не темна.
— Люди, що слідкують за вашим життям, відразу прониклися питанням: навіщо вам, вагітній, була потрібна участь у проекті «Танцюю для тебе»?
— Є дитина, яка мріє про свою скрипку, і треба було якимось чином зробити, щоб її мрія здійснилася. Тому я танцювала десь місяць, а коли був строк три місяці і вже було складно танцювати, я звільнила місце для Аліни Гросу.
— Ви переймалися за чужу дитину. А як же своя? Навантаження у перші місяці вагітності — великий стрес для організму.
— Чесно кажучи, я не можу назвати свої танці танцями, як це професійно робили Ганна Бессонова чи Руслан Гончаров. Це була більше акторська майстерність: я просто виходила і робила все можливе, щоб привернути до себе увагу. Танцювати мені, звісно, було заборонено.
— Сольний концерт, який мав відбутися в Києві 13 грудня, перенесено також у зв’язку з вашим станом?
— Ні, тому що зараз і вибори, і ось минула епідемія.
У розмову втручається продюсер Ігор Гончаренко:
— Існують ще домовленості з «Інтером» перенести і цей концерт, і «Пісню року» на наступний рік, щоб краще підготуватися. Сподіваюся, до лютого ми гарно підготуємося.
— Злі язики з інтернету пригадують, що літній тур ви так само скасували і що це все пов’язано з тим, що ви не можете зібрати аудиторію.
— Коли квитки не продаються на відомих артистів, вони все одно роблять концерт, тому що вже отримали свої кошти і змушені їх відпрацювати. Їм байдуже — є люди чи немає. Ми ж відмінили тур через контракт із «Євробаченням»: треба було їхати виступати в Іспанію, Францію, Німеччину.
— Мене здивувала присутність імені Ніни Матвієнко на афішах вашого концерту.
— Чому?
— У вас різні жанри.
— Ніна Матвієнко — це перлина нашого українського шоу–бізнесу. Упевнена, що на концерті буде багато молоді, яка, напевне, не знає, хто така Ніна Матвієнко, але знає гурт SMS. А я хочу, щоб вони знали культуру України. Ніна Матвієнко — це культура України. Ми познайомилися з нею на творчому вечорі Меладзе взимку минулого року.
— У вас така спрямованість на Росію — починаючи з «Фабрики зірок», зрозуміло, там легше пробитися...
— Ви дуже помиляєтеся.
— Чому тоді так багато українських артистів їде в Росію?
— Я пішла на «Фабрику зірок», тому що рідна ненька Україна мого таланту та голосу не побачила. І вважаю, що мені дуже поталанило, що я одразу потрапила до російського шоу–бізнесу. Мене «робили» в Росії. Також через деякі причини мене не взяли на «Євробачення» від України. Тому я їду туди, де мене люблять: там багато людей, які голосували за мене, там у мене є фан–клуб. Я не перебігаю з Росії в Україну чи навпаки. Я є і там, і там. Софії Ротару не заважає бути заслуженою артисткою Молдови, України та Росії одночасно.
— Ви так і будете працювати на два фронти?
— Це ви розділяєте Україну і Росію?
— Ну, звісно. Різна історія, культура, ментальність...
— Напевне, Росія довго пам’ятатиме, як я відстоювала свою Україну. Тому я кажу, що Україна і Росія — «мир, дружба, жвачка». Я ніколи не хотіла, щоб ми увійшли до складу Росії. Але й не хочу говорити, що це різні фронти.
Останнє запитання, очевидно, емоційно зачепило співачку, тому наступне ставлю нейтральне: «Ви знову хочете брати участь у «Євробаченні?» Тон відповіді на нього задає Ігор Гончаренко: «Мрія є».
— Хочеться, як і планувалося, поїхати на «Євробачення» від України і співати українською мовою, — додає Приходько.
— Це патріотизм? Чи бажання довести своє — я цього хотіла і я це зроблю?
— Я люблю свою Батьківщину, свій Київ. Ніколи не прагнула купити житлоплощу в Росії, лише знімала і завжди хотіла додому.
— Ви живете у власному помешканні в Києві?
— Так, у мене тут усе. Але зараз я живу з батьками: через вагітність, і мені допомагає мама — слідкує за вітамінками, харчуванням.
— Ваша мама працює в Міністерстві культури?
— Так, вона — експерт із вилучення нелегального відео на митниці. Все, що має йти в кінотеатрах, чи будь–які фільми — все проходить через мою маму. Крім того, вона викладає в Університеті театру і кіно ім. Карпенка–Карого — історію театру.
— У вас дуже стрімка кар’єра, яка вписується у схему сучасної музичної індустрії: участь у різних шоу, постійна присутність в інформаційному просторі. Але ця кар’єра швидкоминуча. Якою ви себе бачите в майбутньому? Чого хотіли б досягнути?
— Двома словами на це неможливо відповісти. Я не хочу дивитися уперед, мені подобається те, що відбувається зі мною кожного дня, я насолоджуюся кожним днем. Якщо цей тиждень вже існує — то дуже добре. Якщо його немає — немає кар’єри, і тоді починається паніка: ти нікому не потрібен. А коли я знаю, що в неділю у мене «Фабрика зірок», — мені вже легше.
— Ви тактик. А не стратег?
Ініціативу знову бере Ігор Гончаренко: «Наша стратегія зараз — взяти участь у «Євробаченні».
— «Євробачення» — конкурс однієї пісні. І, крім пісні, «Мамо», з вашого репертуару публіка нічого більше не знає. У вас є інші пісні? Ви пишете альбом?
— У нас є близько 11 пісень, але їх знають більше в Росії. Щоб донести це до людей, потрібен час, але зараз дуже багато роботи, і ми не можемо все відразу охопити. Ці пісні ми пишемо разом із братом.
— Хто виконує функцію композитора, хто — поета?
— Я пишу музику, брат — вірші. Він пише пісні з 1998 року. Зараз готові дві пісні для Паші Лі та дві — для мене. Одна з них уже «крутиться» — «Любила», ще одна — «Вспыхнет свет» — незабаром буде в ротації.
Півгодинна розмова неймовірно втомила Настю. Вона скаржиться, що в неї болить голова, що вона от–от трісне від шаленої зайнятості. Тому мені стає ніяково, що я знущаюся над майбутньою мамою, так, ніби я сама не жінка. Ситуацію «розрулює» Ігор Гончаренко, який по–батьківськи підбадьорює співачку. Півхвилини відпочинку — і ще пару питань на десерт.
— Настю, кажуть, у вас непорозуміння з Аллою Пугачовою, яка через це не запросила вас на запис концерту «Різдвяні зустрічі»?
— У нас хороші стосунки — саме дружні, а не комерційні. Недавно я була в неї на інтерв’ю на «Радіо «Алла». Вона взяла дві мої пісні в ротацію: «Люли, люли», «Вспыхнет свет». А на «Зустрічі» вона не взяла мене через вагітність. Алла Борисівна і вагітну Крістіну не пускала.
— Звідки тоді з’являється така перекручена інформація?
— Комусь я заважаю, когось дратую. Завжди є вороги, які намагаються насолити. Але мені до «лампочки» їхня думка. Думка громадськості — це думка людей, яких узагалі не запитують. Тому мені все одно, що говорять про мене. Головне — що говорять.
— Чому вирішили виходити заміж після народження дитини?
— Я хочу весілля, і ми його планували (майбутній чоловік — Нука Кухілава, бізнесмен і екс–гравець одеського «Чорноморця». — Ред.), але коли дізналася, що вагітна, то довелося шлюб відкласти. Вагітність же не відкладеш. Але я дуже рада, що зі мною це сталося у 22 роки. Тому що не хочу сидіти, як деякі артисти, і думати: «Де взяти того чоловіка?».
Анастасія Приходько — вроджена киянка. Народилася 21 квітня 1987 року, за зодіакальним гороскопом — Телець. Уперта й цілеспрямована, хоча стверджує, що в гороскопи не вірить. Стати співачкою мріяла з дитинства, тому закономірно, що навчатися пішла в Київський музичний інститут ім. Глієра на спеціальність «народний вокал». Проходила кастинги у гурти «Віа–Гра» і «Гавана». У 2007 році потрапила на шоу «Фабрика зірок–7» і стала переможницею. У 2009 році брала участь у «Євробаченні» від Росії, зайняла 11–те місце. Дозвілля присвячує шахам, кінному спорту, тайському боксу.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
