Смертельний номер

09.01.2009
Смертельний номер

«Кошторис» ризику для матадора — життя. (Фото автора.)

«Побути в Іспанії і не відвідати кориду — несерйозно», — переконував супутник. Здається, це був єдиний випадок, коли мене вмовляли «дегустувати» традицію країни, яку хочеш пізнати. Збагнути, чому в цивілізованій Європі, з технологіями і свідомістю XXI століття, до цього часу смакують насильство, прикриваючись грою в майстерність, — важкувато. Чужі муки, кров і смерть можуть викликати захват тільки в садиста, — подумала я. І... купила квиток на бій із биками. «Побачу першу кров і піду», — пообіцяла собі. І — залишилася до кінця.

 

У супроводі траурного маршу

Публіка хотіла крові. І видовищ. Тож біля кас скупчилися спраглі «серйозних вражень» — корида починалася о шостій. «Квиток, сеньйоро, коштує залежно від тіні, — пояснив мачо в касовій будці. — Від 16 до 50 євро. Із сонячного боку дешевше, ніж у затінку». На вході отримую програмку — «візитівки» матадорів (тореро). Їх троє — як у класичній кориді, і кожен проведе по два поєдинки. Глядачі запаслися білими хустинками: публіка — головний суддя на кориді.

Матадора, чий виступ видався наймайстернішим, вітають, розмахуючи хусточками. І, залежно від кількості емоцій і білих «прапорців», президент вирішує, як преміювати тореро: колом пошани, вухом переможеного бика, двома вухами. А за видатний виступ матадор отримує два вуха і хвіст. Якщо за одну кориду (у двох боях) тореадор відхопить хоча б два вуха — його з арени тріумфально виносять на руках. Про це повідомляє путівник. Однак скромно мовчить, що в разі поразки сміливця в яскравій формі (традиційне вбрання тореро) також виносять, але в карету «швидкої». Кожен бій для тореро — смертельний номер, і ніколи не знаєш, коли останній.

Пісок на арені рясно поливають водою — інакше весь порох буде на трибунах. «Ось ці загорожі перед глядацьким сектором поставили після того, як під час поєдинку роздратований бик, перескочивши бар’єр, стрімко рвонув у бік глядачів. Багато тоді загинуло», — каже мій сусіда–голландець. Він не вперше на кориді, тому «знає все». І готовий мене просвітити, але оркестр видає урочисті звуки — і на арену для привітання виходять усі учасники кориди. Слідом за матадорами коло пошани здійснюють їхні квадрильї (пікадори і бандерильєро). «На поклон» виходять навіть коні, яким належить забирати загиблих тварин із поля. Корида складається з трьох частин — терцій. У першій себе виявляють пікадори, друга — час для бандерильєро, а третя розрахована на артистичний виступ тореро і точний удар шпагою.

Після традиційного «Оле!» на поле вибіг перший бик, і помічники матадора заходилися дражнити його рожевими плащами. Мені стало сумно. Тварина, що гасала від краю до краю, викликала співчуття. Звісно, я була на боці бика і про себе бажала йому успіху. Підступний пікадор на коні проколює тварині загривок. За кілька хвилин у гру вступають троє бандерильєро. Їхня справа — підбігти впритул до бика і встромити у спину кольорові дротики. Наприкінці бою для артистичної частини виходить матадор. У його руках — лише шпага і мулета (традиційний шмат червоної матерії). Виступ Октавіо Гарсіа відгуків на трибунах не отримує. Настає вирішальний момент — найтяжча мить у роботі матадора. За лічені секунди, коли він найменш захищений, тореро має сконцентруватися і потрапити у визначену точку. Іспанці називають цей момент живим витвором мистецтва...

Октавіо не схибив. Бик хвилину протримався і від втрати крові присів на ноги. Один із бандерильєро добиває тварину ударом кинджала за вухо. «Це вже занадто», — не витримую я, збираючись до виходу. «Якщо підеш, не зрозумієш суті», — наполягає сусіда. Власне, мене більше затримує перспектива кілька годин блукати вечірніми вулицями незнайомого міста на самоті. Тож лишаюсь і приречено слухаю траурний марш, під супровід якого коні тягнуть жертву з поля, залишаючи кривавий слід на піску. «Наслідки» відразу ж засипають прибиральники. На кориді, до речі, грають два оркестри: один — веселі марші, що звістують про початок бою, а інший — лише траурні.

Іспанці співчувають, що ви... не маєте кориди

Наступний тореро — Алехандро Таруелла — наблизив мою «мрію». Бик збив матадора з ніг, і якби не блискавична реакція помічників, які вчасно відвернули увагу тварини плащами, невдасі було б непереливки. «Шкода», — кинув хтось позаду англійською. За чим пожалкував сусіда — не знаю: що тореро ганебно впав чи бику не дали довершити намір?

17–річний Ернесто Тапіа вийшов третім. Він дебютував як тореро лише два тижні тому. «Ну, від новачка багато не чекайте», — попереджає сусід із виглядом пророка. Пророцтво зійшло на пси: вже через кілька секунд від поля не можна було відвести погляду. Зухвало і сміливо балансуючи «по лезу гострого рогу», матадор доводить бика до «вищого градусу» злості. І при цьому випромінює спокій і впевненість у перемозі. Кожен рух Ернесто супроводжують захоплені вигуки і зойки глядачів. Коли коні забирали переможену тварину, трибуни вкрилися білими хустинками. Ернесто здійснив коло пошани.

Дивно, подумала я, якби не цей хлопчина, я навряд чи зрозуміла б, від чого шаленіють мільйони іспанців. Багато з них і досі вважають, що в світі нічого цікавого, крім кориди, не існує. Іспанці навіть поділяють народи на дві частини: обранців долі, які мають арени для бою з биками, і безлику масу знедолених націй, які ніколи не бачили навіть поганенької кориди з молодими бичками...

«Другий раунд» Октавіо Гарсіа — такий же безбарвний, як і попередній. «Незграба», — кривиться сусіда. Його подруга, вочевидь, іншої думки, бо дістає фотоапарат. Реноме невдахи підтверджує і Алехандро: бик знову збиває його з ніг. А наприкінці поєдинку тварина вперто стоїть на ногах, хоча вже й не реагує на рухи квадрильї. А за правилами, бика потрібно вбити впродовж десяти хвилин після початку третьої терції. Якщо цього не сталося, тореро отримує попередження. Через три хвилини — друге, а якщо ще через дві хвилини бик живий — тварину відводять, аби залишити для наступної кориди. Такий розвиток подій для тореро — цілковита ганьба.

Коло пошани з вухом у руках

Ціна ризику висока: його кошторис — життя. Але в Іспанії професію матадора досі вважають культовою. Часто публіка приходить на кориду заради певного кумира. Зірки арени мають переконливі гонорари: іноді винагорода сягає кількох сотень тисяч євро. Початківці за бій отримують у середньому 10 тисяч євро. З цієї суми тореро має заплатити три тисячі господарю бика, покрити видатки за оренду арени і сплатити гонорар квадрильї. У підсумку на життя залишається не так багато. Але для більшості матадорів прагнення слави коштує дорожче.

Доки сусід мені й своїй супутниці проводить «лікнеп», на поле вдруге виходить Ернесто. Публіка заохочує його схвальними вигуками. Знову ті ж відточені рухи, захоплений «стогін» трибун, але... Один неточний крок — і раптом я бачу, як наш герой летить шкереберть у пісок. Ще через секунду тореро безпорадно висить на розі у бика. Трибуни ціпеніють. Чути розпачливі зойки. Мій сусід зривається з місця і біжить до бар’єра зробити знімки. Квадрилья вчасно поспішила на допомогу, вирвавши хлопчину з обіймів смерті. Здається, Ернесто не зможе продовжити бій. Однак матадор знову береться за мулету. Травма дається взнаки — лише з третьої спроби шпага влучає в «потрібне» місце. Проте публіка вибачає улюбленцю невдачу. Трибуни знову вкриваються білими хустинками. Тримаючись за поранений бік, Ернесто знову обходить коло пошани з вухом «суперника» в руках. Коли він наближається до мого сектору, я бачу, що кожен крок завдає йому болю.

Баста крові!

На виході з арени — група протестувальників, оточена поліцією. «Досить крові!», «Зупиніть убивство!» — закликають написи на їхніх плакатах.

— Ви з нами чи проти нас? — запитує молода активістка, коли підходжу до гурту.

— З вами.

— Звідки ви приїхали?

— З України.

— Будь ласка, розкажіть у себе вдома, що ви побачили. Адже в Європі не знають, що тут відбувається. Туристи мають зрозуміти — в Іспанії є багато інших приємних способів провести час. Не варто заохочувати насильство!

Збираюся зробити кілька знімків, але в цей момент поруч виринає поліцейський. «Баста фото!» — стримано переконує чоловік у формі і м’яко відтісняє мене від гурту.

 

ДЕЯКІ ФАКТИ ПРО КОРИДУ

* 10 років — такий вік наймолодшого тореадора зафіксувала історія.

* Існує думка, що бика на арені приваблює не колір матерії, а рух нею. Подейкують, бики не розрізняють кольорів.

* Мексиканці вигадали «добру кориду», в якій бику не завдають жодної травми, тореро просто красиво ухиляється від тварини.

* Від 1747 року, коли почалася письмова історія кориди, під час боїв загинуло понад 700 тореро, бандерильєро, пікадорів.

* Педро Ромео, найвідоміший тореадор XVII століття, за свою довгу кар’єру вбив 6000 биків, а сам жодного разу не постраждав. Іспанці вважають це справжнім дивом.

* У Каталонії кориду не визнають. У Барселоні з трьох арен залишилася лише одна, яку відвідують переважно туристи. На знак протесту могили тореадорів, які загинули на арені, часто обливають червоною фарбою, що символізує кров.

* Дітям до 14 років вхід на кориду заборонено.

 

БУВАЄ...

Відвага не завжди призводить до трагедії. У 1910 році на Кордовській арені легендарний тореро Чорний Папа змагався з дуже грізним биком. Глядачі сиділи, скуті напруженим мовчанням, потерпаючи від жахливої спеки. Тореадор дістав хусточку і витер обличчя. Потім підійшов до бика і ніжно витер йому морду — від лоба до самих губ. Після цього заховав хустинку, відійшов на кілька кроків і звалив бика, увігнавши шпагу по саму рукоять.

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>