Ми за ціною не постоїмо

10.03.2004
Ми за ціною не постоїмо

(Василя ГРИБА.)

      Ми їхали в гості до фермера і говорили про землю. Не з політичного погляду — як про вічну годувальницю чи найбільше національне багатство, джерело застави та отримання надприбутків чи підставу для конфліктів, що можуть переростати у великі й маленькі революції, а з прагматичного — як про товар, яким наші чорноземи можуть стати з 1 січня 2005 року. А можуть і не стати, бо минулого четверга Верховна Рада 299 голосами «за» підтримала у першому читаннi законопроект Катерини Ващук про продовження мораторію до 1 січня 2010.

      Михайло Олексійович кермував «Нивою», а я робила вигляд, що пояснювала його українську двом польським друзям, Мечиславу Срьоді і Станіславу Хомі, фермерам, які мають господарства по той бік Польщі, за Вроцлавом, під Єленя Гурою, майже на кордоні з Німеччиною і Чехією, тож добре орієнтуються у західних віяннях і модах. Обговорювали аграрну реформу так, як її сьогодні обговорюють в Україні мало не в кожній сільській хаті, між знайомими. Спілкувалися про те, що у нас, на традиційно прогресивній у комерційному плані Дніпропетровщині, зараз серед бідних пайовиків з'являється чимало охочих продати землю — хоча б за 10 тисяч доларів 5-гектарний пай (як це передбачено державною оцінкою), і що напередодні 2005-го трапляються бажаючі придбати таку площу за 10 тисяч гривень. І як покупці-продавці шукають взаємовигідні варіанти.

      Проте я звернула увагу на інше: одразу впадала в око разюча різниця між ними і нами. Польська держава знайшла спосіб подбати про своїх селян і вдовольнити їхнє вічне прагнення мати більше земельки. Зі слів Мечислава і Станіслава, вдовольнила економічно: маєш гроші і сили — купуй і працюй. Українська влада начебто зробила гуманніше: розпаювала колгоспи між усіма — і працюючими на день реформування колгоспниками, i пенсіонерами — i віддала її безкоштовно (ціну виготовлення державного акта не вважають платою, хоча вона такою є по суті), не подбавши ні про те, чим її будуть обробляти, ні про те, що робити без землі молодим людям, які не встигли побувати у колгоспі, але хочуть жити і працювати у селі.  

      — Недобре у вас зробили, що роздали землю. У нас задарма її нікому не давали, — вислухавши нашу версію реформ, резюмував пан Мечислав. Зараз його господарство — це 600 гектарів, половину з яких він купив на початку, заплативши по 50 доларів за гектар, решту 300 — орендує в держави. Більшість поляків починали так, як він: платили державі за омріяні акри поля, заробляли, а потім докуповували ще. Пан Срьода, приміром, на розширенні своїх землеволодінь крапку не ставить і планує придбати ще дещицю земельки. Знає, що так дешево, як на початку, він не вкрутиться, але це його не лякає, бо ж із ціною землі зростає і його, вкладений в угіддя, капітал.

      — Я нещодавно купив 200 гектарів, вони мені обійшлися в 1000 доларів за акр, — підключається до розмови Станіслав, який також пам'ятає, як 20 років тому за перші ділянки платив у 20 разів менше.

      — У нас землю давали безплатно, аргументуючи тим, що в людей немає грошей. Де ви брали гроші на свою землю?

      — Грошей завжди немає, але роздавати землю безплатно — то дурниця, — стоїть на своєму Мечислав. — У нас земля була в державі, ти міг її орендувати, заробляти гроші і викуповувати. А як ні, то плати за оренду — 10 доларів на рік.

      Проте й продавали сільськогосподарську землю не кожному — лише тим, хто знав, як їй дати раду. «Спершу треба закінчити спеціальну сільськогосподарську школу чи інститут, і тоді немає проблеми, купуй, скільки грошей маєш, бо як не маєш освіти, в Польщі землі не купиш», — пояснює Мечислав тонкощі сусідського законодавства.

      — Тобто мені, журналісту з Києва, польської землі не бачити?

      — Хіба якщо маєш батька-поляка, який володіє землею, і ти на ній працював п'ять років, то тоді можеш купити й собі.

      Щоб займатися сільським господарством — придбати трактор, насіння чи засоби захисту рослин, — у Польщі можна взяти пільговий кредит — під 1,2-4 відсотки річних на 10-15 років. Ним особливо користуються молоді фермери, ті, яким немає 40 років.

      — Приходиш до банку, кажеш, що маєш стільки-то землі, показуєш довідку, розказуєш, яке здоров'я, бо хворим кредит не дають, і отримуєш гроші, — продовжує Мечислав.

      — Цей кредит можуть взяти молоді фермери, щоб придбати і землю?

      — Якщо батько виступить поручителем, що кредит буде сплачено, тоді ти можеш купувати і землю, і техніку.

      Таким чином, земельні ділянки з-поміж наших сусідів мають далеко не всі, але володіють угіддями не декларативно, а реально саме ті, хто їх обробляє. Доступна кредитна система для молодих рільників (як сільгоспвиробників називають поляки) діє уже 20 років, за цей час серед дітей фермерів постійно знаходяться охочі продовжувати батьківську справу — це дає роботу і приносить гроші. І «голодом» на землю польські аграрії не страждають — навпаки, задовольнивши внутрішній попит, десять років тому дозволили купувати сільськогосподарську землю іноземцям. «Спочатку побоювалися, що приїдуть німці з великими грішми і скуплять усю землю, але такого немає». Бо дозвіл на міжнародну операцію, пояснюють фермери, має дати польський парламент.

      У нас же звикли рубати з плеча — ніхто не думав ні про систему, ні про майбутнє. Ніхто не готувався і до скасування мораторію — два роки спали на печі, неначе, як примітив ще Остап Вишня, колективно сподівалися, що «якось-то воно буде», якось обійдеться. Не обійшлося. Тому навіть найпрогресивніші політики єдиний порятунок від великого «земельного дерибану» бачать у мораторії, фактично, консервації земельного питання до приходу такої влади, яка зможе швидко і якісно «розгребти» оберемок створених аграрних проблем. Було б у нас, як у Польщі, можливо, Михайло Олексійович дотримувався б іншої думки. А так він разом із більшістю депутатів виступає за продовження заборони на продаж землі, бо бачить у ній єдиний захист від «товстосумів» і латифундистів.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>