ЩО РОБИТИ?

10.01.2009

Що далі, який вихід із глухого кута? Експерти, які знаються на українсько–російській газовій проблематиці, одностайні у двох переконаннях — що апогей конфлікту ще не пройдено і що Росія довго не зможе тримати ескалацію (вона несе важкі економічні втрати, зрештою, не можна ж припинити процес видобутку газу і поставити заглушки на свердловинах!). «Щоб вийти з глухого кута, треба зробити крок назад, — розмірковує директор енергетичних програм дослідницького центру «Номос» Михайло Гончар. — А себто повернутися до статус–кво 2008 року: ціна газу і транзиту незмінна. Це було б найбільш логічним кроком. А потім приступати до більш предметних переговорів». Утім сам же пан Гончар зазначає, що від подібної пропозиції українців «Газпром» уже відмовився.

Отож якими будуть найближчі кроки наших підступних візаві на переговорах, гадати не береться ніхто, хіба цигани. Зате фахівці чудово бачать стратегічні кроки, які мусить зробити держава Україна, аби захистити себе бодай частково від таких рецидивів у наступні зими.

Треба зробити по можливості гранично прозорою і до дозволеної міри публічною систему газопостачання, вважає пан Гончар. А для цього, деталізує його думку Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, слід відмовитися від посередників, тобто насамперед від послуг «Росукренерго». Адже ця компанія, нагадує пан Гончар, заснована на 50% тим самим «Газпромом» і зареєстрована в «райському» для офшорів швейцарському кантоні Цуг. Саме завдяки існуванню «Росукренерго» система постачання російського газу в Україну є «каламутною» і незрозумілою. Варто нарешті поставити лічильники на східному та західному кордоні — щоб аргументовано і швидко пояснювати і своїм співвітчизникам, і європейським партнерам, скільки газу надійшло і скільки, не приведи Боже, викрадено. По–друге, вважає пан Перепелиця, Україні нарешті треба перейти на енергомісткі технології виробництва, зменшувати споживання газу, щоб врешті уникнути такого високого ступеня залежності від сусіда.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>