Юлія Лорд: «Брудна як ангел» повертається

05.12.2008
Юлія Лорд: «Брудна як ангел» повертається

Юлія Лорд повернулася у шоу–бізнес щасливою і з купою веселих текстів.

Зі співачкою Юлією Лорд зустрічаємося у затишному кафе на Подолі. Для розмови з «УМ» Юля відірвалася від роботи над новим альбомом, яким збирається заявити про себе на всю Україну. Поки що в ротації фігурує єдиний її кліп — «Бонні і Клайд». Співачка каже, що у 90–ті вона не була в шоу–бізнесі, а тепер збирається взятися за справу серйозно. «Я не пишу листів Миколайчику, та якщо б писала, то попросила б, щоб все було добре і я надалі співала та писала пісні», — зізнається маленька, худенька, з двома ямочками на щічках Юлія Лорд.

«Завжди добиваюся того, чого хочу»

— Про тебе не було чути аж п’ять років. Чим займалася весь цей час?

— Творчістю. Писала пісні. Результати роботи буде видно пізніше. Поки що є тільки відео на пісню «Бонні і Клайд». Імпульс для її написання відчула в Амстердамі. Зараз готуємо ще один кліп на чергову пісню з нового альбому, матеріал для нього готовий на 90 відсотків, має вийти у першій половині 2009 року. Може, в січні.

— Кліп знімав твій продюсер Дмитро Прикордонний. Наступне відео теж буде його авторства?

— Він знає, що зробити саме для мене, що запропонувати. Діма часом каже, щоб я придивилася до інших режисерів. Але я така людина, яка має відчувати комфорт у всьому. І якраз із Дімою мене все влаштовує. Я можу мучити всю команду по вісім непотрібних дублів заради якогось там правильного центрального звучання, якоїсь ноти. Я мушу цього добитися і хочу сказати, що добиваюся.

— Твоє місце рок–співачки залишилося в принципі порожнім. Чому? Шоу–бізнес пішов в іншому напрямку, забув про альтернативу?

— Зараз хвиля одноманітної сексуальної символіки. Це прекрасно, гарні тіла і все на світі. Але вже набридає. Люди будуть цікавитися іншими формулами. Якщо цікавий секс, то лише зі змістом.

— У тебе теж гарне тіло...

— Щодня займаюся фітнесом, ходжу в басейн.

— Наскільки я розумію, саме з нового альбому слухач дізнається, де Юля була п’ять років.

— Путівника не обіцяю, але якихось емоційних історій, де буде відчуття: «О, добре. О, ще краще. О, прекрасно», — не пошкодую.

— Тобто ці роки творчої відпустки тобі сподобалися?

— Я прекрасно провела час. Пісенна творчість займає дуже багато часу. Може бути година–дві, а часом залипаєш на цілий день, приходиш до тями о четвертій ранку.

— Невже нічого, крім творчості, всі ці роки не було?

— Це була моя основна діяльність. Інколи в мене були концерти, в основному в московських клубах. Для них писала пісні російською. Але тепер не можу придумати на них український варіант.

— А за що жила?

— Не сильно бідувала. Жила, слава Богу. Це було б круто, якби я сказала, що продавала млинці на базарі, але цього не було.

— Плануєш виступати на великих сценах чи вдаришся у клубне життя?

— Мені все одно. Ми мобільні, розкручуватимемо себе будь–де, аби нас знали. Не всі клуби можуть потягнути райдер живого виконання. У нас хороші стосунки з власником клубу «Хліб» на Подолі. Починатимемо звідти.

— Юля Лорд буде іншою, ніж у 90–ті?

— Концептуально залишуся такою ж. Серйозно не поміняюся. Як грали рок, так і будемо його грати. Але про абсолютну ідентичність не йдеться.

«Знайшла свій власний Тибет»

— І що, навіть в Італію на заробітки не їздила?

— Я багато подорожувала, жила в різних містах. Під Києвом звила своє гніздо, точніше вдосконалила. Це місце створила сама природа. Його називаю власним Тибетом, тому що там нам настільки добре, очищуюся, перезавантажуюся. Сумбур і ажіотаж туди не долітають. Це родинний будинок у лісі у південному напрямку Київської області. Не дуже далеко, але там персики ростуть, абрикоси. І пишеться добре. Звідти моя прабабуся, мамуся, а я вже народилася у Києві. Колись це було село, а тепер немає жодного сусіда. Мої друзі, коли гостюють у нас, кажуть, що поселяться поряд. Поки що побудував хатинку по сусідству тільки Дмитро Ципердюк із Dazzle dreams. До речі, в його студії на Подолі ми зараз записуємо альбом.

— Це дуже нагадує комуни хіпі або поселення езотериків.

— Ми такими речами не страждаємо. Не очищуємо аури, не ходимо зі свічками, паличками. Там нічого не треба такого робити, бо все прекрасно від природи. Потрапляєш туди і ніякої філософії не створюєш. Усе легко і просто.

— Лорд — це твоє прізвище?

— Перша половина. Я дуже не люблю це коментувати, але для «УМ» скажу. Моє прізвище Лорд–Кіпанідзе. Старе грузинське прізвище.

— То у твоїх жилах блакитна кров?

— Якщо взяти грузинів, усі походять від благородних князів. Тому я і не люблю коментувати це питання. Але свого часу я бачила генеалогічне дерево по батькові. Наша гілка іде з 1612 року. Ми втратили зв’язок із Грузією. Це розкопали люди, які мають таке ж прізвище. Вони мені його й показали.

— Буваєш у Грузії?

— На свій сором ще не була. Але можу зізнатися, що грузинське вино смакує найбільше.

«Зі Скрябіним були щасливі часи, а більшого я не коментую»

— Шоу–бізнес змінюється, ніхто з артистів собі не дозволяє зникати навіть на півроку. А ти от так просто береш і повертаєшся, ніби в пісочницю.

— Я до бізнесу особливого стосунку не мала. Те, що зі мною відбувалося, це просто ви могли спостерігати за моєю творчістю. У бізнесовому плані це ніяк не відобразилося раніше. Зараз є певні сподівання. Мільйонів ми не вкладали. Ті, хто були не байдужі раніше, терпляче чекають. Є сподівання на молодшу аудиторію.

— Коли кажеш, що Юля Лорд повернулася, перша реакція — Скрябін і «Брудна як ангел». У вас зі Скрябіним щось тоді не склалося. Ти навіть колись в інтерв’ю казала, що дуже жалієш, що допустила близько до себе Андрія Кузьменка і його сім’ю.

— Я так точно не могла казати. Я взагалі не коментувала ніколи наші стосунки. Сумніваюся, що ці слова належать мені. Можливо, в особистій розмові могла, але не на публіку. І зараз не збираюся. Зі Скрябіним у мене пречудова історія. Не можна не оцінити той час. Це була допомога, щоб рухатися далі, підніматися вище і вище. Кліп на «Брудну як ангел» у 98–му отримав три найбільших нагороди в Україні й одну в Росії на фестивалі альтернативного відео. Він був офігезний. Для деяких молодих режисерів те відео було початком кліпмейкерства взагалі.

— Тоді ви своїм кліпом узяли всі нагороди, а тебе визнали найкращою артисткою на фестивалі в Сімферополі. Серед чоловіків найкращим був Олег Скрипка. Сьогодні ти б повинна була... ну не «Країну мрій» організовувати, а принаймні мати свій арт–клуб.

— Хороша ідея, бо в нас такого клубу немає. І дійсно, щоб там відбувалися тусовки нон–стоп. Я сподіваюся, що у мене ще є час.

— Чому тоді здала назад?

— Якось боляче вдарилася в той момент. Зараз важко сказати, що саме мене зупинило. Треба було зрозуміти, а чи варто взагалі співати. Потім до мене дійшо, що треба. Я можу робити будь–що інше, але так мені приємніше і комфортніше.

— Колись ти брала активну участь в акціях проти наркотиків, СНІДу. Зараз для музикантів дуже модно виступати на таких концертах. Продовжуватимеш громадську діяльність?

— А що від цього змінюється... Треба звертати увагу на ці болючі питання, але концерту замало. Варто робити щось конкретніше. Щоб люди не боялися, а йшли перевірялися, зверталися по допомогу, щоб з’являлися конкретні ліки. Якщо будуть пропозиції брати участь у таких акціях, то із задоволенням приєднаюся.

— Твоя кар’єра, умовно кажучи, почалася завдяки перемозі на «Червоній руті 97». Зараз фестивалю намагаються повернути колишню популярність. Тебе запрошують і, взагалі, як ти думаєш, реально повернути те, що було?

— Усе реально при правильному підході. Це стосується організаторського моменту. При правильному прорахуванні бізнесових питань, виборі творчих робіт. Талантів дуже багато. Фестиваль був би не менш ефектним, ніж у 1997 році. Колись це була бомба. Це бренд. Не варто було б нічого міняти.

«Про кохання мого життя»

— З групою «Скрябін» тебе ж не тільки музика поєднувала?

— Зі «Скрябіним» пов’язане кохання мого життя — колишній їхній бас–гітарист Ростик Домишевский. (Тепер він очолює Fashion TV).

— Він пише пісні?

— У нього вже готовий альбом. Із Шурою (клавішником Dazzle dreams, «Другої ріки») взялися за проект «Ехо». Коли йшла до тебе на зустріч, слухала звідти композиції. У мене така фішка, коли Ростика нема поряд, я слухаю його пісні. Навіть тоді, коли я його дуже сильно кохала, але він ще про це не знав, я слухаю його пісні. І таким чином з ним контактувала. Мені тоді не так самотньо.

— А як він дізнався, що ти дуже сильно його кохаєш?

— Справжні речі виникають як вибух. Це було одночасно в нас обох. До знайомства з ним я знала, що є група «Скрябін». Але коли ми познайомилися, мені стало все зрозуміло. Залишилося тільки сказати: «Так йолки–палки, ось де ти». Але це треба було тримати при собі. Мало що могло трапитися. А потім все пішло само собою. Нам необхідно бути разом.

— Ти стаєш публічною людиною, відповідно мусиш присідати на лейби. Вважаєш себе модницею?

— Кожного року в примусовій програмі відвідую Тижні української моди. Небайдужа до творчості Лілії Пустовіт. Відчуваю з нею спорідненість. Маленький жакетик у новому кліпі теж від неї. Я себе вважаю дівчиною в контексті. Розумію, що і де треба носити. Але фотографій з модних журналів не копіюю. На Різдво і Великдень разом із Ростиком одягаємося у вишиванки. Тоді люди запитують, чи ми, бува, не з якогось народного хору.

ПРО ЩАСТЯ

— Ти щаслива людина і пісні в тебе позитивні. І в цьому щось не так, бо є вироблений століттями стереотип, що писати можна тільки тоді про щастя, коли тобі сумно.

— У підлітковому віці батькам від моїх віршів погано було. На вигляд щаслива дівчинка, а тексти — про кінець світу, тортури. Фрейд би заплутався. Коли подорослішала, всі ці вірші спалила. Бо все, що людина думає, з нею відбувається. Тому я прагну позитивного й пишу веселі тексти. Повірте, можна бути щасливою і творити. Може, в цьому мені допомагає моя 16–річна триколірна кішка Мая. Кажуть, такі коти приносять щастя.