Магічні «острівці»

24.03.2009
Магічні «острівці»

Дніпровські пороги до затоплення. Такими їх зафіксував Яворницький на початку ХХ ст.

Група вчених та випускників фізико–технічного факультету Дніпропетровського національного університету дослідженнями особливості та унікальності Придніпровського регіону в геолого–географічному та енергетичному вимірах займається вже протягом добрих 15 років. Тепер же вони з повною відповідальністю заявляють, що саме дев’ять затоплених дніпровських порогів, розташованих між Дніпропетровськом і Запоріжжям, є нічим іншим, як інформаційним полюсом планети Земля. Але це, за твердженням вчених, лише початок дивовижних відкриттів.

Те ж, що звитяжці ставляться до справи, якій уже присвятили значний шматок свого життя, найсерйозніше, підтвер­джується і створенням програми та общинного фонду під однойменною назвою «Дніпрові пороги».

 

Від Хортиці — до ядра Землі

Самі ж передумови для такої роботи сягають ще 80–х років минулого століття. То­ді перший заступник генерального конструктора знаменитого конструкторського бюро «Південне» Михайло Дупліщев цією темою зайнявся настільки серйозно, що почав будівництво експериментальної установки для досліджень закономірностей випромінювання і розповсюдження природного світла. Однак сміливий задум, який підтримував і президент Академії наук України Борис Патон, до логічного завершення не довели.

Голова правління Дніпро­петровського общинного фонду «Дніпровські пороги» Ігор Шпирка брав участь у цих роботах, будучи студентом фізтеху. Тепер же його осінило щось на кшталт знаменитого «Еврика!». Саме принципи роботи вищезгаданої установки Шпирка вирішив використовувати для вивчення властивостей дніпровських порогів. Значною мірою його до такого підходу підштовхнули й висновки вчених Дніпропетровського національного гірничого університету Валерія Сушка та Андрія Лозового. Саме ці науковці встановили певний зв’язок між дніпровськими порогами і... ядром Землі, про що вже заявили публічно.

Річ у тім, що пороги самі по собі є надзвичайно рідкісним явищем у масштабах планети. Аналогічні нашим, як виявляється, існують тільки в Гренландії. Їх, щоправда, називають гранітоїдами. Проте суть від цього не змінюється. Принципова відмінність полягає лише в тому, що гранітоїди закуті в кригу, отож для досліджень недоступні. Із дев’яти ж дніпровських порогів–островів для досліджень доступні, щоправда, тільки два — острови Монастирський у Дніпропетровську та Хортиця в Запоріжжі. «Класичні» пороги (їх було 9), описані істориком та краєзнавцем Дмитром Яворницьким, були затоплені в радянські часи, коли створювали водосховища на Дніпрі.

Магічне число

Повертаючись до теми інформаційного полюса планети, активісти Дніпро­пет­ровського общинного фонду такий висновок обґрунтовують схожістю та закономірностями, визначеними при вивченні різноманітних наукових, філософських та релігійних доктрин. До того ж цей ланцюг замикається довкола числа «9»: 9 місяців вагітності жінки, 9 сфер структури планети Земля — ядро, мантія, кора, вода, тропосфера, стратосфера, мезосфера, термосфера та екзосфера; 9 планет Сонячної системи.

Саму ж гіпотезу про унікальність Придніпровського регіону підтверджує низка факторів. Географічний: Соловецькі острови в Білому морі, Дніпрові пороги, За­поріж­жя, Єрусалим розташовані вздовж 35 градусу східної довготи. При цьому відстань від порогів до Єрусалима, як і до Соловецьких островів, де похований останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський, однакова. Геологічний: породи складені з архейських гранітів, вік яких не менше чотирьох мільйонів років. Хімічний: на невеликій території ми маємо майже всю таблицю Менделєєва. Людський: наша земля дала світові постаті планетарного масштабу (О. Блаватська, О. Поль, М. Янгель та інші).

Подарунок долі

Певна річ, такий підхід не може сприймати беззаперечно навіть нефахевць. Проте не викликає сумнівів одне — дніпровські пороги є, дійсно, явищем унікальним. У чисто геологічному розумінні це виходи гранітів, гнейсів та інших корінних гірських порід Українського кристалічного щита, що були в руслі Дніпра між Дніпропетровськом і Запоріжжям. Вперше їх детально описав ще у десятому столітті візантійський імператор Костянтин Багцрянородний, охарактеризувавши пороги як обривисті високі скелі, що стирчать на зразок острівців: «Тому, набігаючи і під­пливаючи до них, вода, скидаючись звідти вниз, видає гучний страшний гул».

Саме на порогах відбувалося природне перемішування та бурління води, що зумовлювало її чистоту та прозорість. Отож вище по Дніпру діяла потужна очисна природна система, до якої входили пороги і знамениті плавні, нині поховані під водами Дніпровського та Каховського водосховищ. За підрахунками Дмитра Явор­ницького, площа порогів як очисної системи становила близько мільйона квадратних метрів. Якщо припустити, що не менше 20 відсотків займали хащі очерету і тростини, то плавні за рік могли поглинати з води до 270 тисяч тонн солей. Після будівництва вищезгаданих гідроелектростанцій природні очисні системи потужністю мільйон кіловат–годин було повністю знищено.

І, нарешті, про енергію дніпрових порогів. Дніпро­пет­ров­ські вчені доводять, що ці унікальні природні утворення щорічно піднімаються на один міліметр. Оскільки ж маса кожного з порогів складає понад два трильйони тонн, цей процес супроводжується колосальним викидом потенційної енергії, що розсіюється у водах Славутича. Отож тепер науковці шукають спосіб використання такого справді дивовижного подарунку природи. Ігор Шпирка навіть переконує, що про принципово новий вид енергії вони зможуть заявити вже за рік–півтора.

Певна річ, кожна гіпотеза потребує ґрунтовного наукового пояснення. Тому вселяє надію, що комплексним вивченням дніпровських порогів за низкою показників нині займається чимало поважних наукових установ — Інститути біохімії імені Паладіна, фізіології ім. Богомольця, мікробіології та вірусології ім. Заболотного та інші.