Не Тихонів «дон»

03.06.2009
Не Тихонів «дон»

Віктор Тихонов (праворуч) втратив довіру «донів». (Фото Укрінформ.)

«Sic transit Gloria regioni» (так минає слава регіональна)... Всеукраїнська відомість наздогнала Віктора Тихонова, головного «федераста» країни, 28 листопада 2004 року, коли він головував на т. зв. «пісуарному» з’їзді в Сіверськодонецьку. Цей подвиг не минувся йому безкарно. Одного червневого дня 2005 року Тихонова викликали до Генеральної прокуратури і піддали нелюдським тортурам: мало не півдня змушували пити чай в товаристві слідчого ГПУ і вислуховувати байки хазяїна кабінету. Рік потому свої страждання Тихонов описав у зворушливому бестселері «Як нас судили»... А ще за три роки громадськість почула іншу версію тих подій від Ріната Ахметова. На прес–конференції в Донецьку 14 травня, в присутності Віктора Януковича, Рінат Леонідович не намагався себе стримувати: «По одній із ним справі проходив Євген Петрович Кушнарьов, царство йому небесне. Кушнарьова було заарештовано; він перебував у камері десять діб і оголосив голодування. Тихонов не був там і десяти секунд... Тому що у Кушнарьова були совість і гідність, а Тихонов біг швидше хорта, домовлявся з усіма, аби врятувати власну шкуру».

 

Медаль «За взяття «Барселони»

Власне, Кушнарьову «шили» тоді оборудки навколо харківського метро; Тихонова ж викликали у справі сепаратизму. Хоча слідство цілком могло зацікавитися, наприклад, долею бюджетних коштів, виділених на працевлаштування безробітних гірників. Тихонов спрямував їх на розбудову... швалень. Ви уявляєте вибійника за швейною машинкою? Однак чомусь Кушнарьова, який на трибуні сіверськодонецького з’їзду точно вирахував відстань від Харкова до Києва і до російського кордону, звинуватили в корупції, а Тихонов, який і надав ту трибуну Кушнарьову та іншим ініціаторам розколу України, відбувся чаюванням у легкій формі за «політичною» статтею.

Утім вищезгадані слова Ахметова були не першим «наїздом» на Тихонова з боку «донецьких». По­чалася ця історія 16 квітня, коли в «Газеті по–українськи» вийшло інтерв’ю з Тихоновим. Серед іншого, він розповів кореспондентці про переговори, які через Бориса Колесникова начебто веде з власником «Шахтаря» про придбання ним луганського футбольного клубу «Зоря».

17 квітня Луганська обласна рада своєму колишньому голові Тихонову Вікторові Миколайовичу присвоює звання почесного громадянина Луганщини. Чи стало це додатковим подразнювачем для Бориса Колесникова, сказати важко, але 29 квітня сайт «Оглядач» публікує розмову з Борисом Вікторовичем, де той, коментуючи тихоновську футбольну ініціативу, раптом вибухнув: «Очевидно, у Тихонова старечий маразм. Переплутав баранячі яйця з північним сяйвом!». І взагалі, краще б Віктор Миколайович пошукав підмоги в Луганській області, «де кермували чиновники, причому за останні десять років вкрали стільки, що утримувати можна було б не тільки «Зорю» — іспанську «Барселону»!»

Коли та чи інша подія (заява, рішення тощо) не подобається луганським вож­дям, вони, не вагаючись, скликають позачергову сесії обласної ради й гнівно таврують кривдників. Аж тут сталося диво: публічно, у брутальній формі ображено честь, гідність і ділову репутацію людини, яку щойно призначили в Луганську почесним громадянином, і — жодної реакції.

Цікаво, що й сам «винуватець торжества» теж не скористався вільним доступом до луганських мас–медіа. І лише після вже згаданої вище прес–конференції Ахметова, певні ознаки тихоновського «спротиву» таки проявилися. Спочатку на офіційному сайті Луганської облради 18 травня з’являється матеріал «Хто замовив Луганщину?». Головний пафос: «Чому в партії заправляють «донецькі»? Адже з нами — сам Віктор Миколайович!..». Облрадою керує вірний друг і учень Тихонова Валерій Голенко, який вісім років просидів у свого наставника мовчазним заступником. Однак підпис під статтею — не його, і навіть не людини з апарату ради, а якогось пересічного «члена Партії регіонів». Жоден із «видатних» регіоналів Луганщини досі ніяк не відгукнувся на пресування колишнього свого «вождя». Так начебто це не вони ще 31 березня вишикувалися в «мавзолейні» черги, аби поздоровити дорогого Віктора Миколайовича з його 60–річним ювілеєм.

Злазьте, дядьку, з коня

Одна поважна київська газета, коментуючи даний конфлікт, висловилася в тому дусі, що ображений Тихонов, залишаючи партію, може забрати з собою «мільйон виборців Луганщини». Будемо вважати це наслідком необізнаності колег. Паразитарна луганська «еліта» в особах Тихонова, Єфремова, Голенка та інших жодної самостійної цінності — у сенсі висловлювання електоральних симпатій — не становить. Вони розуміють, наскільки їхнє благополуччя залежить від «старших товаришів», і в жодному разі не ризикнуть піти на вибори, скажімо, до обласної ради в блоці «За Тихонова!». Бо прохідні три відсотки вони, напевно, наберуть, але з кабінетами в представницькій владі розпрощаються.

Тому і роблять вигляд, буцімто нічого серйозного не сталося. Луганський осередок Партії регіонів очолює колишній голова Луганської ОДА, а нині «права рука» Януковича по фракції в парламенті Олександр Єфремов; Тихонов у нього — один із заступників. Переказують, у цій своїй іпостасі Тихонов чотири рази намагався скликати політраду обласної парторганізації, аби та прийняла бодай якусь заяву на його підтримку. Однак «телефонували з Києва» — і засідання... переносилося. Максимум, чого домігся Віктор Миколайович, — це скликання зборів фракції ПРУ в облраді. Ті самі джерела стверджують, що фракція порадила «патріархові» самому залагодити конфлікт із «донецькими». Як мужику з мужиками. Ображений Тихонов... поїхав за кордон. Зализувати душевні травми?

Так, до слова: на момент, коли пишуться ці рядки, на стенді «Почесні громадяни Луганщини» в будівлі обласної ради портрета Віктора Тихонова досі немає. А от експозицію в центрі Луганська «Какие наши годы», присвячену тихоновському ювілею, зняли. Центровою тут була фотографія: Віктор Миколайович — на коні. Та, очевидно, прийшов уже час злазити.