Ну дуже корисний наркотик!..

Через «забобонність» вітчизняного законодавства українські фермери суттєво скорочують посіви технічних сортів конопель. Адже навіть при мізерному вмісті психоактивних речовин за рослинами треба організувати спеціальний «догляд»: з охороною, собаками та спостережними вежами. Такі умови суттєво підвищують собівартість гектара й роблять культуру непривабливою для фермерів. Однак при зміні цього ставлення коноплі можуть стати достойною альтернативою паливу.

Собак і «вишок» вимагає закон

Щоб зібрати свій конопляний врожай, у Глухівському інституті луб’яних культур орендують у сусідньому господарстві комбайн. «Звичайний, зернозбиральний. На спеціалізовану техніку в нас грошей ніколи не буде», — пояснює «куратор» конопляного багатства Віктор Кабанець. Директор Інституту зупиняє машину біля свіжоскошеної смуги, поруч, розвертаючи машину, радісно посміхаються в об’єктив фотокамери комбайнери. Зразу видно — коноплі збирати їм подобається. Шкода, що працювати доведеться лише три дні — цьогоріч в районі культурою засіяли лише 163 гектари.

Посіяли б і більше, розказують працівники інституту. Проте грошей не вистачило: згідно з умовами ліцензії, яку держава видає на вирощування цієї специфічної рослини, посіви повинно охороняти спеціально найняте агентство: із зброєю, спостережними баштами та собаками. А таке «задоволення» українським фермерам влітає в копієчку. «В середньому по 600 гривень з гектара», — підрахував Віктор Кабанець.

Правда, охороняти на конопляному полі особливо нічого: жодної цінності як наркосировини, глухівські коноплі не мають, зазначають науковці. Вміст психоактивного компоненту тетрогідроканабіолу (ТГК) — у вирощених інститутом рослинах у 50 разів менший визначеного законом максимуму — 0,15 відсотка. Навіть при встановленні законодавчої норми українські депутати перестраховувались. «Наприклад, у Канаді технічними вважають коноплі, у яких відсоток психоактивного компоненту не перевищує 0,3 відсотка, у Європі — 0,2. А ще там технічні сорти взагалі не охороняють», — пояснює заступник директора інституту з наукової частини Рубиль Гілязетдинов.

Зрозуміло, що така різниця в підходах суттєво впливає на собівартість українського продукту. «Уявляєте, як це позначається на конкурентоздатності? В Україні фермер змушений змиритись із тим, що левова частка витрат у нього піде на утримання охорони», — додає він. Саме тому в ліцензійній угоді чітко вказано: весь час охороняти, а залишки — знищити під наглядом міліції.

Хоча насправді в науковців і залишків ніяких не буває: за технологією переробки, в землі залишається лише корінь. А понівечені комбайном стебла після жнив закопують у ґрунт, де ті лежать усю зиму. Тільки потім їх косять та відправляють у переробний цех, де «бадилля» розділяють на серцевину й волокна. «Ми молимось, щоб сніг пішов наприкінці місяця. А то доведеться зайвий місяць «охороняти», — скаржаться науковці.

163 гектари — не межа!

Охороняли коноплю не завжди: ще у першій половині ХХ століття посіви цієї рослини мали стратегічне значення і займали друге місце після нафти. Один мільйон гектарів посівів коноплі — саме таким був показник по Радянському Союзу до Другої світової війни. Однак уже в 60–х хрест на вирощуванні культури поставила третя світова війна — з наркотиками. Під тиском міжнародних антинаркотичних конвенцій більшість країн світу, у тому числі й СРСР, суттєво обмежила цей напрям сільського господарства.

Повністю від конопель не відмовились лише у Франції. Там урядовці «переключились» на вирощування технічних сортів культури, які мають досить низький вміст тетрогідроканабіолу. Отже, навколо коноплі було створено цілу галузь промисловості: з неї роблять не тільки текстиль чи біопаливо — коноплі пристосували навіть для космічних технологій.

Майбутнє рослин в Європі бачать також у будівельній та автомобільній галузях, де все більше використовують біоматеріали та складові рослинного походження. До 2012 року європейці хочуть вирощувати до 400 тисяч гектарів конопель — винятково для зростаючих потреб промисловості.

Не відстають також Росія і Китай: там держава спеціальними програмами стимулює не тільки вирощування посівних конопель, а й розвиває подальший шлях культури до споживача. Побачивши, як зациклені на екологічності європейці скуповують конопляний асортимент китайської легкої промисловості, партійне керівництво КНР скоротило посіви льону. А звільнені площі віддали під коноплі. Китайські ж учені, дуже швидко встановили, що при своїй надзвичайній тепловіддачі (практично на рівні кам’яного вугілля), дві тони конопляної костри (серцевина стебла) еквівалентні одному кубометру природного газу. «Тож площі під коноплями і далі розширюватимуть», — прогнозує науковець.

Проте Україна поки не планує заробити на зростаючій популярності конопель. Значна частина, по суті, каральних санкцій щодо рослини призвела до скорочення посівів конопель. Раніше втриматись на плаву фермерам допомагали державні дотації, які максимально піднімались аж до 600 гривень за гектар — рівно стільки «з’їдала» славнозвісна охорона.

Однак у кризовому 2009–му, від цієї дотації просто відмовились. Як результат — при квоті уряду в 1,1 тисячі гектарів конопель по всій Україні, за підсумками року її ледь набралось півтисячі. «Такий підхід по суті ставить хрест на промисловому використанні рослини. Навіть для поставок напівфабрикату в Європу потрібна стабільність. А наш фермер ще й сіяти не вийшов — а вже підраховує збитки», — скаржиться Віктор Кабанець.

Коноплі — більше не наркотик

Абсурдність закону розуміють і міліціонери. «Як наркотик, технічні сорти не мають жодної цінності. Проте робота міліції чітко визначена законом. А закон, у свою чергу, мотивується тим, що теоретично навіть із цих конопель можна зробити наркотик — хоча й надзвичайно складними лабораторними методами», — пояснив начальник Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС Глухівського району Сергій Науменко. За законом, міліцейська експертиза не передбачає вирахування проценту ТКГ: вона просто визначає, чи належить рослина до роду canabis. Із цього погляду глухівські коноплі — нарко­вмісні, тому й підлягають суворому контролю.

«Ліцензійні угоди все–таки роблять певні поступки для конопель. Наприклад, якщо за посівами маку стежитиме винятково міліцейська охорона, то за коноплями — й приватна охоронна фірма. Що ж стосується знищення — ми робимо все, чого вимагає закон. Якщо написано, що ми повинні бути присутні при знищенні залишків, то вони повинні звідкись з’явитись і таки бути знищені. Окрім того, ми повинні взяти зразки спалюваного — їх ми направимо на експертизу в Київ. Таким чином ми виключаємо можливість підміни», — відзначає Сергій Науменко.

Замахуватись на зміну законодавства в Інституті луб’яних культур поки не думають. Замість цього тут вивели новий сорт конопель. «Якщо закон всі коноплі вважає наркотиком, то ми вирішили піти наперекір усьому, навіть конопляній природі, і вивести такий сорт конопель, який узагалі не міститиме тетрогідроканабіолу. І через десять років ми таки цей сорт вивели», — гордо демонструє висновок центральної експертної лабораторії МВС завідувач відділу селекції конопель Ірина Лайко. Назвати новий сорт рослини планують «Глухівська антинаркотична».

Тепер законодавці не відкрутяться, сподівається селекціонер. «Ми зробили це для тих, хто пише закони. Тепер їхня черга піти назустріч не тільки нам, науковцям, а й фермерам і виробникам», — радісно додає Ірина Лайко.

Виробники поставились до такої перспективи з ентузіазмом. «У нас 40 мільйонів гектарів орних земель. Якби хоча б їхню десяту частину засіювати коноплями — як сівозмінною культурою й використовувати її тільки як енергетичну складову, то при врожаї у шість тонн із гектара ми отримаємо еквівалент 12 мільярдів кубометрів газу», — розказав директор компанії Agro–Hung Едуард Тян.

Його компанія уже почала випускати конопляні паливні брикети. Проте за два роки зрозуміли, що спалювати коноплі в печі — не найбільш вигідне застосування культури. «Ті ж дві тонни конопляної костри у спеціальному будівельному розчині — це будинок на 200 квадратних метрів. Такі будинки уже на повну силу будують у Франції. І саме туди зафрахтований майже увесь наш цьогорічний врожай», — підсумовує Едуард Тян.

Віктор МЄЛЄХОВ,
Cоломія СКОРИК

КОМЕНТАР

Ірина Хохлова,
старший науковий співробітник з розробки та впровадження нових технологій Київського національного університету технології та дизайну:

— Зараз вирощений в Україні врожай вивозять в Китай, Польщу, Німеччину. Волокно переробляють у пряжу (Китай) чи папір (Франція). Німеччина ж взагалі постачає нам гранули з відходів переробки луб’яних волокон по 1,5 Євро за кіло. При ц­ьому закуплені в нас волокна обходяться іноземцям лише по 200 доларів за тонну. Ці гранули використовували, наприклад, при будівництві автодороги Київ—Одеса, а зараз — ще при зведенні п’яти нових автобанів. Зрозуміло, що країнам–експортерам така ситуація вигідна, адже Україна, по суті, фінансує їхні економіки.

Нам же не вигідно не тільки переробляти, а й вирощувати луб’яні культури. Адже ПДВ тут сплачується не удвічі, а в п’ять–сім разів більший. Зокрема, при вирощуванні, первинній переробці, котонізації, прядінні, ткацькому виробництві, обробці та при пошиві готової продукції з конопель. Виходить сім разів по 20 відсотків. В результаті ціна стає такою, що готову продукцію неможливо буде продати ні в Україні, ні у світі.