«Українська Троя» оживе

13.08.2009
«Українська Троя» оживе

У майбутньому музеї кожен зможе відчути себе древлянином.

Ви коли–небудь куштували «древлянську» кашу з власноруч зліпленого горщика? А чи виймали хлібець із печі віком у тисячу років? Тоді у вас є шанс надолужити втрачене — у Коростені, що на Житомирщині, планують створити стародавнє поселення — музей під відкритим небом, де кожен охочий зможе відчути себе древлянином і навіть пожити у реконструйованому істориками житлі. Принаймні такий благородний історично–туристичний задум виношує місцева влада Коростеня — Інститут археології НАНУ вже розробив відповідний проект. На часі — подолання організаційних та фінансових перешкод.

 

Було місто — буде музей

На місці майбутнього музею уже давно кипить робота: археологи працюють, не покладаючи рук, адже саме тут наприкінці X ст. була столиця древлян. А днями науковці, під час міжнародної археологічної конференції в Коростені, намагалися відтворити елементи побуту древлян і показати охочим, як–то воно жилося предкам у IX столітті. Поблизу розкопаної автентичної пічки–кам’янки, якій уже понад тисячу років, студенти–археологи відтворили таку ж саму — тільки «молодшу».

«Ми її склали з того ж каменю з використанням тієї ж глини, — розказує «чергова» біля плити, студентка Інституту історичної освіти Університету імені Драгоманова Настя Попович, — на ній можна готувати все. Ось поки горить вогонь, готуватиму кашу (пшоняну, бо достеменно відомо, що древляни її їли) з маслом (молочні продукти теж були). А як вигорить, то буде хліб». Використовує Настя для приготування посуд «місцевого виробництва» — студенти–колеги поруч сконструювали гончарний комплекс: самі виготовляють із місцевої глини керамічні вироби (схожі на ті, що були виявлені тут під час розкопок) і випалюють посуд з дотриманням древлянських технологій. Ще подалі — металургійний комплекс: пічка–домниця для виготовлення сиродутного заліза, яма для збагачення залізної руди та ковальський горн. Тут трудяться чоловіки: учні школи традиційного ковальства з Пирогова, гості–археологи з Росії, Чехії.

Зацікавило дійство й учасників Клубу реконструкції слов’ян — вони, з’їхавшись з усієї України, біля колишнього городища розбили свої намети й намагаються «вжитися» в роль древлян — історичне місце на це налаштовує.

Коростень міг стати столицею

«Це городище офіційно занесене до археологічних пам’яток національного значення, — розказує Володимир Польгуй, завідувач Коростенським відділом Житомирського краєзнавчого музею, — адже розкопки довели, що саме на цьому місці відбувалися літописні події 946 року, коли княгиня Ольга спалила Іскоростень: тут усюди були виявлені свідчення великої пожежі. Формально місто впало жертвою Ольгиної помсти за те, що древляни вбили її чоловіка — князя Ігоря. Але, крім того, сучасні історики вважають, що Іскоростень став потужним конкурентом для Києва.

Для науковців цей об’єкт цінний тим, що після спалення місто припинило існування й життя тут більше не продовжувалося. Науковці називають такі об’єкти «закритим археологічним комплексом». Подібних пам’яток в Україні не так уже й багато. Свого часу класик російської археології Кірпічніков навіть сказав, що Коростень — це українська Троя».

Археологічний «улов» за останні роки розкопок дуже втішає наукову спрагу істориків та амбіції коростенців. «Речі, які тут були виявлені, ставлять Іскоростень на один рівень розвитку з таким центром, як Київ. На той час це були рівнозначні міста, — каже керівник експедиції, яка трудиться в Коростені, старший науковий співробітник відділу давньоруської археології Інституту археології НАН України Андрій Петраускас, — рівень матеріальної культури, добробуту дозволяв древлянам створювати серйозну оборонну потужність, і древляни єдині так довго протистояли агресії київської влади. Тому багато вчених пов’язують момент утворення давньоруської держави з єдиною структурою влади саме з падінням Коростеня, древлянської землі».

На місці розкопок фахівці знайшли матеріальні свідчення високого розвитку древлян. «На Красній гірці археологи виявили ювелірну майстерню та чимало прикрас — різноманітні намиста, срібні та золоті сережки, ґудзики, — каже Володимир Польгуй. — Частину з них, можливо, було привезено зі Сходу, Європи. Адже у древлян були добре налагоджені торговельні відносини — на місці городища знайдено дуже рідкісні арабські та візантійські монети. Мали мешканці й хорошу виробничу інфраструктуру — археологами тут були зафіксовані практично всі ремесла».

Відновити древній Іскоростень — амбітний задум місцевої влади. Заступник міського голови Володимир Вигівський каже, що у планах створити на основі архівних історичних розвідок справжній давньоруський комплекс поселень під відкритим небом: відтворити житло древлян, наповнити його експонатами. І щоб кожен відвідувач зміг відчути себе древлянином — не так, як у музеї, де перше правило — не чіпати нічого руками.

Науковці — за подібний музей. Деякі історики навіть не приховують бажання в такому разі переїхати зі столиці у Коростень — попрацювати. «Музей–заповідник під відкритим небом — це чудова ідея, — каже Андрій Петраускас, — оскільки територію охоронятимуть, що для нас дуже актуально: часто коли ми повертаємося сюди, то бачимо, що стінки наших розкопок попсовані, хтось намагався шукати якісь скарби. Зловмисники руйнують унікальні непошкоджені нашарування».

Перше, з чого почнуть коростенці, — відчистять від написів Красну гірку — доведеться залучати пожежників, альпіністів, працювати паяльними лампами. Інакше неможливо: древляни ж бо навряд чи могли прикрасити скелю написами «Тут був Вася».