До початку навчального року у сквері на перетині вулиць Янгеля і Борщагівської біля Політехнічного університету буде встановлено бронзовий пам’ятник Олені Телізі. Автор — відомий київський скульптор Володимир Щур. Якщо в когось виникає бажання зробити подарунок місту у вигляді пам’ятника, одним із перших, до кого він звертається — це Володимир Іванович. У його майстерні народилися скульптурні образи таких відомих персонажів (більшість з яких, до речі, кияни) — це архітектор Владислав Городецький, актор Леонід Биков, Паніковський, Свирид Голохвастов та Проня Прокопівна. І сьогодні в нього зовсім немає часу на спочинок. Адже залишився ще тиждень, щоб закінчити пам’ятник 16–річній Олені Телізі. «УМ» побувала на місці творіння, де з вогню і бронзи виходять шедеври Володимира Щура.
Усе почалося з того, що КПІ вирішив увіковічити своїх героїв — міністра уряду УНР Івана Шовгеніва та його доньку Олену Телігу, які у 20–х роках минулого століття мешкали в одному з будинків неподалік від інституту. Майбутній поетесі на той час було 16 років, навчалася вона у гімназії Дучинської. Писати почала набагато пізніше, однак для скульптора не це головне. З 1917 по 1923 роки Олена жила у Києві, потім емігрувала в чеські Подєбради, де батько працював ректором Української господарської академії. Для замовника важливим було бачити Телігу з раннього київського періоду. Образ Олени у Володимира Щура пішов легко, без мук творчості. Переглянувши десятки фотографій поетеси, він виліпив із пластиліну єдиний ескіз Олени Теліги, який відразу сподобався замовнику. Скульптурна експозиція буде заввишки 180 см. Олена сидить на лавці під дубочком, у короткому гімназійному платтячку, із замріяним поглядом, поруч парасолька. «Це символ буремних років. Час тоді був тривожний. Парасолька символізує готовність захиститися. Гілка дуба — це міць слова», — роз’яснює скульптурну символіку Володимир Щур.
Робота над пам’ятником тривала цілий рік. Після того, як замовник затвердив маленьку пластилінову скульптурку, Володимир Щур виліпив пам’ятник зі спеціальної жирної глини, заформував її, потім залив формовку воском, після чого вже відливають бронзу. Байку про те, що художники особисте часто поєднують із роботою, і тоді їхні творіння нагадують коханих, друзів чи сусідів, Володимир Щур спростовує відразу. «Коли йдеться про конкретну людину, все робиться з фотографій. В Олени Теліги багато світлин, але немає профілю. Довелося робити інтуїтивно, — зізнається Щур. — Мені приємніше робити жінок, аніж чоловіків. Форми кругліші. І до бронзи вже звик. Коли замовляють із каменю, відмовляю. Бронза надійна, хоча має властивість темніти. Спершу чорніє, а через років 30 позеленіє. Буде як пам’ятник Богдану Хмельницькому».
Для скульптора важливо й те, в якому місці буде встановлено скульптуру. «Мені подобається скверик біля КПІ. Там аура якраз для Теліги. А з другого боку кварталу, біля метро «Політехнічний інститут» замовник планує встановити меморіальну дошку батьку Теліги Івану Шовгеніву. Її я вже теж відлив», — каже пан Володимир. Сподіваємося, що родина Шовгенівих повернеться у КПІ без запізнень і стане улюбленцем киян, як всі скульптури Щура.
