Пересічному громадянину завжди було цікаво зазирнути в замкову шпаринку помешкань народних обранців, а не лише спостерігати по «ящику», як вони з'ясовують стосунки на засіданнях ВР. Нарешті маємо таку нагоду. Третя учасниця «Кальварійського» проекту актуальної прози «Жіночий кулак» врочисто нам її дарує. І пропонує нам авторка не сумнівну пліточку, злостиву побрехеньку, бліду письменницьку вигадку, що її прошепотіли на вухо у глухому безлюдному завулку. Пропонує широкоекранну, мов у кінопалаці, панораму депутатської нелегкої жисті, зображеної самовидцем, довіреною особою, соратником.

— Панi Марино, як ви долучилися до ідеї «Жіночого кулака»?

— Мене залучили до цієї ідеї Діана Клочко з Петром Мацкевичем. Я з радістю погодилася, бо вважаю, що всі авторки «кулака» — початківці. І це буде для нас гарною промоцією.

Скінчився Перший міжнародний конкурс альтистів ім. Зенона Дашака, що проходив у Києві. Фестивалі такого роду ми бачимо і чуємо нечасто — адже за альтом закріпилася репутація інструмента в основному оркестрового. «Альтушка» — так напівпестливо-напівпоблажливо кажуть диригенти. Трохи більший за звичайну скрипку, він і фізичної сили потребує більшої, і розтяжки пальців. «Будеш погано грати на скрипці — в альтисти підеш!» — жартують викладачі. Хоча насправді все виглядає інакше; і треба досить довго вправлятися на скрипці, щоби мати змогу перейти на альт...