«Шпаргалка, сер?» — «Ноу, сенкс»

Словосполучення «Болонський процес» стало чи не найуживанішим у розмовах про вищу освіту в Україні. Нагадаємо, що наша держава підписала Болонську декларацію в 2005 році й разом із 47 європейськими країнами бере участь у створенні спільного європейського простору вищої освіти. Тепер питання полягає в тому, наскільки глибоко і якісно відбуватиметься задеклароване реформування національної вищої школи. Наскільки швидко ми усвідомимо проблеми, які заважають реформам, і відмовимося від такої зручної та звичної думки про те, що наша освіта була, є й буде найкращою у світі.

Без сумніву, спеціальні семінари, конференції, методичні рекомендації допомогли багато зробити для реформування української вищої школи. Та складається враження, що ми здійснюємо нововведення за традиційним радянським підходом: головне — дотриматись форми, а зміст прийде згодом сам собою. Циркулярами й інструкціями «згори» забезпечують технічну сторону навчання: складання програм за кредитно–модульною системою і 100–бальну шкалу оцінювання, введення наукових ступенів «бакалавр», «магістр» тощо. А як бути з утіленням іншого надзвичайно важливого європейського принципу — орієнтації студента на самостійну роботу і науковий пошук? Скажемо відверто: поки це лише гасло. Про те ж, як цей принцип реалізується у європейських ВНЗ, «УМ» розповіла Юлія Поштаренко, випускниця Києво–Могилянської академії і магістрантка школи менеджменту Ланкастерського університету.

Канікули — особиста справа студента

З Юлею ми зустрілися в Києві під час різдвяних канікул. Вона приїхала додому на цілий місяць. Як виявилося, не лише відпочивати, а й готуватися до іспиту. Адже в британських ВНЗ канікули передують іспитам, а не навпаки, як це прийнято в Україні. Студент вирішує сам — відпочивати йому на вакаціях чи готуватися до випробувань.

А підготовка досить серйозна: письмові завдання і самостійно опрацьована рекомендована література. Співрозмовниця пояснює, що на іспити не виносять той матеріал, який викладач подавав на лекції. У цьому немає сенсу, адже студент уже гарантовано ознайомлений із точкою зору викладача. Тепер він повинен самостійно знайти те, про що не сказав лектор.

Цікавий нюанс: якщо, відповідаючи на залікове запитання, посилаєшся на статтю або чиюсь наукову працю, ти повинен точно назвати всі її реквізити: прізвище автора, назву, рік видання.

На запитання про традиційні студентські шпаргалки Юля здивувалася: «А навіщо вони? Ми ж виконуємо завдання не для викладача, а для себе. І ніколи не порушуємо правил. Усі знають, що на екзамен слід приходити з порожніми кишенями. Що не можна запізнюватися. Не можна розмовляти. Протягом десяти перших та десяти останніх хвилин не можна виходити (в інший іспитовий час — можна). Такі правила, і нікому не спадає на думку сперечатися та порушувати їх».

Лекція як спосіб спілкування

У студентському фольклорі є афоризм: «Лекція — це процес перенесення записів лектора до записів студента без проходження крізь чий–небудь мозок». Усі ми знаємо, що конспекти лекцій є необхідним атрибутом студента–відмінника і рятівною соломинкою для двієчника на іспиті.

Натомість у консервативній Британії підхід до конспектів інакший. Британські викладачі взагалі не вимагають, щоб студенти занотовували лекцію. Більше того, самі надсилають презентації (конспекти лекцій) студентам на електронну пошту. Власне, заняття — це не монолог викладача, а його жвавий діалог з аудиторією. Лектор не просто викладає матеріал, а спрямовує пошуково–дослідницьку діяльність студентів. Якщо студент відчуває потребу в додатковій лекції з якогось питання, він може електронною поштою надіслати запит і замовити особисто для себе одне чи кілька занять (їх кількість не регламентовано). Узагалі, викладачі дуже відкриті до спілкування. До них можна зателефонувати з питаннями і проблемами у будь–який час доби. Це вважається нормальним. «Викладачі ставляться до тебе дуже по–товариськи,— розповідає Юля, — з ними можна говорити на різні теми, веселитися, проводити вільний час».

Код студента і програма «Плагіат — стоп!»

Можна припустити, що за таких обставин кмітливі студенти користуються дружбою з викладачем для того, щоб покращити оцінки. Та насправді жодних дивідендів товариські стосунки з наставниками не дають. Адже, виконуючи письмову роботу (тест, есе на задану тему тощо), студент не підписує її власним прізвищем. На титульній сторінці ставиться код — набір цифр, не відомий нікому, крім виконавця. До кожної роботи студент додає два бланки: один — із прізвищем, номером коду, таблицею для оцінювання, а другий — із заявою про те, що в роботі немає плагіату. Після цього робота проходить подвійну перевірку — викладача та єдиної електронної інформаційної бази всіх бібліотек на предмет плагіату (враховується не просто збіг конкретних слів, а й заміна їх на синоніми). Перевіряючи роботи, викладач не знає, кому саме ставить оцінку. Крім того, для забезпечення об’єктивності й адекватності оцінювання кожну роботу почергово перевіряють три різні викладачі. Тому термін перевірки робіт — від одного до двох місяців.

Ноутбук і кондиціонер під «п’яту точку» — кожному!

За словами Юлі, навчатися в британському ВНЗ зовсім не легко, але дуже цікаво. Заняття тривають цілий день (до 18–ї години). З них чотири години — робота з викладачами, а решта часу відведена на самостійне навчання та навчання в групах. Але й викладачі, і деканат створюють усі умови для того, щоб студент мав змогу здобувати знання. Якщо для виконання завдання студентові потрібна певна книжка або технічний засіб (наприклад, диктофон), він звертається до деканату, і методист потурбується, щоб за кошти навчального закладу було придбане необхідне. А бібліотеки в Британії працюють цілодобово.

Юля показує фотографію аудиторії. Усі студенти працюють із ноутбуками. Перед ними — смарт–дошка (це звичний і необхідний атрибут кожного навчального приміщення). Під кожним сидінням є кондиціонер, який дозволяє регулювати температуру цього самого сидіння відповідно до потреб студента.

Не забуває деканат і про надання необхідної для навчання інформації на сайті факультету. Там кожен може знайти оголошення про дати іспитів, правила їх проведення, оцінювання. Скориставшись власним паролем, студент має змогу отримати інформацію про свої оцінки. Спеціальний розділ «Ресурси» містить презентації всіх лекцій, прочитаних на факультеті. У розділі Pеer evaluаtion («Оцінювання друга») студентам пропонують оцінити роботу одногрупників під час виконання певного групового завдання. Таким чином викладачі визначають ледарів — тих, хто користується працею товаришів і отримує незаслужено високу оцінку, виставлену групі.

Загалом на факультеті навчається 25 студентів. На заняттях із кожного предмету їх розділяють на групи по п’ять–шість осіб. Оскільки Юля вивчає вісім предметів, відповідно, вона працює у восьми різних групах і виконує вісім різних завдань. І так само, як і решта, виставляє кожному партнеру по команді свою оцінку за роботу.

Дуже корисна для студента річ — календар. Відкриваючи цей своєрідний діловий щоденник у формі таблиці, складений деканатом, ти можеш дізнатися не лише про розклад занять на кожен день, а й про терміни здачі контрольних робіт і виконаних завдань, додаткових лекцій, які читають видатні викладачі з усього світу. Ніхто не нагадуватиме студентові, що о такій–то годині у нього таке–то заняття. Якщо ж студент запізниться бодай на п’ять хвилин, втратить 10 відсотків балів. А це при кредитно–модульній системі дуже важливо. Адже для того, щоб отримати відмінну оцінку, треба впродовж семестру набрати 70 балів.

Чи легко бути відмінником?

Чому 70 балів є підставою для оцінки «відмінно», тоді як в Україні такій оцінці відповідають 90—100 балів? У цьому особливість британської системи вищої освіти. Як розповідає Юля Поштаренко, теоретично можна набрати і 100, але викладачі зізнаються, що не пригадують таких випадків. За статистикою, лише п’ять відсотків студентів навчаються на «відмінно».

Кожен бал треба заслужити. Так, наприклад, есе на задану тему обсягом п’ять тисяч слів оцінюється лише 5 балами. А для того, щоб отримати, скажімо, 20 балів, слід підготувати презентацію дуже високого класу. Юля згадує, що для підготовки такої презентації вона працювала разом зі своєю групою три місяці. Студенти провели глибокий аналіз теми і на його основі зняли фільм тривалістю 10 хвилин.

Узагалі, зауважує студентка, всі завдання дуже цікаві й важливі для майбутньої професії. Адже викладачі є не просто людьми з ученим ступенем — усі вони практики, спеціалісти, які довгий час працювали за фахом, а отже, не відірвані від життя. Їхня професійна компетентність формувалася не лише на підставі наукових праць і статей. А відтак і знання, які вони дають своїм учням, допоможуть не лише добре орієнтуватися в теорії, а й фахово виконувати свою роботу на практиці.

Оксана ОНИЩЕНКО

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Головна відмінність британської системи освіти від тієї ситуації, яка склалася в більшості наших ВНЗ, полягає в тому, що кожен студент чітко усвідомлює: навчається він передусім для себе, а не для викладача, батьків чи не підкріпленого реальними знаннями диплому. Переважна більшість тих, хто разом із Юлею здобуває ступінь магістра у школі менеджменту Ланкастерського університету, по закінченні ВНЗ довгий час працювали за фахом, і лише усвідомивши, що можуть і хочуть продовжувати навчання, вступили до магістратури. Можливо, тому і ставляться вони до навчання інакше. Хоча є й такі, хто кидає магістратуру, не подужавши науку.

Звісно, не можна стверджувати, що все закордонне — якісне і передове, а все вітчизняне — недолуге і проблемне. Але дуже хотілося б, щоб наші вищі навчальні заклади також відчули цей інший дух навчання, іншу його мотивацію і, головне, інший його результат.