На звалище історії

25.11.2008

Навіть дні пам’яті геноциду 1932—1933 років українські комуністи в різних куточках країни використали для того, аби затаврувати «антилюдську» політику нинішньої влади й вийти на ганебні пікети й мітинги під гаслами на кшталт «Тогда — голод, сейчас — голодомор». Наразі демократичне суспільство дозволяє «вірним ленінцям» таку наругу над пам’яттю жертв червоного терору. А ось кількість монументів призвідникам голодомору та інших комуністичних ідолів в Україні таки скорочується. Згідно з планом на 2008 рік, лише в Києві передбачено демонтувати 29 пам’ятників тоталітарної доби, з яких 18 — Володимиру Леніну. Втім завзятості лівих, з якою вони стають на захист своїх вождів, увічнених у бронзі й камені, позаздрили б навіть давньоруські язичники. Київські активісти КПУ в буквальному сенсі кістьми лягали, аби не допустити напередодні 75–х роковин Голодомору демонтажу погруддя Станіславу Косіору — керівникові радянської України у трагічних 1928—1938 роках. Цей бюст було встановлено неподалік центру столиці, у сквері навпроти кінотеатру «Київська Русь».

У четвер працівники комунальних служб на чолі із заступником мера Сергієм Рудиком не змогли пробитися до постаменту крізь кругову оборону комуністів. Довелося діяти наступної ночі. «Аби не створювати перешкод транспортному рухові», — пояснюють у КМДА. Хоча, судячи з фоторепортажів про демонтаж, без сутичок із комуністами не обійшлося. Але пан Рудик, керівник київської «Пори», сам картинно відбив літери з монументу величезним молотом.

Погруддя доставили на зберігання на комунальний склад цвинтаря в Берківцях, згодом його, можливо, передадуть до Музею тоталітарних символів, експозиція якого, сподівається Рудик, за два–три роки налічуватиме не менш як 200 експонатів.