Надзвичайно прибутковий крах

З одного боку — тендітна патріотична жінка, а з іншого — пихаті олігархи, котрі затискають гроші (близько 8 млрд. гривень), обкрадаючи державу. А якщо так, то настав час діяти за революційним сценарієм — відібрати майно і поділити його поміж своїми, тобто «чесними» бізнесменами! Саме так урядовці намагаються подати сьогодні власні взаємини з газовими господарствами, капітали яких не належать першим особам виконавчої влади.

Уже в грудні Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко обіцяє посадити в облгазах своїх повноважних представників, котрі стежитимуть за правильністю розподілу грошових потоків. Як працює така схема у вугільній галузі, «УМ» нещодавно писала. Якщо ж уряд запровадить її в газовій сфері, то вже наступного року експерти прогнозують масштабну кризу і холодні батареї у більшості українських домівок.

«Потужні», поділіться із «слабкою»!»

Двосторонні газові відносини між Україною та Росією неабияк ускладнюються дивним парадоксом: населення за газ платить, але ці кошти дорогою зникають. Прем’єр–міністр у своєму емоційному стилі звинувачує бізнесменів, котрі не причетні до фінансування її, зокрема й передвиборчих, проектів. «Я, сидячи перед вами, до речі, слабка жінка, на відміну від вас, потужних чоловіків, котрі не можуть пояснити, куди діваються гроші», — патетично заявляла вона на селекторній нараді. Однозначний висновок Юлії Тимошенко: на місцях «тирять» гроші за газ!

«Це пересмикування, — заявив «УМ» незалежний експерт у сфері енергетики Олександр Нарбут. — Адже ми не бачимо прозорого формування списку боржників, шляхів формування боргів. Тим часом зробити це неважко: свого часу, скажімо, уряд оприлюднював реєстр найбільших боргів. На жаль, таку практику припинили після того, як нинішній Прем’єр зайняла свою посаду». Тим часом експерти застерігають: мільярдні «борги» не мають жодного стосунку до поточної діяльності компаній. Це, переважно, переписані борги 90–х років, отримані внаслідок відповідних «реформ».

На думку Нарбута, твердити, що обл­гази «жирують», маючи захмарну рентабельність, а «слабка жінка» платить за їхніми боргами, — не зовсім правильно. Вірніше, зовсім не правильно. Адже для чого тоді уряд запровадив 70% субсидування різниці між вартістю імпортного газу та ціною для споживача? Тим паче, що всі види діяльності і навіть витрати облгазів жорстко регулюються державними органами. Самі керівники газорозподільних підприємств показують результати, за якими рівень їхньої прибутковості зазвичай балансує на межі нуля. У час кризи ситуація загострилася. Так, за даними статистики, за дев’ять місяців нинішнього року сукупні прямі збитки підприємств галузі становили 700 мільйонів гривень. А враховуючи вимушене переведення працівників на скорочений робочий тиждень та зменшення фонду оплати праці, збитки перевищують 1,1 млрд. гривень.

Спочатку довести до банкрутства...

Причин тут кілька. Як відомо, колосальних збитків галузь зазнала внаслідок різкого скорочення обсягів транспортування газу — основного джерела доходів. Водночас майже вдвічі зросла вартість газу на технологічні потреби (ще один наслідок «блискучого» газового контракту між «Нафтогазом України» та «Газпромом». — Авт.), що серйозно вплинуло на собівартість. При цьому уряд та НКРЄ відмовляються визнати очевидне: рівень зарплатні і технологічні витрати, втрати газу в мережах фактично не залежать і не можуть залежати від обсягів газу, наданих НАК «Нафтогаз України» для транспортування.

У березні нинішнього року, до речі, уряд публічно погодився з аргументами галузевих профспілок і навіть ухвалив постанову, якою рекомендувалося до 15 квітня встановити тариф з урахуванням повного відшкодування витрат підприємств із газопостачання та газифікації. Проте жодних кроків у цьому напрямі Кабмін не зробив: наближався час президентських виборів, а його очільниця вже почала змагатися за це крісло. Уряд проігнорував запропоновані механізми зміни тарифів без підвищення цін, а навіть із їх зниженням (!!!) для споживачів. «Наприклад, перехід до загальноприйнятого в країнах ЄС принципу замовлених потужностей, який передбачає надання технологічного газу постачальником послуг або використання на такі цілі газу українського видобутку, який значно дешевший за імпортований», — написали керівники галузі у спільному відкритому листі Президентові України Вікторові Ющенку.

З точки зору людини, яка «сидить на трубі», пояснити такі дії чиновників можна: урядовець лобіює поставки імпортного палива. Маючи з цього власний інтерес. З точки зору державних інтересів — повний нонсенс та велика небезпека.

Збитки для держави — прибутки для уряду

За твердженням експертів, збитковість роботи розподільчих підприємств пояснюється небажанням уряду нарешті реформувати газову галузь. Натомість нинішній Кабмін активно втілює на цьому ринку різноманітні прибуткові схеми. І тим самим створює загрозу не тільки для роботи підприємств, а й для надійності самої газотранспортної системи України. Більше того, незважаючи на стратегічне значення галузі для національної економіки, належність державі контрольних пакетів акцій найбільших міськ– та облгазів, їх бюджетоутворюючий статус в усіх областях України, газорозподільні підприємства штучно і цілеспрямовано доводяться нинішнім урядом до розвалу, банкрутства і примусової ліквідації.

«З одного боку, це чудова можливість отримати політичний вплив, — продовжує Олександр Нарбут. — З іншого, Юлія Володимирівна сама успішно працювала на газовому ринку і чудово знає систему взаєморозрахунків». Тобто, коли промисловість зменшила споживання газу удвічі, «взяти гроші» за блакитне паливо найпростіше у населення. Чим і займається нині уряд. «Зрештою, така активність чудово ілюструє правильність намагання уряду передати всі трубопроводи з балансів газорозподільних підприємств в управління новоствореному ДП «Нафтогазмережі», — каже експерт. Іншими словами, з чужих рук — у «свої».

Проблем у такій передачі є кілька. Насамперед, порушується конкурентне середовище на і без цього не надто прозорому газовому ринку. Уряд також виходить за межі власних повноважень, суперечить цілій низці законів, зрештою, існує великий ризик, що колос на нестійких ногах — НАК «Нафтогаз України», — маючи величезні борги, зуміє налагодити безперешкодну роботу розподільчих мереж, що виконують, окрім технічної, також і соціальну функцію.

Утім підготовча робота у цьому напрямі вже ведеться. Державні структури вже заднім числом ухвалюють відповідні ліцензійні рішення, без відповідної інвентаризації передають майно, працівників ставлять перед вибором: або хороші умови і висока зарплата у новоствореному підприємстві, або шантаж і залякування звільненням з роботи. Натомість велика біда таких підприємств — невеликий досвід роботи та недостатня матеріальна база: державна структура, перебуваючи у боргах, багато дозволити собі не може.

КОМЕНТАР

«Нас порятують тільки реформи!»

На думку Олександра Нарбута, намагання Юлії Тимошенко впливати на ситуацію — це приклад її адміністративного стилю, який може призвести газорозподільчі мережі до розвалу та величезних втрат для держави. Натомість існують ринкові механізми: реформування ринку, запровадження прозорості та гарантування прав власників.

А ТИМ ЧАСОМ...

Гроші, виявляється, є!

Попри складну фінансову ситуацію та переддефолтний стан для реалізації задуму Прем’єра НАК виділив підприємству «Нафтогазмережі» 1,6 млрд. гривень! На думку експертів, ця цифра підозріло нагадує розмір дефіциту обігових коштів розподільчих підприємств за умови їхньої нульової (!) рентабельності. Іншими словами, за ширмою справедливих гасел відбувається «перекачування» грошей — у вже підставлені кишені.