Дарина Сумська: Дуже важливо

02.10.2009
Дарина Сумська: Дуже важливо

(Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

Можливо, моїй візаві не сподобається читати про це, але правди ніде діти: краса Дарини в першу мить просто збиває з пантелику і плутає думку. Під час розмови з нею не можеш відвести погляду від прекрасних мигдалеподібних очей. Краса цієї дівчини тим більше вражає, що доповнюється позитивною відкритістю і гарними манерами. Що сказати — генетика: батьки — відомі актори. Але Дарина обрала для себе професію співачки. Хоча для підтримки сімейного бренду бере участь у двох театральних постановках компанії «Бенюк і Хостікоєв».

 

«Мрію займатися християнською музикою»

— Дарино, на відміну від вашої кузини Антоніни, дочки Ольги Сумської, ви не так часто з’являєтеся на світських подіях. Це свідомий вибір — обмежувати інформацію про себе?

— Я з’являюся тільки на тих подіях, які безпосередньо пов’язані з мистецтвом: це масштабні шоу, прем’єри вистав, кінофільмів, відвідую Українські тижні моди. І, чесно кажучи, поважаю людей, які знають, куди варто ходити.

— Цікаво, як ви збираєтеся будувати свій шлях до успіху?

— Свого часу я переходила на всі можливі кастинги і познайомилася з усіма українськими продюсерами. У нас є хороші продюсери, тільки, на жаль, якщо за кордоном продюсер сам шукає кошти для талановитого виконавця, то у нас чекають від виконавця, що він знайде собі гроші, а продюсер, частіше за все, обкрадає виконавця. Крім того, важко знайти однодумців, люди прагнуть миттєвої слави, а я переконуюся, що талант іде до успіху довго — з десяти років. У мене було кілька гуртів у різних стилях, але через деякий час розуміла, що члени команди, а переважно це хлопці, чомусь чекають усього від мене. Тягнути на дівочих плечах хлопців дуже важко...

Якщо ж узяти «Фабрику зірок», то давно відомо, що там усе куплено. У першому проекті, коли Юрій Нікітін був продюсером, я пройшла всі сім кастингів. Але під час медичного обстеження (фіналісти мали жити в одному колективі наступні три місяці) у мене виявили трохи занижений гемоглобін, що ніяк не впливало на моє самопочуття, але керманичі проекту за це вхопилися. Тоді уже в «Зірковому домі» на моєму місці з’явилася Даша Астаф’єва, яка не проходила жодного кастингу, але мала продюсера Нікітіна. Також говорили, що переможець Олександр Бодянський ніби був протеже Філіпа Бедросовича.

— Але у вас також не останнє ім’я.

— Так. Мені Ірина Лисенко, директор «Нового каналу», тоді сказала: «Ти — Сумська, у тебе й так усе вийде». Тепер я розумію, що сталося якнайкраще, тому що більшість тих хлопців і дівчат мріяли не так про своє місце в шоу–бізнесі, як постояти на одній сцені з відомими виконавцями. Крім того, мене здивувало, що дехто не мав не тільки музичної освіти, а й практики співу, не вмів спілкуватися з аудиторією. Тому я зрозуміла, що продюсерам проекту потрібні люди, з яких можна «щось» зліпити, не враховуючи природу і сутність людини.

— Чому ви обрали кар’єру співачки?

— У 13 років батьки помітили, що у мене прорізався доволі непоганий голос, і моя тьотя порадила мені йти або в театральний, тому що генетика, або — в естрадно–цирковий. Я вибрала Київський державний коледж циркового мистецтва, вокальний факультет, тому що співати мені більше подобалося: якраз тоді з’явилися такі виконавці, як Уїтні Х’юстон, Мерайя Керрі. В естрадно–цирковому, до речі, також вивчають акторську майстерність. До музики також здатний мій молодший братик Славуня: він грає на фортепіано, гітарі, зараз на барабани пішов.

— До теми кастингів. Я чула, що ви також проходили кастинг у дівчачу групу «Пающіє труси».

— Так. Але, скажіть чесно, ви мене там бачите?

— А ви себе там бачили?

— Коли людина приходить на кастинг, вона не завжди знає точно, що там буде. Колись мене брали в гурт «ВІА Гра» — це був перший набір. Мені було 15 років, і хоч за зовнішніми даними я підходила, та, як мені здалося, мене не взяли через те, що у мене замало вальяжності та «пошлості». Насправді з’ясувалося, що дівчата з гурту займаються ескорт–послугами. Але цей шлях не для мене. Недарма там часто міняється склад. Я чула з часом від інших продюсерів, що вони бачать мене як солістку.

—  «ВІА Гра» для деяких дівчат була хорошим стартовим майданчиком щодо сольної кар’єри: Мейхер, Сєдакова, Брежнєва...

— Час показав, що це стартовий майданчик для будь–якої публічної діяльності. А в основному — для вдалого заміжжя. Наприклад, у Брежнєвої багатий чоловік у Москві.

«Навколо мене поки що, на жаль, слабкі чоловіки»

— Дивлячись на вас, у голові не вкладається, що ви не мали пропозицій від багатих чоловіків.

— Були. Але це були не дуже порядні пропозиції — для мене це неприпустимо. І багатий чоловік не дає гарантії успішності, тому що для таких людей найбільшою цінністю є гроші.

— Я так розумію, що ви не маєте хлопця?

— Навколо мене не просто слабкі хлопці, а надто слабкі. Вони не готові ані до серйозних стосунків, ані до одруження, ані тим більше до якоїсь підтримки в роботі. На жаль, зараз коло мене крутяться хлопці молодші за віком, вважаючи, що мені 18 років.

— Ви так гірко говорите про чоловіків, що складається враження, ніби у вас до них певна недовіра. Вони вам чимось допекли? Не виправдали надії?

— Більшість, кого я зустрічала, досить слабкі. Приведу в приклад свою маму — сильну людину: варто було так довго чекати свого чоловіка, про якого вона мріяла ще з інституту, бо познайомилися вони саме там. Але доля склалася так, що кожен мав свою сім’ю. Та Господь поєднав їх, коли вони були вже зрілими людьми, маючи дорослих дітей і працюючи на одній сцені. Я також мрію мати чоловіка, з яким можна було б займатися спільною справою. Тому я переконана, що Бог має для мене мого чоловіка — віруючу людину, цілісну, талановиту й люблячу.

«Я не цураюся свого чудового козацького прізвища»

— Ваша основна робота — це ансамбль Прикордонних в­ійськ України. Чим тоді є участь у компанії «Бенюк і Хостікоєв»? Сімейний підряд? Додатковий заробіток? Просто дозвілля?

— І те, й інше. Дві вистави, в яких я зайнята (італійська комедія «Сеньйор із вищого світу» та український мюзикл «Задунаєць за порогом») — це прекрасний матеріал. У 2003 році мій тато Анатолій Георгійович Хостікоєв запланував виставу «Сеньйор із вищого світу», і з Богданом Бенюком вони вирішили зібрати у ній всіх наших родичів: колишніх чоловіків, дітей, дідулю, бабулю... І коли почалися репетиції, мені здавалося, що я не граю, а живу. Мої батьки, дідуля і бабуля стали моїми першими, єдиними і найкращими вчителями з акторської майстерності. Якби таких педагогів було більше, то наше акторське покоління було б яскравішим і самобутнішим.

— Як психологічно було працювати на одній сцені колишнім — чоловікам, жінкам, їхнім дітям?

— Богу дякувати, у нашій сім’ї люди мають мудрість і культуру. Мій тато — Анатолій Георгійович Хостікоєв — залишився зі своєю першою дружиною у хороших стосунках. І Олин перший чоловік — Євген Васильович Паперний, і мій перший батько — ми всі підтримуємо хороші стосунки, тому великих непорозумінь не було.

— Ваш батько, Ігор Мамай, спочатку грав у виставі. Чи залишився він зараз у складі? Оскільки в інтерв’ю 2006 року він висловлювався з великим жалем щодо розлучення з вашою матір’ю і стосунків із вами.

— Це його особиста справа, не думаю, що це стосується вистави, де він гарно грав свою епізодичну роль. Просто у людей змінюються обставини, зайнятість. І у виставі залишилися саме ті люди, які достойно грають і безмежно бажають грати.

— Ваше прізвище Мамай чи Сумська?

— Я не цураюся свого чудового козацького прізвища. І якби продовжувала батькову кінематографічну династію, то була би Мамай. Але я продовжую династію мого дідулі, який був неперевершеним актором і співаком. Хоча в паспорті я Мамай.

— А в кіно ви знімаєтеся?

— Нещодавно знялася в науково–популярному фільмі «Загублений рай» про життя Миколи Гоголя, режисер — Валерій Плахов–Модестов. Грала молодшу сестру Гоголя у 18 років, а потім її ж — у 40 років.

— Ви живете окремо від батьків?

— Так, я живу окремо з 18 років. Тоді я була такою тепличною рослиною, і тепер вдячна батькам, що вони навчили мене бути самостійною. Це нормально, коли людина у такому віці починає жити окремо. Можу сказати, що я навчилася приймати рішення, про які не жалкую, та й мене ніхто не контролює.

 

ПЕРЕКОНАННЯ

«Я розчарувалася в православній релігії»

— Між «ВІА Грою» та християнською музикою — велика прірва. Що за цей час відбулося?

— Я прийшла до Бога. Перейшла з православної церкви у протестантську, зі старообрядництва у сучасну церкву. Тепер щонеділі ходжу в християн­ську євангельську церкву Живого Бога, де мій пастор — Сергій Балюк (голова Всеукраїнської міжцерковної ради. — Ред.), він веде передачу «Призначення з думкою про життя» на телеканалі «Київ». Завдяки цій людині, моїм вірним друзям із церкви, які молилися за мене, я глибоко увірувала в Бога, стала постійною і слухняною у стосунках із Ним. Завдяки церкві укріплюється моя віра у Бога і міцність мого духу.

— Коли ви поміняли конфесію?

— У цьому році. Ще на початку року розчарувалася в православній релігії, де дуже пропагується культ святенництва, обрядовості й релігійності. До речі, дуже важливий момент — Ісус Христос хрестився в ріці Йордан у зрілому віці. І я вважаю, що людина має хреститися свідомо.

— Дивно, що з такими переконаннями ви хочете пов’язати себе із шоу–бізнесом.

— А хтось же має це змінювати! Крім того, я така не одна. У нещодавньому турі, організованому Українською греко–католицькою церквою, я зустріла музикантів, які дійсно є віруючими людьми, неважливо, до якої конфесії вони належать.

У мене є мрія, щоб частіше відбувалися тури в ім’я прославлення Бога. Щоб у ньому брали участь люди, які самі пишуть і співають сучасні християнські пісні. Я мрію, щоб в Україні християнська музика вийшла на популярний рівень, як в Америці є дуже популярною музика відомого християнського композитора Майкла Сміта. Адже коли зустрічаєш на своєму шляху по–справжньому віруючих людей, то розумієш, що Україна має надійний захист. Такі люди несуть у наше суспільство Божу іскру, любов і тепло.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Дарина Мамай народилася 16 червня 1982 року в сім’ї актриси Наталії Сумської та кінооператора Ігоря Мамая. Закінчила Київський державний коледж циркового мистецтва, вокальний факультет. Працює солісткою в ансамблі Прикордонних військ України. Задіяна у двох постановках театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв» — «Сеньйор із вищого світу» та «Задунаєць за порогом». Озвучує кінофільми («Пригоди Десперо», «Ненароджений»).