Моє дитинство пройшло під Миргородом, в п’ятнадцяти кілометрах від села, де народився Гоголь. Я ще застав той дивний світ, який при ньому був реальністю, Єрусалимом, Мир–Городом. Тут не було держави тисяча років. Це створило унікальну ситуацію, коли люди жили в якомусь дивному космосі, замкнуто, з певною мовою. Він не мав ніякого відношення до того всього, що відбувалося навколо. Тоді гра як категорія була найвища. Щоб розіграти один одного для людей не було ніяких меж. Цього світу вже немає. Україна як реальність є тільки в Гоголі, Шевченкові і Стефанику.
Ми маємо говорити не про міф, а про унікальність цього світу, де в якийсь момент, у якомусь місті виникла зона, як у Тарковського. Для художника основа — це його дитинство. Якщо у тебе немає дитинства, ти ніколи не будеш художником. Гоголь виник тому, що мав дитинство цього світу, космосу, Єрусалиму. Він не придумав ні однієї речі, писав тільки з дитинства. Його поняття стали основою культури.
Це єдина людина, яка написала справжню історію України. Без нього немає України. «Тарас Бульба» — це страшна історія. Її ніхто просто не читав. Козак — це бандит із татарської, дуже жорстока людина. Те, що ми такі, треба визнати як факт, який можна знайти в одному місці, читаючи «Тараса Бульбу» Гоголя. Тільки не в школі. Наша система освіти — ворог України.
Ми не можемо повернути того досвітнього світу, який у ХІХ столітті описав Гоголь, можемо тільки згадати всередині себе. Без нього нічого не буде. Гоголь — це дорога до пра–пра–пра... Це наша дорога до Адама і Єви, дорога до Бога, до Едему.
Чому ми говоримо, любив він чи не любив. Художник узагалі не може любити. Він же бачить світ, космос. Ви уявляєте кохання на вершині світу, де стоїть людина, як у «Маленькому принці». Там не важливе кохання, важлива реальність. Кохання — видумана річ. У селі космічна хуторська свідомість, там нема такого слова «любов», є слово «зійшлись». Він — художник. Він може гратись у всякі ігри у любов. Ми оперуємо зараз поняттями журналу «Космополітен». Не уявляємо сентименталізму. Він же описував космос. Це біблійні тексти, релігійність, яка була навколо Миргорода. У Шевченка є почуття, душа, але дух — це Гоголь, це божественне. Дух не реагує на наші дрібні переживання — ми щасливі чи нещасливі. У нього нема такої категорії щастя. Є категорія Бога, миропорядку, природи людини, яка наповнена міфологією.
Гоголь — перший, хто почав говорити про міф і релігію. У нього нема розділу, як у церкві, на «Старий Завіт» і «Новий Завіт». Це перша спроба створення нової релігії, яка не знищує всю іншу цивілізацію. На Гоголя не можна дивиться, як на людину. Це космічне створіння, чудо із чудес, це не людина. Ми дивимось із себе, а повинні навпаки. І коли ми з нього подивимося на себе, тоді все буде зрозуміло, і хто ми є, і якого масштабу ця людина, і якого рівня геніальності.
У Києві у вівторок, 30 квітня, стартував Фестиваль української писанки. На ньому було зафіксовано світовий рекорд із наймасовішого розпису майстрами з різних регіонів України. >>
МУР — це молодий музичний проєкт, що в своїх треках висвітлює одну з найболючіших трагедій українського народу XX століття — «Розстріляне відродження». >>
Композитори Ілля Разумейко та Роман Григорів, які створюють разом сучасні опери, а за одну з них навіть отримали Шевченківську премію, — 10 травня у Києві представлять свій новий твір Gaia-24. >>
Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» оголосив переможців відзнаки «Золоті письменники України» під час фестивалю «Книжкова країна». >>
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
У квітні у столиці відбулася прем’єра спільного проєкту Херсонського обласного драматичного театру імені Миколи Куліша та Київського академічного театру «Колесо» — вистави про замасковані надії позбутися самотності «Надвечір’я з рок-н-ролом». >>
