Онучка й бабуся мріють про спокійне життя. (Фото автора.)
Крадіжку юної херсонської красуні родичі неповнолітнього «нареченого» обставили в найкращих традиціях «Кавказької полонянки»: дівчинці накинули на голову мішок, потім нещасну посадили на залізного... «коня» і відвезли в сусідню область... Щоб усмирити непокірну дитину–«наречену», рідня жениха, незважаючи на кризу, купувала для полонянки льодяники, дорогу ковбасу та м’ясо. Проте школярка на знак протесту оголосила голодування і заміж виходити відмовилася навідріз!
Сім’я 11–річної школярки Марини, так само циганки за національністю, на той момент складалася з однієї лише бабусі. Батько зник у невідомому напрямі ще до народження дитяти, а мати — померла в Москві на заробітках. Викрадачі все це знали, як і те, що рідну сестру Марини — 13–річну Віолетту рік тому так само «викрали заміж». Беззахисна дівчинка змирилася зі своєю долею і згодом прислала бабусі записку, що вже завагітніла й тому дала згоду на весілля, щоб старенька не шукала її... Роми сподівалися, що Марина буде такою ж слухняною. Але прорахувалися. Бо, згідно з циганськими звичаями, не можна красти для заміжжя дівчаток молодше 13 років...
«Онучка ще дитина! — бідкається бабуся «херсонської полонянки» Катерина Барієва. — Скільки я живу, ще не бачила, аби таких маленьких крали. Я по хвилинах той злощасний день пам’ятаю. Ми збиралися з Маринкою до школи йти. Раптом відкриваються двері, на порозі незнайомий циган: у нас, скаржиться, зламалася машина, чи можна у вас перепочити? Чому ж — відповідаю — проходьте. Щоправда, чаю або кофєїв у мене нема, але кип’яток знайдеться».
Слідом за гостем з’явилася циганка, сіла на ліжко поряд з онучкою, яка тільки прокинулася. Потім підійшов хлопчина років 13–14. Як згодом виявилося — жених. За словами бабусі, хлопчисько так пильно на дівчинку поглянув, напевно, вона здалася йому дуже милою, і схвально кивнув головою. Тієї ж миті бабусю схопили та замкнули в кухоньці, а внучку потягли до машини. «Як я кидалася! Вікна розбила, хотіла вилізти, та лише руки порізала до крові. А коли якимось дивом таки вирвалася — бігом людей підіймати. Запам’ятала, що злодії були на білому «Опелі», — згадує пані Барієва.
Як уже потім з’ясувалося, батьки «нареченого» дізналися про потенційну наречену через «циганське радіо»: хтось із ромів на базарі розповів про бабусю, що опікується сиротою. У сім’ї цигана підростало восьмеро дітей. Старшому сину саме виповнилося чотирнадцять... За циганськими законами — саме час для весілля. Сім’я жила вельми скромно: глава численної родини навіть читати і писати не вмів. Жили без паспортів та офіційних документів, за своїми, циганськими, законами. На калим грошей не було, тому наречену й вирішили вкрасти.
«Калим за наречену нині виріс до ста тисяч доларів, а в нас таких грошей немає — виправдовувався на суді батько 14–річного «жениха» 50–річний Карим. — Ось і вирішили вкрасти для нього дівчинку в Малій Лепетисі. Це такий звичай: у мене самого вкрали одну з дочок, і вона зараз добре живе з чоловіком. Ми Марину не ображали: навпаки, ставилися до неї, як до рідної. Син її не чіпав — до весілля не можна».
Проте сама потерпіла розповідає іншу історію: «Коли мене затягли до машини, старший циган приставив у бік ножа й наказав сидіти сумирно, бо інакше вб’є. Аби я не кричала, рот увесь час затискали рукою так сильно, що на губах кров виступила. У будинку, де мене тримали, з кімнати випускали лише до туалету, але навіть туди водили, міцно тримаючи за руку. Мені постійно погрожували: не схочеш виходити заміж, заріжемо й тебе, і твою бабусю. Це було як страшний сон».
Виникає запитання, а чому для заїжджих циган саме на Марині світ клином зійшовся? Відповідей кілька: по–перше, по материнській лінії дівчинка належить до циганського роду, тому на неї може бути поширений звичай «крадіжки нареченої». По–друге, дівчинка і нині дуже гарненька, а через кілька років напевно стане справжньою східною красунею. Є ще й третя обставина: Марина жила в глухому селі без батька, який міг би за неї помститися за образу...
«Нам досить швидко вдалося встановити місцезнаходження «циганської полонянки» та її кривдників, — розповідає начальник Великолепетиського райвідділу міліції Володимир Німченко. — Марину завезли аж в Овідіопольський район Одещини. Коли викрадачів затримали, а дівчинку звільнили, то вона була така залякана, що спочатку навіть розмовляти не могла. Та що: вона і їсти не могла! Лише згодом, коли ми відвезли її до бабусі, Марина прийшла до тями».
Для бабусі з онучкою ця історія з викраденням дарма не минула: сім’я перебралася жити в інше село, в будинок до дядька дівчинки — сина Катерини Миколаївни. Домочадці прагнуть не залишати їх наодинці зі своїми гіркими спогадами і страхами. Найбільший жах зараз для Марини — це думка про те, що «мисливці за нареченими» коли–небудь можуть повернутися. І внучка, і її бабуся хочуть одного: аби сторонні раз і назавжди дали їм спокій.
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
